Роксоляна - Назарук Осип - Страница 35

— Мудрий муфті Кемаль Пашасаде сказав «птиця» — замість «звірюка», як говориться у приповідці.

— Бо не хотів дразнити падишаха навіть словом, яке протиставив натурі Хуррем.

— І розумно зробив муфті Пашасаде, бо сказано: «Навіть як маєш муравля ворогом, то все-таки будь обережний».

— А що відповів султан?

— Султан відповів те, що такий, як він, султан повинен був відповісти: «Я знаю, — сказав, — що говорять старі мудрці про людей. Бо вчив мене старий муфті Алі Джемалі, який був уже муфті за діда мого Баязеда і справував той високий уряд за весь час правління батька мого, Селіма, — нехай Аллаг простить всім трьом! Але ні старий Алі Джемалі, ні ніхто інший зі старих мудрців не говорив з хатуною Хуррем і не бачив її…

— А що на се відповіли учені улеми?

— Учені улеми мовчали довго, дуже довго. І не перервав їх мовчанки великий Сулейман. Нарешті промовив мудрий муфті Кемаль Пашасаде.

— І що ж промовив мудрий муфті Кемаль Пашасаде?

— Мудрий муфті Кемаль Пашасаде отворив серце й уста і промовив так: «Ти правильно сказав нам, що рільник є на те, щоб орав і засівав землю, коваль на те, щоб підкував коня, котрого приведуть до нього, жовнір на те, щоб боровся і погиб, коли треба, моряк на те, щоби пливав по морю, а учений на те, щоб висказував свої думки на основі своєї вченості й ума свого. Бо в тім вартість і ціна кождого з них. І ми скажемо тобі по совісті своїй і умінню свому: прегарна хатун Хуррем має ум високий і душу, що так уміє лучити святі думки Корану зі своїми думками, як лучить великий будівничий Сінан благородні мармори з червоним порфіром. Та яке серце має велика хатун Хуррем, отверте чи скрите, лагідне чи остре, — сього ми не знаємо». — «Але я знаю, — перервав султан… — Вона має добре серце, і тому має радість в очах і в обличчі!»

— А що на те сказав Мугієддін Сірек?

— Мугієддін Сірек, як луна, повторив слова Пашасаде і доповнив їх так: «Як від хлібороба не вимагають, щоб більше сіяв насіння, ніж має у мішку, так від ученого не вимагають, щоби сказав більше, ніж має в умі своїм. Онде під парком палати твоєї блищить-сміється море, спокійне і веселе. Але не можна знати, чи попри синопський беріг не йде вже вихор Чорним морем і чи не збурить він до дна Босфору, і Золотого Рогу, і моря Мармара і чи не вдарить сильно в Серай Бурун».

Султан мовчав.

— А що сказав мудрий муфті Пашасаде?

— Мудрий муфті Пашасаде, як луна, повторив слова Мугієддіна і скінчив так: «Прегарна хатун Хуррем принесе тобі велике щастя, або велике горе, або велике щастя і велике горе… Бо вона має ум високий і душу, що так уміє лучити святі думки Корану зі своїми думками і своїм бажанням, як лучить великий будівничий Сінан благородні мармори з червоним порфіром».

— А що сказав старий Мугієддін Сірек?

— Мугієддін Сірек, як луна, повторив слова Пашасаде і доповнив їх так: «Велика хатун Хуррем уміє так лучити зі своїми думками і своїм бажанням не тільки те, що є в Корані, але й те, чого в нім нема, — як лучить великий будівничий Сінан порожній воздух з розмірами копул у святих мошеях і замкнених худжрах[58]».

— А що на те відповів султан?

— Султан відповів на те: «Ви ж самі сказали, що не знаєте змісту таємничих знаків Корану. Може, хатун Хуррем лучила якраз те, що єсть в Корані, зі своїм бажанням?» — «Може», — відповів мудрий муфті Пашасаде. «Може», — повторив, як луна, Мугієддін Сірек.

Султан подякував їм і хотів нагородити великими дарами, які мав уже приготовані для них. Але оба улеми не приняли дарів, кажучи, що сказали те, що знали і що повинні були сказати.

I замовкли вельможі в султанській палаті і мовчки розійшлися до своїх урядів.

