Историческая проза - Страница 54

Исторический роман Вальтера Скотта «Легенда о Монтрозе» повествует о восстании графа Монтроза в 1645 г. и о борьбе шотландских горцев за независимость от чужеземного английского владычества.

Сборник исторических рассказов и биографий выдающихся личностей для детей старшего возраста. Сочинение Алексея Егоровича Разина (1823–1875), известного детского писателя, журналиста и популяризатора науки. Орфография и пунктуация приближены к современным нормам.  

Повесть «Могусюмка и Гурьяныч» рассказывает о жизни Белорецкого завода после отмены крепостного права. Может, кого покоробит такое определение — «о жизни завода», но я не оговорился, потому что в понятие «завод» того времени, особенно на Урале, входило не только собственно производство в сегодняшнем смысле, заводом назывался и сам городок или поселок, и даже местность вокруг него, и был у завода свой особенный уклад жизни, и норма общественных отношений, и свой фольклор. То есть завод того времени — и кровь, и плоть, и духовная жизнь трудового человека. Завод в корне изменил и жизнь окрестных башкир. И повесть эта — о поисках народного счастья. О слепых попытках приблизить его, выливающихся в стихийный протест бунтарства, даже разбойничества. О дружбе русского и башкирского народов, прошедшей испытания еще в пору пугачевщины, о силах, пытающихся помешать ей.

Исторический рассказ для детей. Орфография и пунктуация приближены к современным нормам.

Историческая повесть Л. Томовой «Красный всадник» рассказывает о народном английском герое — Уоте Тайлере, первым в мрачную эпоху крепостничества поднявшем меч на угнетателей. До него Англия не знала подобных примеров. Начатая Тайлером борьба против феодального строя была завершена позднее — восстаниями Джона Кеда в 1450 году, Роберта Кета в 1549 году, революцией Кромвеля в 1640 году. Основанное на большом историческом и познавательном материале, повествование раскрывает образ самоотверженного крестьянского вождя, выступающего за свободу и справедливость для всех, против всякого насилия, рисует грозные дни восстания 1381 года, раскаты которого, двинув историю вперед, докатились до наших дней. Повесть является художественным исследованием восстания, эпохи, характеров представителей разных слоев общества — простых крестьян, ремесленников, торговцев, сеньоров, священников, царедворцев.

Повесть о жизни и деяниях русского первопечатника и просветителя Ивана Федорова. Это горькая повесть — повесть страданий, надежд и разочарований удивительного человека. «Путь к самосознанию русского народа, — читаем мы в повести, — лежал через грамотность, через знания, через книги». Иван Федоров со своим изобретением книгопечатания стоял у начала этого пути.

Гийом Аполлинер (1890–1918) — не только великий французский поэт, но и блестящий прозаик, автор книг «Гниющий чародей», «Ересиарх и К°», «Конец Вавилона» и др., а также многих рассказов, «сказок» и историй, сохранившихся в рукописях или разбросанных по журналам. Сам Аполлинер неизменно подчеркивал, что считает для себя прозу не менее значимой, чем поэзия. Роман «Конец Вавилона», впервые переведенный на русский язык, рисует картины последних событий эпохи исторического Вавилона, показанных через судьбы персонажей, заимствованных автором из окружающей его действительности. Критики не раз подчеркивали провокационность и скандальность «Конца Вавилона», что, разумеется, привлекает дополнительное внимание к этому произведению.

Складні випробування випало пройти характернику Іванові Сірку впродовж земного віку. У всіх героїчних битвах він виходив переможцем. Взявши у руки булаву отамана, вірою і правдою служив рідній землі. Рівного йому не було з-поміж козацтва. Ця книжка є продовженням історії змужніння та духовного зростання Великого Характерника Івана Сірка, якому судилося долею дорости чину славетного козацького отамана та здобути на віки вічні усенародну шану і любов.

