Московство - Штепа Павло - Страница 57

Московщина розуміла: треба знищити також і господарську незалежність України, зробити її джерелом сировини і ринком збуту московських виробів, будь-що не дозволити Україні стояти господарчо на власних ногах, зв’язати навічно з московською, не дозволяти жодних зв’язків з позамосковськими господарствами — цих засад тримається Московщина твердо від Переяслава по сьогоднішний день. Відмовитися від тих засад — це відмовитися від імперії.

Праукраїна вже в першому тисячолітті до РХ була великою торговельною державою, мала зв’язки зі всім тодішнім культурним світом аж до Китаю та Індії. Торговельних та культурних зв’язків зі Західною Європою не переривала навіть і за татарської влади в Україні. Вони пожвавилися за Литовсько-Руської держави та Гетьманщини. Завжди закордонна торгівля приносила Україні великі кошти. Археологи знаходять в українських (праукраїнських) могилах багато щирого золота. Таких розкішних будівель, як Київська Св. Софія, було в Х ст. лише кілька в Європі.

Ще й не зміцнивши своєї влади, лише за 12 років по Переяславі, Москва заборонила 1667 р. Україні продавати свої товари до інших країн, крім Московщини. Але й на московсько-українському кордоні (існував до 1754 р.) Московщина накладала на українські вироби велике мито, щоб зруйнувати промисловість України. Після Полтави Московщина значно посилила і поширила заборону Україні торгувати з Західною Європою, в 1716 р. їздити на Захід по крам, в 1718 році — вивозити до Західної Європи український тютюн, а 1722 року — привозити в Україну західно-європейські товари. В 1723 році заборонила продавати до Західної Європи бурштин та поташ; 1738 року — коней; 1740 року — хутра; 1749 року — кожухи, вовну, овець; 1775 року — сіль і т. п. і т. д.[319]. Все Україна мусила везти до Московщини. А там москвини ставили українських торгівців у такі обставини, щоб купивши в них за півціни, самим везти товар до Європи. Московські торгівці багатіли, а українські бідніли, закордонна торгівля України опинилася в московських руках.

Виробництво предметів і знарядь промислово розпочалося в Україні ще за кам’яної доби, десь 5 тисяч років тому, і то — на продаж. Археологи знайшли в Україні багато промислових виробень кам’яних знарядь та прикрас. За бронзової та залізної діб таких промислових виробень стало ще більше: в самому лише Києві знайдені кількатисячолітньої давності[320]. В XVI— XVIII ст. по всій Україні працювали десятки великих і тисячі менших гут, ливарень, гуралень, гарбарень, поташень, кушнірень, чимбарень, ткалень, кузнів, зброярень, гамарень, гончарень тощо. В XVIII ст. Московщина знищила всі великі і середнього розміру українські мануфактури всілякими заборонами, надмірними податками, а часто і відкритим грабунком, спаленням, руйнуючи промисловість та торгівлю. Українські ремісники здавна були організовані в союзи (цехи). Лише член союзу мав право виробляти та продавати свої вироби. До союзу приймалися лише після довгого навчання та іспиту, що забезпечувало високу якість українських виробів, отже й добру ціну на них. Наприклад, у Чехії в XIV ст. найкращі залізні колодки називалися «руськими», у Франції «руською» найліпша тканина, а «руським» — українським золотом французи називали все, що йому не можна скласти ціни[321]. У виробництві порцеляни українці мали досвід від Трипільських часів (4 тисячі років); біжутерії, зокрема різнобарвної склиці (поліхромної емалі) — від Сарматських часів (2 тисячі років) і т. д. За Руської держави ІХ–ХІІІ ст. українські архітектори, будівельні майстри, малярі були одними з кращих у Європі, про що свідчать їхні твори в Україні і поза нею.

