Роксоляна - Назарук Осип - Страница 34

А друга думка говорила Насті: «Настуню, Настуню! Два рази продали тебе чужі люде, а третій раз ти сама себе продаєш. Продаєш свою віру в Спасителя свого, котрий і за тебе помер на хресті. Продаєш його науку про доброту терпіння на сій долині сліз. Продаєш за земну любов до сотворіння, за скарби світа сего, за діадем султанки, за владу на землі… Йди, дитино, йди, бо вольну волю маєш… Та колись побачиш, куди ти зайдеш… без хреста малого і без віри в нього…»

I від тих думок була така бліда молода чужинка з далекої країни, що прийшла Чорним Шляхом на землю Османів з вірою в Бога свого… Бо єсть одно лиш важне діло людини на землі: жити по вірі в Бога.

А Кізляр-агасі оповідав дальше:

— Була дуже красна і мала великий розум в очах. Оба улеми не знали, що відповісти. Перший промовив Мугієддін мудерріс: «Благословенне хай буде ім'я твоє, хатун!» А муфті Пашасаде, як луна, повторив ті слова… І знов мовчали учені улеми, аж поки наша пані не дозволила їм ласкаво сісти.

Тоді старий Мугієддін з любов'ю подивився на неї, як на свою дитину, і сказав недорічні слова, хоч який він розумний.

— Які ж недорічні слова сказав розумний Мугієддін? — запитали всі.

— Він сказав отсі слова:

— «Чи не жаль тобі, пані, оставати в чужині? Чи не боїшся ти чого»?

— А що ж відповіла наша пані?

— Вона відповіла повагом, помалу словами Пророка.

— Якими словами Пророка?

— «…О, бійтесь Аллага, іменем котрого просите себе взаїмно! І бійтесь лона матері своєї! Глядіть, що Аллаг дивиться на вас! І зверніть сироті добро її й не міняйте свою гіршу річ за її ліпшу, і не лучіть її добра зі своїм, бо се великий злочин! Беріть собі жінок з-поміж тих, які видаються вам добрі, тільки дві, або три, або чотири. А коли боїтеся, що се несправедливе, то дружіться тільки з одною свобідною або такою, яка посідає ваші права[55]. Се найскорше охоронить вас перед несправедливістю…»

— Мудро відповіла наша пані! — сказав здивований другий везир, котрий мав дуже злющу другу жінку.

— А що на те відповіли учені улеми?

— Сиділи як остовпілі. Перший промовив Мугієддін Сірек.

— І що ж промовив Мугієддін Сірек?

— Він сказав отсі слова: «Четверта сура[56] Корану, об'явлена в Медині».

— А вчений Пашасаде?

— Учений Пашасаде, як луна, повторив його слова: «Четверта сура Корану, об'явлена в Медині…» І знов мовчали учені улеми. Перший промовив Кемаль Пашасаде.

— І що ж промовив Кемаль Пашасаде?

— Кемаль Пашасаде промовив недорічні слова, хоч він дуже мудрий.

— Які ж недорічні слова промовив дуже мудрий муфті Кемаль Пашасаде?

— Мудрий муфті Кемаль Пашасаде промовив отсі слова:

«Благословенне хай буде ім'я твоє, хатун! Ти не боятимешся ніколи і нічого, бо при тобі буде серце найбільшого з султанів!»

— Чому ж ти сі слова називаєш недорічними?

— Бо таку відповідь дала на них наша пані: «Коли небо розколеться, і коли звізди розсипляться, і коли води змішаються гіркі з солодкими, і коли гроби обернуться, тоді знає душа, що вона (зле) зробила і що (добре) занедбала, і в тім дні одна душа не зможе помогти другій, бо дня того рішатиме Аллаг!»

— А що на те відповіли улеми?

— Сиділи як остовпілі. Перший промовив Мугієддін Сірек.

— І що ж промовив Мугієддін Сірек?

— Він сказав з подивом отсі слова: «Вісімдесята і друга сура Корану, об'явлена в Мецці».

— А вчений Пашасаде?

— Учений Пашасаде, як луна, повторив його слова: «Вісімдесята і друга сура Корану, об'явлена в Мецці». А наша пані додала: «В ім'я Аллага, милостивого, милосердного, пана у судний день!» А потому довго мовчали учені улеми. Нарешті промовив Кемаль Пашасаде.

— І що ж промовив Кемаль Пашасаде?