Тисячолітній Миколай — роман з незвичайним сюжетом. Це розповідь-спогад людини, яка прожила понад десять століть — від часів князя Володимира до наших днів — не одне життя, щоразу ніби вмираючи та знову народжуючись, і завжди з ім’ям Миколай. Був він дружинником князя Володимира, їздив з його посланцями до Візантії, і разом із нареченою князя, ромейською царівною Анною, привіз на Русь нову віру. З козацьким посольством Богдана Хмельницького інок Миколай Несміяновський, що знався у всіляких науках, приїздив до Москви, де у Чудовому монастирі був справником старих та новопечатних книг. У двадцятому столітті Миколай Сміян ще хлопцем пережив голодомор 33-го, молодим лейтенантом пройшов кривавими дорогами Великої Вітчизняної, а у мирний час став вченим-агрономом. У другій частині роману події відбуваються у повоєнний час.

Роман «Вогнем і мечем» є першою частиною славетної трилогії лауреата Нобелівської премії Генрика Сенкевича, написаної на історичному матеріалі XVII століття. У творі змальовано національно-визвольну боротьбу українського народу ґйд проводом Богдана Хмельницького проти польсько-шляхетського панування.        

В другому романі історичної дилогії про Генріха IV видатний німецький письменник-реаліст Генріх Манн (1871–1950) зображує Генріха гуманістом, що із зброєю в руках бореться за торжество прогресивних для його епохи ідей, за можливість тривалого миру для свого народу й усієї Європи. Письменник підводить читача до зіставлення боротьби реакції і прогресу в зображувану ним епоху з боротьбою між силами миру і війни у бурхливій атмосфері 30-х років XX сторіччя.        

Перша книга історичної дилогії одного з найвідоміших письменників німецької еміграції двадцятого століття Генріха Манна, присвяченої королю Франції Генріху IV.        

Роман Володимира Єшкілєва та Олега Гуцуляка «Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен», написаний у 1993 році, став помітним явищем постмодерністської течії в українській літературі 90-х років. Автори роману органічно поєднали авантюрність та сюжетну насиченість історично-пригодницького жанру з філософською глибиною авторської концепції та елементами текстової гри, властивими сучасній елітарній літературі.

Дмитро Білий — відомий український письменник. Автор історико-містичних романів «Басаврюк XX», «Залежна душа», «Чорне крило», «Козацький Оберіг». Член Асоціації українських письменників. Роман «Шлях Срібного Яструба» переносить читача у стародавні часи, коли у наддніпрянських степах вирували бурхливі події, пов’язані з Великим переселенням народів. Гостросюжетний твір, у якому конкретні історичні події тісно переплетені зі стародавніми легендами і переказами, примусить читача поринути з головним героєм роману — молодим скіфом Атеєм — у дивовижний світ небезпечних і карколомних пригод, дозволить познайомитися з життям і побутом стародавніх народів, які населяли Україну в античні часи. Для середнього та старшого шкільного віку.  

Олександр Терентійович Гончар (Олесь Гончар) (3 квітня 1918, Ломівка — 14 липня 1995, Київ) — український радянський письменник, літературний критик, громадський діяч. Лауреат Сталінської премії (1948), перший лауреат премії імені Тараса Шевченка (9 березня 1962), голова Спілки письменників України (1959—1971), академік НАН України (1978). Людське життя. Воно як свічка: дмухнув вітер, і — вгасла. Тільки ж одна од першої до останньої хвилини присвічувала людям до праці, побіля неї майстрували колиску, розчісували косу, писали вірші. Інша підпалила сусідові стріху. А ще інша — прокуріла десь у глухім кутку і здиміла, не віддавши нікому жодного променя.