Наші ремісники добре заробляли, були заможними і висококультурними. Петро І, Катерина ІІ та їхні наступники заборонили ремісничі союзи (їх ніколи не було в Московщині). Майстрів вивезли силоміць до Московщини і примусили їх там навчати москвинів. Закрили Мистецьку академію в Харкові, а всіх професорів забрали до Московщини, щоб заснувати там потім «Строгановское училище живописи». Московщина вивезла в XVIII ст. до себе всі українські найліпші ткальні разом з майстрами. Виробництво сукна в Україні одразу впало на 75%. Україна заробляла великі гроші на скляних виробах. Московщина заборонила 1720 р. продавати їх до Західної Європи, а оскільки москвини розумілися на склі, то Московщина навмисне наклала велике мито, щоб українці не могли продати їх і в Московщині. Так Московщина знищила скляний промисел в Україні і розорила десятки тисяч українських ремісників та торгівців.

Так само Московщина знищила порцеляновий промисел. Великі порцелянові мануфактури з Глухова, Волошків та інші вивезено разом з майстрами до Московщини. А що в Московщині не було порцелянової глини, дозволено було привозити її туди… з України. Зруйнувавши український ткацький промисел, Московщина розбудувала свій. З допомогою українських фахівців «обернула Московську, Костромську, Владимирську губернії на суцільну промислову округу. Вся людність тих губерній жила лише з ткацького промислу»[322]. Оскільки промисловість потребує сировини, Московщина ще в XVIII ст. заборонила Україні продавати вовну, льон, коноплі тощо будь-де, крім Московщини. Ясна річ, скуповувала задешево.

«Все наше» стосувалося і робітників. У ХІХ ст. московський уряд купував робітників (на державні роботи), сплачуючи за дитину 390 руб., за парубійка 750 руб., за дорослого 1 тисячу руб.[323]. Соціалістичний уряд СРСР уже просто заганяє до залізничих вагонів робочу силу і везе, куди хоче. Тюремна «промисловість» дає московській «демократії» величезні прибутки.

Всі головні залізниці України побудовано в напрямі південь-північ. Три з них — до 1917 р., а по 1917 р. побудували ще дві. Увесь південь України не має залізниці в напрямі схід-захід. Московщина навмисне не добудовувала їх до портів Чорного і Азовського морів. Українці не раз просили дозволу добудувати своїм коштом, і кількократно уряд відмовляв[324]. Лише коли бельгійці та французи взяли в свої руки Донбас, Московщина дозволила їм добудувати чи побудувати до портів. Але розбудовувати самі порти не дозволила. Чужоземні кораблі в українських портах часом цілий місяць чекали на можливість розвантажитися. Натомість на розбудову своїх балтійських портів Московщина не шкодувала грошей[325].

Головними товарами України для вивозу за кордон були пшениця, цукор, вовна, вугілля, копалини. Щоб українські порти НЕ багатіли, а багатіли московські, Московщина встановила вивізне мито з азовсько-чорноморських портів на 100% більше, ніж з балтійських портів. Наприклад, на зерно з балтійського порту 1,67 руб. з чверті, а з чорноморського — 2,99 руб. Щоб з України не везли до чорноморських, Московщина запровадила т. зв. «диференційовані тарифи», тобто різну оплату за перевезення. За вугілля з Донбасу до портів Чорного моря платилося 1/32 копійки за пуд-версту, а до Московщини — 1/62 коп., тобто на 100% дешевше. Перевезення зерна до чорноморських чи азовських портів коштувало 40% вартості товару, а до балтійських — лише 25%, хоч туди вдесятеро далі, ніж до чорноморських. Так само було з усіма вантажами.

Привезти готові вироби з Московщини в Україну коштувало вдвоє дешевше,ніж вивезти такі самі вироби з України до Московщини[326]. Крім того, вироби ліпшої якості залишали в Московщині, а гіршої везли в Україну і продавали тут на 15–20% дорожче, ніж у Московщині високоякісні[327].

Україна виробляла 25 мільйонів кілограмів вовни шороку. Англія завозила надзвичайно дешеву вовну з Австралії. Московщина зняла ввізне мито з англійської вовни, і українські вівчарі зубожіли. Московщина потребувала англійських грошей на купівлю англійської техніки, але витрачала їх на англійську вовну. Так само Московщина не накладала мита на мадярські та грецькі вина, щоб не дати розвиватися українським виноробам. З усього тютюну, що його вирощувала Україна, 80% переробляли в Петербурзі.