Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Загибель Уранії - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович - Страница 62
Ще одні масивні ворота, і через товсті контрольні скельця в напівтемну рубку керування бризнуло яскраве світло. Підводний лайнер заплив до величезного склепистого залу.
— Все! — гордовито сказав Кейз-Ол.
— Вітаю вас, любий! — Мей схопилася, заплескала в долоні. — Оце і є Уранія? Негайно виходьмо! А ото хто стоїть?
Кейз-Ол обмацав очима самотню постать на пристані.
— Це головний інженер Уранії — Стун-Ай.
Щось у його голосі примусило Айта насторожитись. Мабуть, те саме відчула й Мей. Вона стурбовано звела брівки.
— Він мені не подобається! Ну, то ходімте вже!
— Ходімо!.. — повільно промовив Кейз-Ол, подаючи їй руку.
Як тільки Кейз-Ол та Мей з'явилися в отворі головного трапа, Стун-Ай помчав до них. Як і личило його високому рангу, він зупинився лише за два кроки і вітав господаря простягнутою вперед рукою.
Кейз-Ол відповів, кивнувши головою.
— Нарешті прибули! — швидко заговорив Стун-Ай. — Я втомився чекати…
В голосі цього блідого, худорлявого чоловіка з гарячковими очима бриніли чудні інтонації — здавалося, інженер і сміявся, і плакав, і погрожував, і сам тремтів од страху.
— Ви заслуговуєте на найвищу подяку, Стун-Ай! — з надмірною бундючністю промовив трильйонер. — За ваші заслуги я підвищую вас до звання радника особливого призначення і даю вам право одного вирішального голосу в Асамблеї наймудріших!
— Дякую, ясновельможний!.. Я ваш найвірніший слуга навіки!
На цьому офіційна зустріч закінчилась. Кейз-Ол повернувся до лайнера, незважаючи на настирливе прохання Мей оглянути Уранію негайно.
Вранці наступного дня екскурсантів було розбито на дві групи. Гостей запросили до готелю, розташованого поблизу порту, відпочити, а двісті наймудріших після сніданку спеціальним електропоїздом поїхали до самої Уранії.
Екскурсанти ступили на територію підземного міста тоді, коли над ним панував вечір.
З майданчика, який, здавалося, висів над прірвою, було видно безліч вогнів. Вони тяглися ланцюжками, розсипалися туманностями, сплітались у химерні візерунки реклам. А над ними сяяли полохливі зорі.
Вечір швидко перетворився на ніч, яка в свою чергу почала змінюватись світанком. Виразнішали силуети будинків, танула, світлішала легенька імла. І навіть Зоря Кейз-Ола прокотилася саме так, як над Дайлерстоуном.
Звісно, Сонця не зійшли, але ілюзія ранку була майже повною. Небо над містом забарвилось у такий колір і так світилося, наче воно й справді простяглось у безмежність, а не лежало на дахах будинків суцільним залізобетонним куполом. Апарат зміни дня й ночі працював бездоганно.
При денному світлі перед екскурсантами постало велике місто — зелене й красиве. Звідси, з майданчика Погоди, воно здавалося прямо безмежним.
— Грозу! — кинув Кейз-Ол.
Одне тільки слово — і на Уранію враз посунула важка навала хмар. Скінчився дощ, вияснилося знову. На яскравій зелені тропічних дерев замерехтіли краплинки вологи.
— Чудово!.. Незрівнянно!.. Дивовижно!.. — тільки й чулося з уст вражених мільйонерів.
А інженер Айт дивився на все це з невимовною тоскнотою в грудях. За кожним камінчиком будов, за кожним мазком фарби на стінах, нарешті, за кожним наперстком повітря видовбаної в суцільній скелі печери стояли мерці. Скільки їх було — тисячі, десятки тисяч?
Айт торкнувся холодної стіни. Здригнувся.
Може, за цю балюстраду чіплялися в останньому пароксизмі чиїсь ще теплі руки, коли з вентиляційної мережі замість життєдайного кисню засичав смертоносний газ? А може, саме тут працював і падав від знемоги його батько?.. Айт бачив його мов живого. Виснажений, сивий, він ходить з кутка в куток кімнатки готелю «Комфорт» і говорить уривчасто, хрипко: «Любі мої, можна було б написати найтрагічніший роман про те, як гинули мої товариші, щоб дати мені змогу втекти…»
Айт ледве стримує стогін, який рветься з грудей, по щоках у нього повільно котяться сльози. Отямився він лише тоді, коли побачив поруч себе Мей. Вона щось весело щебетала до короля хімії.