  Олександр Терентійович Гончар (Олесь Гончар) (3 квітня 1918, Ломівка — 14 липня 1995, Київ) — український радянський письменник, літературний критик, громадський діяч. Лауреат Сталінської премії (1948), перший лауреат премії імені Тараса Шевченка (9 березня 1962), голова Спілки письменників України (1959—1971), академік НАН України (1978). Сторожке, крутолобе зайшло, стало перед учителями, прикрившись недоброю скривленою осмішкою. "Ану, що ви мені зробите?" В щілинах очей виклик, з губів не сходить посмішка, напружена й мовби далека. В усій постаті зухвальство, удавана веселість, бравада самозахисту. А під цим вдаваним вловлюється прихований біль, насторога, нервове жування чогось найгіршого. Звідки, з яких блукань, з яких горювань принесло воно сюди свою упередженість і цей упертий затаєний спротив?  

Після появи історичного роману «Меч Арея» у 1972 році, з його відверто проукраїнським натяком в тлі, ні книга, ні сам письменник не могли лишитись незауваженними тоталітарно-ідеологічно-злочинною системою того часу. Книжку було заборонено та вилучено з бібліотек, примірники які не встигли розпродати — знищено. Письменника позбавили роботи й права друкуватись, а в пресі піддали злісному цькуванню. Після того книжка потрапляла до людей шляхом «з рук у руки» та була кілька разів перевидана за кордоном — у Канаді, Америці, Англії та інших країнах.

Так от, якщо вже всі вони збиралися щодня в кафе «Ореанда», зваблені широким небаченим вікном, то важило не саме вікно і не море, що заливало його вщерть, а просто гілочка невідомого дерева, яке росло перед кафе, росло десь унизу (кафе містилося на другому поверсі високого старовинного будинку, складеного з грубих кам'яних квадрів) і несміливо простягнуло одну лише свою гілочку до нового вікна, так ніби когось там могла зацікавити ця квола деревина в місці зіткнення розкованої стихії з точно продуманою (якщо можна так пишно висловитися) красою, що відповідала існуючим настроям, просто кажучи - снобізмові....

В романі українського радянського письменника, лауреата Республіканської премії імені Лесі Українки відображено важливі події з історії Київської Русі — героїчна боротьба наших предків за утвердження і незалежність своєї держави.

«Тіні забутих предків» — повість Михайла Коцюбинського, написана під враженням його перебування на Гуцульщині. В творі розповідається про кохання Івана і Марічки, українських Ромео і Джульєтти. Яскраво передано побут і життя гуцулів. На початку твору розповідається про закохану молоду пару — Івана та Марічку. Вони належали до ворогуючих гуцульських родів Палійчуків і Гутенюків, боротьба між якими тривала уже давно. Проте це не стало на заваді їхньому коханню. Згодом Іван тривалий час змушений перебувати в наймах на полонині, а повернувшись він дізнається про смерть Марічки. Іван важко переживає загибель коханої: «Великий жаль вхопив Івана за серце. Зразу його тягло скочити з скелі у крутіж: «На, жери і мене!» Але потому щемлячий тусок погнав його в гори, далі од річки. Затуляв вуха, щоб не чути зрадливого шуму, що прийняв в себе останнє дихання його Марічки. Блукав по лісі, поміж камінням, в заломах, як ведмідь, що зализує рани, і навіть голод не міг прогнати його в село. Знаходив ожини, гогози, пив воду з потоків і тим живився. Потому щез. Люди гадали, що він загинув з великого жалю, а дівчата склали співанки про їхнє кохання та смерть, які розійшлися по горах»[1]. «Шість літ не було чутки про нього, на сьомий раптом з'явився». Одружився з Палагною та почав «ґаздувати». З часом Палагна стала «любаскою» сусіда Юри. Іван про це знав проте йому було байдуже, тому що він не міг забути Марічку та змиритися з болем. Якось хлопець пішов у гори й почув там голос Марічки, попрямував за ним і зустрів кохану у вигляді нявки. Після короткої розмови вона зникла, натомість Іван зустрів чугайстра і спробував відволікти його, запросивши у танок, щоб Марічка могла якнайдалі утекти. Після танцю з лісовиком головний герой пішов за голосом коханої і зірвався в урвище. Наступного дня його ледь живого знайшли пастухи. Згодом він помер, і його поховали за місцевими звичаєми (з танцями і розвагами).