Домонтович Віктор

Понад шість десятиліть, від кінця 1920-х років проза В. Домонтовича (Віктора Петрова, 1894—1969) у підрадянській Україні не друкувалася. Пропонована книжка є першою спробою повернути українському читачеві найкращі романи видатного письменника. * * * «Домонтович завжди був переконаний, що літературний твір пишеться для читача і повинен бути, насамперед, цікавим. Він мав смак у літературних експериментах, але він не вдавався до них у власних творах. Точніше: літературне експериментування могло бути в його творі, але пересічний інтелігентний читач не повинен був його помічати. Натомість твір мав його, читача, захоплювати перипетіями сюжету, нагнітанням настрою, інтеліґентною пікантністю, несподіваністю думки або фрази… Наслідок цього той, що твори Домонтовича можна й приємно читати, а водночас вони ховають у собі більше, ніж видно на поверхні. Рецензенти трьох книжок Домонтовича, виданих у Києві 1928–1930 p., одностайно нападають на ці видання за їхній еротизм, який вони одначе в тій пуританській системі навіть не наважуються назвати цим страшним словом, то заступаючи його „психологізмом“, „психологічним заглибленням“, „порпанням в індивідуальних почуттях“, „інтересом до вузько-інтимного життя, до подробиць особистих взаємин“, „інтимним матеріалом“, то відсилаючи читача до паралелі з творами, особливо романами, Винниченка або Анрі де-Реньє… Одну рису Домонтович поділяє зі своїми друзями з київського ґрона [неокласиків] — багатство літературних асоціяцій… Відкриє їх і відчує їхній смак той, хто знає ці приховані натяки, напівцитати, напівперекази… Повісті і оповідання Домонтовича можна читати просто як літературні твори. Але ще більшу приємність матиме той, хто зможе відкрити в них другий плян — плян алюзій і ремінісценцій, складне плетиво яких робить з твору майже свого роду коляж». Юрій Шевельов, 1984  

Біографії митців часом бувають цікавішими за їхні тексти. Особливо тоді, коли вони намагаються їх вибудувати як роман чи драму, дотриматися чистоти жанру, приміряти різні ефектні маски й ролі або стати на котурни. Найвиразніше любов до вимовної пози виявилася при початку та при кінці XIX століття, у добу європейського романтизму й модернізму. Один з найяскравіших українських модерних прозаїків, В. Домонтович звертається до маловідомих фактів із життя Франціска Ассізького й Вацлава Ржевуського, Вінсента Ван Ґоґа й Пантелеймона Куліша, пропонує надзвичайно цікаве перепрочитання їхніх життєписів і творчості.