Роксоляна - Назарук Осип - Страница 39

Сідаючи на престіл, запримітила, як Річчі давав незначно знак молодому синові дожі, котрий зараз виступив наперед і зачав промовляти до неї. Зрозуміла, що Грітті тільки формальний провідник посольства, а в дійсності кермує ним досвідчений Річчі, котрий за той час дуже подався й обличчя його стало ще більше сухе, ніж було.

Церемонія привітання тривала коротко. Султанка подякувала за відвідини й желания та поручила посольство опіці Аллага в поворотній дорозі додому, що на обличчях турецьких улемів викликало нетаєне вдоволення і радість.

Коли вставала з престола, взяв Грітті з рук її бувшого учителя невеличку шкатулку, оббиту білим як сніг саф'яном з золотим замочком, обв'язану зеленими стяжками, і вручив їй особисто як дар, кажучи, що інші «скромні дари» венецького сенату знайде в кімнатах своїх.

Була така зацікавлена тим, що може бути в тій шкатулці, що не промовила ні слова, тільки усміхом і похиленням голови подякувала за дар і вийшла.

Прийшовши до своїх кімнат, відітхнула і зараз відчинила шкатулку. Був у ній нашийник з брильянтів і перстень з туркусом, Але скоро замітила, що шкатулка мала подвійне дно. Коли висунула його, побачила мініятурну книжечку в оправі зі щирого золота й емалії.

Витягла й отворила.

Було се — Святе Письмо, таке саме, яке бачила у свого батька, тільки в маленькім форматі. Менше була б здивувалася, якби той сам дар дав їй мусульманин Абдуллаг, ніж Річчі, котрий так глумливо усміхався, коли говорив про церкву і віру.

«Що се має значити?» — запитала себе. Подумала, що, може, Річчі перебув якийсь допуст Божий і змінився. Бо що то він порадив синові Грітті дати їй такий дар, того була певна.

Якби Річчі не вручив їй був того особлившого дару, була б його через Абдуллага завізвала на окрему розмову, як свого бувшого учителя. А так — не хотіла викликати підозріння.

Мужеві показала той дивний дар, але сама більше не заглядала до нього, бо вже за першим разом та мала книжечка тяжіла їй у руці й викликала якийсь тягар на серці.

Велич і дорогоцінність дарів, які звезено щасливій матері принца, перевищала все, що бачили в Стамбулі при нагоді таких і подібних свят. Iндійські шалі та мусліни, венецькі атласи, єгипетські дамасті, грецькі делікатні, як пух, матерії, срібні миси, повні золотих монет, і золоті посуди, повні дорогого каміння, лазурові полумиски і кришталеві чаші, повні найдорожчих родів цинамону і галок та квіту мушкателі з райських островів Банда, і пахощів індійських, китайську порцеляну з чаєм, і чудові кримські хутра несли прекрасні грецькі хлопчики, даровані султанці разом з тим, що несли. Етіопські й угорські невольники та мамелюки вели чудові клячі арабської раси й туркменських жеребців.

Четвертого дня почалися представлення для народу. На площі уставлено побудовані в тій цілі дві деревляні вежі, наповнені угорськими полоненими. Опісля почалися турніри й змагання мамелюків. Султан приглядався їм разом з народом до пізньої ночі, яку світлами замінено в ясний день. Опріч штучних огнів, довго горіли деревляні вежі. Слідуючого дня знов збудовано два нові замки. Кождого з них боронила сотня тяжких їздців, що робили випади. По здобуттю їх і упровадженню в полон багато гарних дівчат і молодих хлопців, замки підпалено, й вони горіли довго вніч.

Семого дня виступили густими лавами полки яничарів і пишно одягнена кіннота сіпагів під проводом генералів, несучи торжественні пальми або так звані свічі обрізання з чудовими квітами та золотим дротом, що обвивав символи плідної сили.

Осьмого й дев'ятого дня відбувалися танці на линвах, при звуках музики. Танцювали звинні єгипетські линвоскоки на високо протягнених шнурах. Моряки і яничари лізли по дарунки, уміщені на верхах високих гладких стовпів, висмарованих оливою і милом.

Десятого дня угощувано учених і учителів, які мали денну платню меншу, ніж 50 аспрів[66], як також усунених суддів, котрим у ті дні своєї радості падишах ласкаво вибачав провини їх по довгій покуті.

Три слідуючі дні пописувалися скоморохи й весельчаки. Кождого з них обдаровано щедро золотими й срібними монетами, які їм притискано на чолі або сипано на голову.

Чотирнадцятого дня всі достойники двора і війська удалися до старого сераю й винесли малого принца та занесли його на гіпподром, де напроти нього вийшли пішки везири й товаришили йому аж до престольної салі султана.

П'ятнадцятого дня дав Сулейман бенкет для найвищих достойників. Праворуч його сидів великий везир Агмед-баша і везири Аяс і Касім, беглербеги й військові судді з Румілі й Анатолі, учитель старшого принца Хайреддін і син татарського хана, а ліворуч колишній великий везир Пірі Могаммед, Сейнель-баша, Ферухшад-бег, потомок князів роду Білого Багана, Мурад-бег, син єгипетського султана Кансу Ггаврі й останній нащадок княжого роду Сулькадрів.

Шістнадцятий день присвячено приняттю учених. По правій руці султана сидів Муфті й військовий суддя Анатолії, Кадрі-бег, а по лівій учитель принців і військовий суддя Румілії, Фенарісаде Мугієддін. Муфті й учитель принців почали на бажання султана диспуту над мусульманським «Отченашем» — першою сурою Корану. В диспуті взяв участь також Халіфе, оден з бувших учителів самого султана. Загнаний в кут бистроумністю одного з присутніх, так собі це взяв до серця, що на місці дістав пораження. Його винесли зі салі й занесли до дому, де він ще того самого дня помер.

Сімнадцятий день присвячено тиші й приготуванням до обрізання.

Вісімнадцятого дня відбулося в престольній салі свято обрізання. На бажання матері одержав малий принц ім'я свого діда по батькові, що називався Селім. І хвалили всі розум хассеке Хуррем, радісної матері принца. Везири й беглерберги, аги й улеми цілували руки султана, складаючи желания. Всіх обдаровано почесними одягами. Вищі достойники одержали такі дари, що був задоволений навіть найбільше захланний з них — Агмед-баша. Сей день продовжено штучними огнями довго вніч.

В три дні опісля закінчено свято обрізання Селіма перегонами в Долині Солодких Від.

Тривало се свято повні три тижні. Такого довгого і величного свята не бачила ще столиця султанів.

Як вертали з перегонів, Сулейман, шуткуючи, запитав свого любимця Iбрагіма-башу:

— А що, Iбрагіме, чи твоє весілля було більше величаве, чи свято обрізання мого сина Селіма?

— Такого весілля, як моє, не бачив іще світ, хоч як довго стоїть, і не бачитиме, — відповів Iбрагім.

— Що?! — запитав султан, здивований такою смілістю. А Iбрагім відповів:

— На моїм весіллі був такий гість, як падишах Мекки і Медини, законодавець наших днів, хай живе вічно!.. А батько принца Селіма на святі обрізання свого сина не мав такого гостя…

Султан усміхнувся і пішов до жінки переповісти їй слова Iбрагіма.

— Той Iбрагім занадто розумний, — відповіла уражена хассеке Хуррем, коли Сулейман переповів їй, сміючись, його слова. І усміхнулася так, якби знала про нього щось, чого не хоче сказати.