Загибель Уранії - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович - Страница 49

— Ну, поїхали! — почувся в навушниках скафандра голос Фредді. — Не лякайся!

Блиснув спалах. Щось смикнуло Тессі за пояс і потягло. Окрутнулась, подерлася кудись угору й ракета.

А колесо все наближалось і наближалось. Воно вже залягло на півнеба. На його ободі світилися численні віконця.

Картина була грандіозною і страшною водночас.

— Так ось ти яка, Зоря Кейз-Ола! — прошепотіла Тессі, пригадавши, що саме сюди засилали на каторгу комуністів. — Звідси не втечеш!

Вона не знала, що мікрофон ввімкненої радіостанції шолома підхопив її голос, розніс радіохвилями в усі боки, тому аж здригнулась, коли у відповідь почувся м'який баритон Фредді:

— І все ж були випадки, коли вдавалося втекти. Минулого року каторжник, на ім'я Айт, інженер, до речі, захопив поштову ракету і втік з Зорі. На щастя, не зумів упоратись з посадочним механізмом і розбився. Мерзотник був, кажуть, незвичайний.

Так ось звідки потрапив Айт до клініки професора Лайн-Еу! Так ось чому мститься він Кейз-Олу!

«Мій любий, присягаюсь відплатити за всі твої муки!» — в думці поклялася Тессі.

Тимчасом Фредді дотягнув дівчину до отвору шлюзової камери. Засичало повітря, розчинились невеличкі дверцята, і дівчина опинилася в покрученому коридорі. Там новоприбулих чекав невисокий чоловік у синьому комбінезоні.

Він відрекомендувався, похмуро посміхаючись:

— Інженер Проут. Тимчасовий головний інженер Зорі.

«І ти знущався з Айта?! — хотілося вигукнути Тессі. — Ти теж радів, коли довідався, що він загинув?»

Але вона, звісно, цього не промовила, а тільки холодно кивнула головою.

«Містер Кейз-Ол — проти атомної бомби!»

Ніч. Величезний кабінет, сповнений зеленкуватої півтемряви. Масивний незграбний стіл, яскраво освітлений схованими під абажуром лампами. За столом сидить підстаркуватий чоловік у м'якому сірому комбінезоні і щось неквапно пише старомодною простенькою ручкою.

На аркуш лягають довгі рядки цифр… Старий щось підсумовує. На столі стоїть диктофон, але він не ввімкнений. Всю праву стіну займає велетенська електронно-обчислювальна машина, але на ній не жевріє жодна сигнальна лампочка. Навіть табло автоматичного покажчика біржових курсів не пульсує тривожними спалахами чисел, а дрімає, напівзаплющивши своє сітчасте велике скляне око.

Скрипить, скрипить перо старомодної ручки. Чоловік пише неквапно, раз у раз замислюється, втоплюючи погляд у куток, і тоді його очі стають мрійними, а губи шепочуть: «Так, так! Це буде добре!» Стоїть на столі незайманою скромна вечеря. За кріслом виструнчився служник і нетерплячим кахиканням нагадує, що вже час перепочити.

Мабуть, цього підстаркуватого чоловіка всі люблять і поважають. Он, бач, як побожно стежить лакей за кожним рухом пера!.. А ось до кабінету ввійшла юна красуня. Це, мабуть, дочка, а може, онука. Вона жартівливо видирає з його рук стило, куйовдить чоловікові ріденьке попелясте волосся: «Ну, досить, любий! Ви, певно, втомились?»

Яка ідилія!.. Старенький промисловець-консерватор. Старомодна ручка. Юна красуня — онука чи дочка…

Ні, хоч зовні все виглядає саме так.

«Старенький промисловець» містер Кейз-Ол ніколи не був консерватором. Ще двадцять років тому, коли тільки-но була відкрита ланцюгова реакція поділу ядра урану, Кейз-Ол сміливо кинув ученим понад п'ять мільярдів дайлерів — річний бюджет невеликої країни, дістав першу атомну бомбу і став монополістом у цій галузі. Під час другої всепірейської війни і в повоєнні роки Кейз-Ол, не шкодуючи витрат, створював десятки науково-дослідних закладів, які дали Монії і радіолокацію, і реактивну техніку, і електронно-обчислювальні машини, а Кейз-Олу — нечуваний зиск і становище наймогутнішої людини капіталістичного світу.

Старомодній ручці нема ціни, бо нею підписані договори про капітуляцію ворога після закінчення другої всепірейської війни. А писав цією ручкою містер Кейз-Ол зараз тому, що боявся довірити свої думки навіть диктофонові. На великих аркушах чудового паперу містер викладав той політико-економічний курс, якого повинна дотримуватись Монія та її васальні держави з початком майбутньої війни.

