Классическая проза - Страница 153

Олександр Терентійович Гончар (Олесь Гончар) (3 квітня 1918, Ломівка — 14 липня 1995, Київ) — український радянський письменник, літературний критик, громадський діяч. Лауреат Сталінської премії (1948), перший лауреат премії імені Тараса Шевченка (9 березня 1962), голова Спілки письменників України (1959—1971), академік НАН України (1978). Людське життя. Воно як свічка: дмухнув вітер, і — вгасла. Тільки ж одна од першої до останньої хвилини присвічувала людям до праці, побіля неї майстрували колиску, розчісували косу, писали вірші. Інша підпалила сусідові стріху. А ще інша — прокуріла десь у глухім кутку і здиміла, не віддавши нікому жодного променя.

  Олександр Терентійович Гончар (Олесь Гончар) (3 квітня 1918, Ломівка — 14 липня 1995, Київ) — український радянський письменник, літературний критик, громадський діяч. Лауреат Сталінської премії (1948), перший лауреат премії імені Тараса Шевченка (9 березня 1962), голова Спілки письменників України (1959—1971), академік НАН України (1978). Сторожке, крутолобе зайшло, стало перед учителями, прикрившись недоброю скривленою осмішкою. "Ану, що ви мені зробите?" В щілинах очей виклик, з губів не сходить посмішка, напружена й мовби далека. В усій постаті зухвальство, удавана веселість, бравада самозахисту. А під цим вдаваним вловлюється прихований біль, насторога, нервове жування чогось найгіршого. Звідки, з яких блукань, з яких горювань принесло воно сюди свою упередженість і цей упертий затаєний спротив?  

Коментарі та пояснення до творів Остапа Вишні.

Так от, якщо вже всі вони збиралися щодня в кафе «Ореанда», зваблені широким небаченим вікном, то важило не саме вікно і не море, що заливало його вщерть, а просто гілочка невідомого дерева, яке росло перед кафе, росло десь унизу (кафе містилося на другому поверсі високого старовинного будинку, складеного з грубих кам'яних квадрів) і несміливо простягнуло одну лише свою гілочку до нового вікна, так ніби когось там могла зацікавити ця квола деревина в місці зіткнення розкованої стихії з точно продуманою (якщо можна так пишно висловитися) красою, що відповідала існуючим настроям, просто кажучи - снобізмові....

«Собор Паризької Богоматері» — один із найвідоміших романів класика французького романтизму Віктора Гюго. У творі відображені сильні людські пристрасті, розкриті проблеми історичного прогресу і соціальної справедливості, а також вічна проблема боротьби добра і зла.

Світ творів англійської письменниці Джейн Остен (1775–1817) — світ звичайних чоловіків і жінок, доволі буденний, розмірений і в той же час не позбавлений драматизму. Тонкий психолог і знавець людського серця, письменниця створила надзвичайно виразні й правдиві образи. Її герої — живі люди, з усіма їх достоїнствами і недоліками, здатні і на високі почуття, і на великі помилки. Емма Вудхаус, героїня однойменного роману, з неприпустимим марнославством і самовпевненістю вважала, що вміє читати в чужих серцях і здатна розпоряджатися чужими долями, навіть не замислюючись, що це може завдати комусь болю, більше того, стати загрозою її власному щастю — втратою відданого друга, який щиро кохає її.

В основі повісті Ольги Кобилянської (1863-1942р.р.) «В неділю рано зілля копала…» (1909р.) покладено мотив романтичної пісні-балади «Ой, не ходи Грицю…» про нещасливе кохання. Ця легенда неодноразово опрацьовувалась українськими письменниками, зокрема, М.Старицьким у драмі під однойменною назвою (1885р.), яка була надзвичайно популярною як у трупах М.Старицького, М.Кропивницького, М.Садовського, так і пізніше, у численних театрах України. Трагічна історія зрадливого кохання, пристрасті, неординарні, сильні, харизматичні характери в повісті Ольги Кобилянської більш об’ємні. Авторка розвинула сюжет додавши паралельно, не менш трагічну долю циганки Маври – мати Гриця. Тема кохання, зради, набула глибшого, філософського звучання і узагальнення.

