Загибель Уранії - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович - Страница 40

Рівно через добу, тоді, коли, за розрахунками професора Літтла, циклон уже мав сунути на Ріо-Айр, Фредді Крайн відшукав свою наречену і з стриманою гордістю показав документ на право володіння віллою з ста кімнат на самісінькому березі моря.

З незмінно доброзичливою, трохи скептичною посмішкою Фредді розповів про спекуляцію свого батька. В такій операції він не вбачав нічого злочинного: звичайна біржова гра, в якій рискують обидві сторони, а виграє одна. Подробиць цієї «гри» Фредді не знав, тому щиросердо послався на прогноз професора Літтла, який нібито після ґрунтовної перевірки синоптиків повітряного флоту Монії виявився помилковим.

Фредді сподівався на вияв радості з боку нареченої. Але сумна, мовчазна Тессі сприйняла цю звістку зовсім байдуже і тільки перепитала:

— Професор Ейр Літтл, з Інституту метеорології?

— Так, — дещо здивовано ствердив Фредді.

Він не знав, що, сам того не бажаючи, підказав нареченій ім'я того, хто був їй зараз найпотрібніший.

Боротьба почалася

Повідомлення про смерть професора Лайн-Еу прийшло з запізненням на добу.

Тессі не пам'ятала, як саме і за скільки часу вона домчала до Дайлерстоуна. Від отих кількох годин шаленого льоту автомашини лишилось враження чогось тоскного, нескінченного, сповненого полохливої надії, що трапилося непорозуміння, яке обов'язково розвіється, якщо приїхати вчасно.

Але вона запізнилась. Їй навіть не пощастило глянути востаннє на людину, яка була її вчителем, порадником і натхненником. Красива срібна урна на чорному мармуровому постаменті — от і все, що зосталося від любого дідуся Лайн-Еу, від його рідкісного, дерзновенного таланту, від його мрій та прагнень.

Великий зал у жалобі. Стримане ридання оркестру. Нескінченний потік людей, що прийшли віддати останню шану знаменитому лікареві. Чітко надрукований офіційний бюлетень анатомічного розтину з висновком: «Крововилив у мозок».

Усе свідчить, що професор Лайн-Еу помер. Але Тессі не хоче вірити цьому. Вона знає: професора Лайн-Еу вбито!.. Бреше офіційний бюлетень, підписаний незнайомими, чужими лікарями. Бреше гостроноса покоївка професора, на руках якої він нібито помер. Його вбили!.. А це означає, що Братство не пішло проти війни.

Не зникають, не розвіюються сум і тоскнота. До них приєднується ще й холодна рішучість помститись, яка змушує бійця над могилою забитого друга підводити схилену голову, міцніше стискати в руках зброю. Професор Лайн-Еу загинув. Отже, на його місце мусить стати Тессі Торн.

Ще суне й суне людський потік. Ще бринять в залі тоскні мелодії оркестру. А вже до Тессі Торн підходить шанобливий нотар з урядовцями. Згідно з заповітом, складеним кілька років тому, названа онука професора Лайн-Еу одержує все його майно.

Смаковито, урочисто читає нотар духівницю, перелічує те, що припадає і припадатиме спадкоємниці в майбутньому, потім веде Тессі через весь особняк, щоб показати спадщину. Тессі покірно йде слідом, хоч для неї ця процедура непотрібна й образлива.

Будинок без професора став непривабливим і мертвим. Спорожніла й та невеличка лабораторія на верхньому поверсі, де вперше було здійснено найдерзновенніші в історії медицини досліди. Отут, біля цього стола, з магнітофона зовсім недавно звучали повні страшної байдужості слова про майбутню війну. Тут дідусь Лайн-Еу просив Тессі повернутися додому, щоб вона вціліла і могла підтримувати інженера Айта. А тепер навіть клітки з віварія винесено, і в порожньому лункому приміщенні пахне вапном, ефіром та димом чужих дешевих сигарет.

І в бібліотеці, і в кабінеті Лайн-Еу все перевернуто догори дном. Хтось щось похапливо шукав. Тессі знає, що саме, але і взнаки не дає. Братство — всюдисуще. Його агентами можуть бути і шанобливий нотар, і пихаті урядовці магістрату. Хай бачать, що пригнічена горем спадкоємниця не цікавиться нічим.

Аж надвечір, коли скінчився похорон і будинок спорожнів, Тессі наважилася піти до кабінету вдруге.