В мозку Айта відбивається кожна фраза, кожна цифра жахливої програми дії. Хочеться запам'ятати принаймні найголовніше.

Таке ж бажання світиться і в очах Мей.

— Все папери й папери… — наморщуючи лоба, вона згребла аркуші в купку і ткнула туди свого носа. — Фу, невже у вас немає радників, ясновельможний?

— Не треба, Мей! — Кейз-Ол забрав у неї папери, закрив долонею. — Тут нема нічого цікавого.

— О, коли так, я мушу прочитати все. Від першого до останнього рядка!

— Не можна.

— А я хочу!

— Ні!

— Ні?! Я ображусь, ясновельможний!

— Мей, це — справа не вашого розуму!

Примружились очі, метнули сині блискавки. Зсунулися брівки, і між них лягла вперта вертикальна риса. В голосі, який щойно бринів кришталевим дзвіночком, почулося зовсім інше, схоже на посвист кулі.

— Ясновельможний, якщо не помиляюсь, обіцяв одружитись із жінкою, яка виявиться розумнішою за нього?.. Я не претендую на такий розум і ще не стала дружиною ясновельможного. Але коли він хоче зробити з мене ляльку, хай вважає, що шлюбний контракт розірвано!

Сказала, окрутнулась та й пішла.

Нічого не відповів їй Кейз-Ол, тільки насупився і взявся до вечері.

Не вперше доводиться Айтові спостерігати такі сцени, але досі Мей була стриманішою. Зараз вона зважилася на далеко більше — і Кейз-Ол не вибухнув гнівом, проковтнув образу.

«Підтоптався старий, підтоптався!» — глузливо думає Айт.

Справді, протягом останніх декад здоров'я Кейз-Ола почало підупадати. Все життя, починаючи з дитинства, він дотримувався суворого режиму і ніколи не реагував на жіночі примхи. І ось тепер поламалося все. Це вже підходить старість.

Видно, що Кейз-Ол ось-ось визнає себе переможеним. Його рука вже тягнеться, щоб ввімкнути екран, покликати наречену. Але в цю мить лунає тихий мелодійний гудок, спалахує світна табличка: «Шеф поліції». І Кейз-Ол враз дивно змінюється. Він випростується, в його очах спалахують злі вогники: якщо хтось наважився потурбувати серед ночі самого містера Кейз-Ола — значить, сталося щось надзвичайно прикре, дуже несподіване.

Псойс мусить знати, що в таких випадках його присутність зайва. Він прямує до дверей, але так повільно, щоб почути бодай слово. І те, що він чує, аж обсипає його спину морозом, змушує серце витанцьовувати радісний і тривожний танець. Шеф поліції, затинаючись від страху, повідомляє, що його агенти затримали невідомого, в якого виявлено п'ятнадцять котушок магнітофонного запису Наради наймудріших. О сімдесятій годині над Дайлерстоуном промчав літак, який скинув кільканадцять тисяч листівок з скороченою стенограмою тієї ж Наради. Щойно одержано свіжий номер «Полум'я», цілком присвячений Нараді. Група якихось озброєних людей захопила телецентр «Ньюзлейн компані» і, відбиваючи атаки поліції, зараз веде передачу знову ж таки про Нараду.

Затримуватись далі небезпечно. Айт тихенько причиняє двері і зовсім не по-старечому швидко й енергійно іде коридором.

Ось і почалося те, про що тільки мріялось. Почалося так несподівано, так раптово, що аж не віриться.

Куди ж поткнеться Кейз-Ол? Як буде викручуватись хитрий, хижий лис?

Але трильйонер не тільки не розгубився — він намагається використати ситуацію на свою користь. Холодний голос чітко карбує слова:

— …Вимкнути струм у телецентрі, а якщо не можна, то в усьому районі!.. Негайно надрукувати мільйон листівок з підписом: «Центральний Комітет Комуністичної партії Монії». Зміст: заклик до загального збройного повстання; лозунги — експропріація всієї — підкресліть: усієї — приватної власності, заборона церкви, переслідування тих, що працювали на Кейз-Ола… Набрати й надрукувати сто тисяч екземплярів «Полум'я» з аналогічним текстом. Усе це скинути вранці з літаків.

Лише нечисленні одинаки підуть за фальшивими гаслами. Спровоковане Кейз-Олом збройне повстання буде придушено. А тоді розпочне свою роботу агітаційний апарат. Комуністів обвинуватять у фальсифікації, на них звалять вину за людські жертви. Хто згадає тоді про якісь там котушки з записом Наради?