До видання увійшли всі вісім творів зі знаменитого циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки»: Частина перша — Сорочинський ярмарок (переклад А. Хуторяна) — Вечір проти Івана Купала (переклад І. Сенченка) — Майська ніч, або Утоплена (переклад М. Рильського) — Втрачена грамота (переклад С. Васильченка) Частина друга — Ніч перед Різдвом (переклад А. Хуторяна) — Страшна помста (переклад І. Сенченка) — Іван Федорович Шпонька та його тітонька (переклад О. Вишні) — Зачароване місце (переклад С. Васильченка)

Світ творів англійської письменниці Джейн Остен (1775–1817) — світ звичайних чоловіків і жінок, доволі буденний, розмірений і в той же час не позбавлений драматизму. Тонкий психолог і знавець людського серця, письменниця створила надзвичайно виразні й правдиві образи. Її герої — живі люди, з усіма їх достоїнствами і недоліками, здатні і на високі почуття, і на великі помилки. Ще зовсім юною Енн Елліот, героїня роману «Доводи розсудку», зустріла свою любов, але змушена була відмовитися від коханого заради інтересів сім'ї. Довгі роки розлуки, що минули до їхньої нової зустрічі, довели: час не власний над істинними почуттями, і хоча крок до щастя зробити непросто, герої впевнені — лише доводи власного розсудку повинні керувати нашими вчинками, стримувати пристрасті та застерігати від зради, у тому числі від зради у коханні… Переклад Тетяни Шевченко  

У відомому романі Жуля Верна — неймовірні пригоди, подорожі, море гумору і, звичайно, щасливий фінал. Герой роману Філеас Фоґґ — стовідсотковий англієць, життя якого розписане на багато років наперед: він знає, скільки кроків треба відміряти до клубу, в якому він є завсідником; він їсть, спить і прогулюється лише за чітко визначеним розкладом. Кожен лакей мріє про такого хазяїна, адже він ніколи не порушує розпорядку дня. І так було доти, поки Філеас Фоґґ не заклався… Для дітей середнього і старшого шкільного віку та читачів, котрих ваблять пригоди й мандрівки.

Світ творів англійської письменниці Джейн Остен (1775–1817) — світ звичайних чоловіків і жінок. доволі буденний, розмірений і в той же час не позбавлений драматизму. Тонкий психолог і знавець людського серця, письменниця створила надзвичайно виразні й правдиві образи. Її герої — живі люди, з усіма їх достоїнствами і недоліками, здатні і на високі почуття, і на великі помилки. Перше знайомство героїв роману «Гордість і упередженість» багатого аристократа Дарсі та дочки провінційного поміщика Елізабет не обіцяло серйозних почуттів між ними. Дарсі поставився до сім’ї Елізабет зверхньо, з упередженістю, і дівчина відповіла йому так само. Це і стало головною перешкодою у їхніх відносинах. Навіть тоді, коли вони зрозуміли, що не можуть жити один без одного, їм не просто було зламати свою гордість, щоб відкрити серця коханню…    

Роман англійської письменниці Шарлотги Бронте (1816—1855) «Джен Ейр» — чарівна історія любові й обману. Джен Ейр, скромна, але горда і незалежна дівчина-сирота, влаштовується гувернанткою в маєток містера Рочестера. Покохавши одне одного, Джен і Рочестер збираються одружитися. Ставши нареченою свого коханого і відчувши небувале щастя, Джен зберігає самовладання і незалежність. Вона продовжує давати уроки його вихованці і відхиляє розкішні подарунки нареченого. Але в день весілля відкривається страшна таємниця, що може назавжди зруйнувати мрії закоханих, і цілком змінює усе в їхньому житті...