За час її відсутності там влаштували справжній погром. Братство вже не маскувало слідів обшуку: меблі були зсунуті з місць, стіни й підлога покопирсані, книжки й рукописи порозкидані. Але великий, пригвинчений до стола старовинний годинник на мармуровій підставці, яка здавалася монолітною й масивною, стояв на місці.

Давно-давно, ще коли Тессі була зовсім дитиною, Лайн-Еу показав їй дивний фокус: натиснув на крильця богині часу, потягнув за стрілу, якою фігурка вказувала на циферблат годинника — і вмить розкрилася підставка, випурхнула звідти пташка. Декаду тому, проводжаючи Тессі, Лайн-Еу натякнув, що в разі небезпеки сховає найважливіші документи саме «до пташки».

Моторошно було Тессі, страшно. Погром у кабінеті віщував лихе. Братство не знайшло того, що шукало. Отже, за спадкоємницею стежитимуть, навіть коли на неї і не впаде підозра. Може, й зараз з якоїсь потаємної шпаринки дивиться чиєсь пильне око. І все-таки зволікати не слід. Схованка дуже ненадійна, тільки випадково її не знайшли досі.

Тессі підійшла ближче. Швидким, непомітним рухом натиснула на крильця фігурки, смикнула за стрілу. Тихо розкрилась підставка; на стіл з купки паперів, схованих у тайнику, ковзнула невелика радіостанція.

Тремтячими руками Тессі згребла все це в сумочку, закрила схованку і кинулася додому. Тільки там, позамикавши всі двері, зазирнувши в кожен куток, вона трохи заспокоїлась і почала розглядати принесене.

Документи й листи Ріттера Лайна… Формули й опис виготовлення препаратів Ц та КМ… Фотографії та щоденники спостережень… І, нарешті, записка, схована в радіостанції.

«Мій любий, — писав професор. — Прощай! Ти був правий: Братство пішло проти. Більшість святих отців голосували за війну. Мені не сказано нічого, але це вже і є смертним вироком. Боротьбу доведеться продовжувати тобі. Дві копії з коліщаток знайдеш у схованці під четвертим томом Енциклопедії. Будь обережний!.. Обов'язково виклич «Сина» і попередь його про велику небезпеку. Мої позивні — «Батько». Радіостанцію не підслухають, але зайве говорити не варто. «Син» слухає щодня з…»

Записка, написана хапливим, нерозбірливим почерком, на цьому уривалась. Мабуть, Лайн-Еу писав її в останні секунди свого життя… «Мій любий» — це для маскування. Лист написано їй.

— Прощай, дідусю Лайн-Еу… — прошепотіла Тессі. — Я виконаю твій заповіт.

Дівчина розкрила радіостанцію, безпорадно покрутила її в руках. Апарат здавався іграшковим, несправжнім. Добре хоч під кнопками виднілися чіткі написи: «Передавач», «Приймач», «Ввімкнено», «Вимкнено», бо інакше вона не второпала б, що до чого.

Сяк-так Тессі ввімкнула його, притулила до вуха мініатюрний навушник. Одразу ж виник і поплив кімнатою тихий дзвін, безперервний шерех. Але не чути було ні музики, ні людської мови. Апарат не мав важільків настройки, і це бентежило дівчину.

Начебто все правильно. Штепселі мікрофона й навушників не переплутаєш, бо вони не однакові. Червона контрольна лампочка горить і реагує на кожен звук, промовлений перед апаратом. Отже, лишається припустити, що так і має бути.

Рівно о сімдесят п'ятій годині Тессі уривчастим від хвилювання голосом зашепотіла:

— «Сину»! «Сину»! «Батько» — загинув. Я — «Мати». Ввімкнись хоч на мить. Тобі загрожує велика небезпека…

Вона повторювала й повторювала цей заклик. Чекала. Знову вмикала передавач. Ні, мовчить ефір. Не відгукується «Син». Може, чує але не вірить… А може, спить, не знаючи, що дідусь Лайн-Еу загинув, не підозрюючи, що насувається лихо.

Сімдесят п'ята. Сімдесят шоста. Сімдесят сьома година… Відповіді немає.

І ось, нарешті, у відповідь на заклик почувся невиразний звук, щось схоже на дзенькіт.

— Чую, «Сину», чую! — крикнула дівчина радісно. — Дай мені ще один короткий сигнал…

Звук почувся ще раз, потім ще і ще… Тессі одвела навушник. Ні, це просто дзвонить телефон.

Вона схопилася.

— Так. Слухаю. Що?!