— Кемаль Пашасаде промовив отсі слова: «О велика хатун! Благословенне хай буде ім'я твоє, як ім'я Хадіжі, жінки Пророка! Ти знаєш, що вибрав тебе на жінку найбільший з володарів османських. I, певно, примінишся до звичаю жінок його закривати обличчя перед чужими, о хатун!»

— А що відповіла мудра Хуррем хатун?

— Мудра хатун Хуррем відповіла отсі слова: «О мудрий муфті Пашасаде! Чи ти зустрічав у Корані наказ, що жінки мають закривати обличчя? Бо я читала уважно кожду стрічку св. читанки Пророка і не бачила того…» А вчений муфті Кемаль Пашасаде відповів: «Але чи бачила ти, о хатун, таємничі знаки в Корані?»

— А що відповіла мудра хатун Хуррем?

— Мудра хатун Хуррем відповіла отсі слова: «Я бачила таємничі знаки в Корані, о мудрий муфті Пашасаде. Навіть великий учений Мугієддін Сірек говорить про тебе, що всі науки зійдуть до гробу з тобою, жий вічно! Але чи ти можеш, о муфті, з чистою совістю запевнити, що в тих знаках, яких ніхто не відчитав досі, єсть наказ, щоб жінки закривали обличчя? Чи ж міг Пророк дати такий наказ, коли Аллаг не наказав квітам закривати білих і червоних платків обличчя їх?[57]»

— А що на те відповів мудрий Кемаль Пашасаде?

— Мудрий Кемаль Пашасаде відповів по правді отсі слова: «Я не можу з чистою совістю запевнити, що в тих знаках єсть наказ Пророка, щоб жінки закривали обличчя». А Мугієддін Сірек, як луна, повторив його слова. І довго мовчали учені улеми…

Між зібраними теж запанувала довша мовчанка. Кождий з них обдумував можливі наслідки впливу такої султанки на уряд і своє становище.

Перший промовив Капу-ага;

— Тепер треба нам ще тільки знати, чи Мугієддін і Пашасаде вірно повторили падишахові свою розмову з нашою панею. І що додали? І що на все те сказав великий султан?

— Се напевно знас спритний Iбрагім-паша, — сказав Кізляр-агасі.

— Може, і, знає, але не скаже, — відповів розумний грек, що був у великих ласках в султана.

— Чому? — загуло з усіх боків. — Адже Кізляр-агасі сказав, що знав! І ти також слухав!

— Не скажу, бо з султаном нема жартів!

— Певно! Але тут не в жартах діло!

— А я тобі кажу, що з такою султанкою ще більше нема жартів! — докинув Кізляр-агасі, що бачив уже не одну жінку в гаремі.

— Iбрагім-паша боїться! — дразнили його.

— Злочинця все пізнати по трусості його! — приповідкою вколов хтось міцно Iбрагіма, ніби шепотом, але так, що всі чули.

— Скажу, — рішився Iбрагім. — Тільки не оповім, як я довідався про се.

— Того ми не потребуємо!

— Догадуємося!

— Ну, кажи вже раз!

— Мугієддін Сірек і Кемаль Пашасаде оповіли султанові все і не скрипи нічого…

— А-а-а-а! — крикнув здивовано Капу-ага.

— І чого ти дивуєшся? — загули з круга.

— Вони ж люде чесні!

— Не всі такі скриті, як Iбрагім!

Iбрагім удав, що не чув дотинку, й оповідав дальше:

— Султан уважно слухав їх оповідання. Уважніше, ніж ради Великого Дивану, — віддячився Iбрагім дотинком декому з присутніх.

— Все залежить від того, хто говорить, що говорить і як говорить, пробував відтинатися оден з членів Дивану

— Тихо! не про Диван бесіда! нехай оповідає далі!

— Султан звернув увагу на четверту суру Корану і кілька разів повертав до неї в розмові з улемами.

— А як султан звернув увагу на четверту суру Корану?

— Султан звернув увагу на четверту суру Корану так, що питав улемів, чи нема в ній укритої погрози, так укритої, казав, як укрите терня під пахучою розою в огороді падишаха…

— А що відповіли учені улеми?

— Мугієддін Сірек відповів: «Iз-за одної правдивої рози зносить огородник багато колючок». А Кемаль Пашасаде сказав: «Тільки птиця сороката зверха, а людина сороката внутрі».

— А що розумів під тим мудрий муфті Кемаль Пашасаде?

— Мудрий муфті Кемаль Пашасаде розумів під тим, що всякі заміри має внутрі людина. Але навіть зі слів її, які виходять наверх, мов пара з горшка, не можна пізнати її нутра.