«Тіні забутих предків» — повість Михайла Коцюбинського, написана під враженням його перебування на Гуцульщині. В творі розповідається про кохання Івана і Марічки, українських Ромео і Джульєтти. Яскраво передано побут і життя гуцулів. На початку твору розповідається про закохану молоду пару — Івана та Марічку. Вони належали до ворогуючих гуцульських родів Палійчуків і Гутенюків, боротьба між якими тривала уже давно. Проте це не стало на заваді їхньому коханню. Згодом Іван тривалий час змушений перебувати в наймах на полонині, а повернувшись він дізнається про смерть Марічки. Іван важко переживає загибель коханої: «Великий жаль вхопив Івана за серце. Зразу його тягло скочити з скелі у крутіж: «На, жери і мене!» Але потому щемлячий тусок погнав його в гори, далі од річки. Затуляв вуха, щоб не чути зрадливого шуму, що прийняв в себе останнє дихання його Марічки. Блукав по лісі, поміж камінням, в заломах, як ведмідь, що зализує рани, і навіть голод не міг прогнати його в село. Знаходив ожини, гогози, пив воду з потоків і тим живився. Потому щез. Люди гадали, що він загинув з великого жалю, а дівчата склали співанки про їхнє кохання та смерть, які розійшлися по горах»[1]. «Шість літ не було чутки про нього, на сьомий раптом з'явився». Одружився з Палагною та почав «ґаздувати». З часом Палагна стала «любаскою» сусіда Юри. Іван про це знав проте йому було байдуже, тому що він не міг забути Марічку та змиритися з болем. Якось хлопець пішов у гори й почув там голос Марічки, попрямував за ним і зустрів кохану у вигляді нявки. Після короткої розмови вона зникла, натомість Іван зустрів чугайстра і спробував відволікти його, запросивши у танок, щоб Марічка могла якнайдалі утекти. Після танцю з лісовиком головний герой пішов за голосом коханої і зірвався в урвище. Наступного дня його ледь живого знайшли пастухи. Згодом він помер, і його поховали за місцевими звичаєми (з танцями і розвагами).

Світ творів англійської письменниці Джейн Остен (1775–1817) — світ звичайних чоловіків і жінок, доволі буденний, розмірений і в той же час не позбавлений драматизму. Тонкий психолог і знавець людського серця, письменниця створила надзвичайно виразні й правдиві образи. Її герої — живі люди, з усіма їх достоїнствами і недоліками, здатні і на високі почуття, і на великі помилки. Героїня роману «Нортенґерське абатство» Кетрін Морланд приїздить у Бат, на модний курорт, де саме і відбуваються головні події, що визначають її долю. Кетрін стає об’єктом боротьби двох родин — Торпів і Тілні. Конфлікт претендентів на її руку і серце розвіяв мрії дівчини про романтичного героя. Вона не вірить в удавані почуття Джона Торпа, їй більше до вподоби благородство та порядність Генрі Тілні. І вона не помилилася — в скрутну хвилину він підтвердив слушність її вибору.

Олександр Терентійович Гончар (Олесь Гончар) (3 квітня 1918, Ломівка — 14 липня 1995, Київ) — український радянський письменник, літературний критик, громадський діяч. Лауреат Сталінської премії (1948), перший лауреат премії імені Тараса Шевченка (9 березня 1962), голова Спілки письменників України (1959—1971), академік НАН України (1978). У творчості видатного українського письменника Олеся Гончара, чиє ім'я шанується в усьому світі, роман «Собор» посідає особливе місце. Прийшовши до читачів наприкінці шістдесятих, твір одразу ж опинився у вирі пристрастей, бо саме в ньому чи не вперше у вітчизняній літературі могутньо і неприховане прозвучав заклик до духовного очищення й соборності, осуд національного безпам'ятства, звироднілого кар'єризму і браконьєрства. Офіційні кола сприйняли «Собор» різко негативно, адже роман, відкидаючи догматизм класових уявлень, утверджував загальнолюдські, гуманістичні цінності.

“Чорна рада” (1843—1857) – перший історичний роман української літератури, масштабна епопея, яка яскраво і багатогранно змальовує події, що трапилися після смерті Богдана Хмельницького. Центр роману – чорна рада в Ніжині навесні 1663 року, коли за гетьманську булаву боролися декілька висуванців від козацтва. Це переломний пункт нашої історії, в якому віддзеркалена боротьба за припинення чвар в Україні, за її єдність. Її відстоюють шляхетні запорозькі лицарі, її зневажають і топчуть підступні й обмежені владолюбці. Роман “Чорна рада” став прикладом для наступних поколінь прозаїків у тому, як будувати захоплюючий сюжет, як створювати яскраві романтичні образи, як забезпечити живий колорит епохи. “Спасибі тобі, Богу, милий друже мій великий, за твої подарунки і особливо — за “Чорну раду”,— писав Кулішеві Тарас Шевченко,— я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі”.