Айт посторонився. Заглибившись у свої думки, він і не помітив, як опинився мало не попереду всіх.
Тепер уже Айт тримав себе в руках. Він пильно придивлявся до всього, запам'ятовував, куди йти — адже все це може придатися у вирішальну хвилину.
Уранія мала два проспекти, а далі йшли звичайні невисокі тунелі. Одна вулиця належала цілком Кейз-Олу. Трильйонер повідомив про це спокійнісінько, ніби й не помічав гримас невдоволення, які перебігали на обличчях наймудріших.
— А ото — ваш Проспект Щасливих, шановні наймудріші! — показав він рукою. — Ходімо, побачите.
Багатьох спіткало розчарування. На дверях найкращих особняків висіли таблички з іменами найбагатших мільярдерів. Решті лишилися будинки гірші й менші.
Настрій наймудріших почав підупадати. Все рідше й рідше чулися захоплені вигуки. Заздрість одне до одного й загальна злість проти Кейз-Ола підточували єдність наймудріших.
Кейз-Ол це помітив.
— Межі міста можна розширити… Кожен з вас зможе побудувати палац за своїм бажанням. Але навіщо? — Кейз-Ол глузливо посміхнувся, обвів поглядом строкатий натовп. — Хіба ми тут збираємося доживати віку? Ну — місяць, рік… А тоді…
Мей демонстративно позіхнула, показуючи, що пора кінчати балаканину.
— Даруйте, моя люба! — схилився до неї Кейз-Ол. — Шановні наймудріші, прошу до столу. Більш докладно ми оглянемо Уранію завтра, а зараз вип'ємо за наш острів порятунку, поєднаємо серця в теплій, щирій розмові!
На гостей уже чекали накриті столи посеред чудового саду біля тихого озерця. В саду щебетали й пурхали барвисті пташки, дзюркотіли струмочки; по синьому небу повзли білі хмарки. І все-таки чогось тут не вистачало.
Бракувало людей. Крім камердинера містера Кейз-Ола, не було навіть служників — усе виконували автоматичні пристрої. І оце безлюддя пригнічувало мільйонерів.
Усі вони, як і Кейз-Ол, зневажали народ і боялись його. Але коли б зараз на вулицях цього міста, десь за надійною огорожею, вирував натовп, кожен мільйонер почував би себе краще.
Тільки ні, мертво, безлюдно в Уранії. Місто було схоже на театр, де після вистави забули вимкнути світло й радіо. І оця неприродність призводила до того, що навіть цілком реальні речі довкола здавалися кожному чимсь штучним і ефемерним.
Хто не знає, що над блакиттю «неба» Уранії нависла маса землі та води, яка може в першу-ліпшу мить вийти з рівноваги, натиснути на стальні підпори і розчавити місто? Розрахунки розрахунками, але проти могутніх катаклізмів, що призводять до руйнування й виникнення цілих континентів, не встоять жалюгідні утвори людських рук.
Чи ж варто рискувати життям? Чи варто, йдучи вслід за Кейз-Олом, кидати виклик усьому людству?
Комунізм лякав наймудріших, бо загрожував перетворити їх, могутніх, на пересічних, звичайних. Але ж цей страх був у майбутньому. Коли не зачіпати СКД, можна ще жити десятки років. Війна — великий риск. Добре, коли пощастить перемогти Союз Комуністичних Держав. А якщо трапиться навпаки? Тоді довічне ув'язнення в оцьому підземному місті?
Такі думки перебігали в головах мільйонерів під час банкету. І, звісно, наймудрішим було не до жартів. Спроби Кейз-Ола розворушити компанію не мали успіху, і він оголосив, що залишає гостей, бо його наречена погано почуває себе.
Відсутність Кейз-Ола не додала бадьорості екскурсантам. Навпаки, якщо раніше дехто з підлабузників намагався хоч сяк-так інсценувати веселість, то тепер запала просто-таки похоронна мовчанка.
Сидячи перед екраном телевізора, Кейз-Ол уважно спостерігав цей сумний банкет. Трильйонер був надто розумний і досвідчений, щоб поставитися легковажно до такого настрою наймудріших.
— Мерзотники!.. — прошепотів він, не стримавши роздратування.
— Заспокойтеся, любий… — тихо сказала Мей. — А як, по-вашому, повинні реагувати барани, яких женуть до різниці?
— Барани?.. Ні, моя люба, це хижаки та ще й з гострими іклами, але їм не вистачає хоробрості… — він вимкнув телевізор, підвівся. — Ну, що ж, Мей, їдьмо!
- Предыдущая
- 62/84
- Следующая