А кінцевої розмови двох учених улемів не повторив їм Кізляр-агасі, бо не хотів передчасно викликати ріжних толків. Та розмова виглядала так:

— Чи замітив ти, о приятелю, що нова султанка відразу підкреслила те місце в Корані, де Пророк Магомет поручає брати лишень одну жінку, подібно як Пророк нессараг[59]…

— Я замітив, о приятелю, що нова султанка відразу підкреслила те місце в Корані, де Пророк Магомет пору час брати лишень одну жінку, подібно як Пророк нессараг.

— Чи ти не припускаєш, о приятелю, що нова султанка може розпочати ще не бувалу боротьбу проти усего гарему падишаха?

— Я припускаю, о приятелю, що нова султанка може розпочати не бувалу ще боротьбу проти усего гарему падишаха.

— Чи ти не припускаєш, о приятелю, що та боротьба може скінчитися криваво в кімнатах гаремліку, і в салях селямліку, і в улицях Стамбула, і ген поза ним у величезній державі падишаха… Нехай Аллаг відверне кров від дому того!..

— Я припускаю, о приятелю, що та боротьба може скінчитися криваво в кімнатах гаремліку, і в салях селямліку, і в улицях Стамбула, і ген поза ним у величезній державі падишаха… Нехай Аллаг відверне кров від дому того!..

— Чи ти не уважаєш, о приятелю, що ми повинні про се повідомити Велику Раду улемів і хатібів?..

— Я уважаю, о приятелю, що ми повинні про се повідомити Велику Раду улемів і хатібів…

— Чи ти не уважаєш, о приятелю, що Велика Рада улемів і хатібів повинна довго мовчки приглядатися, бо небезпечно викликати гнів Сулеймана, сина Селіма…

— Я уважаю, о приятелю, що Велика Рада улемів і хатібів повинна довго мовчки приглядатися, бо небезпечно викликати гнів Сулеймана, сина Селіма…

Також Кізляр-ага думав, що небезпечно викликати гнів Сулеймана, сина Селіма. І тому нікому не переповів, що говорили між собою два найвищі улеми, Кемаль Пашасаде і Мугієддін Сірек.

Вже голосно говорили в цілій столиці, що падишах ладиться до великого весілля з бувшою служницею…

Незадоволені з того мали ще одиноку надію на матір падишаха, що вона може перешкодить тому.

Мати падишаха дійсно говорила з сином в справі весілля. Але що саме, ніхто не довідався. Говорила вона і з будучою невісткою. Але й се на диво остало таємницею. Тільки ріжні глухі вісті ходили про се між двораками й жінками гарему. В гаремі кружляли, як оси, злобні дотепи про те, що бліда невольниця принесе в посагу падишахові. Бо дочки ханів вносили як посаг золоті ключі міст і великі багатства.

«Тут навіть не знати, кому калим слати, бо нікому не відомо, де її рід і дім», — говорили з зависті матері поважних турецьких домів, що мали дочок на виданні.

Настуня, як у мраці, дивилася на приготування великого весілля й оглядала чудові дари, «сатшу». Як у мраці, ставали перед нею спомини її першого весілля і першого любка. І вона мимохіть боялася, чи се весілля не скінчиться так само дивно, як скінчилося перше.

Три найдостойніші турецькі жінки оглянули Ель Хуррем по старому звичаю, чи не нарушена вона. Бо правність потомства крові падишаха мусіла бути певна понад усякий сумнів, а ніхто не може знати, чи воля Аллага не забере до себе першого сина падишаха від іншої жінки.

Ті оглядини так збентежили невинну Настуню, що не відкрила очей з рук своїх, аж поки темна ніч не лягла на сади падишаха. У крайнім збентеженні заснула з гарячою молитвою на устах до Матері Того, котрого виреклася, і мала передслюбної ночі дуже дивний сон.

Снилася Настуні Свята Гора Афонська місячної ночі, вся у блиску зір, оточена піною Єлинського моря… І снився їй образ Матінки Бога, Воротарниці, на святім Афоні, в Iверській іконі. Снилося їй, як оживала Матінка Господня, Воротарниця. І як зійшла з-над брами тихими ногами. І йшла понад води аж до Гелеспонту й до моря Мармара. І прийшла до місця, де мила обличчя молода Настуня пам'ятного ранку на сходах з мармору. І йшла Мати Божа великим парком падишаха, і понад платани, і понад пінії, прийшла до кімнати будучої султанки. І похилилася над її ложем, немов рідна мати. А мала смуток і лагідність в очах. І глянула на ложе будучої султанки й тихенько сказала: