Щаспобут - Лем Станислав - Страница 8

«А може, це означає, що проблема належить до числа нерозв’язних? — спитав він сам себе. — Але тоді Комп’ютерисько мало б дати доказ її нерозв’язності, чого, певна річ, унаслідок всебічного змудріння, воно не збирається робити, бо потрапило в колію затятого лінивства, як нас учив колись магістр Кереброн. Ха! Яке непристойне видовище — розуму, котрий уже є достатньо розумний, аби зрозуміти, що не мусить ні над чим трудитися, бо досить йому створити відповідний інструмент, щоб той інструмент, сам ставши розумним, провадив далі цей логічний хід без кінця й краю! Несамохіть я збудував Спихач Проблеми, а не його Розв’язувач! Не можу заборонити машинам їхньої діяльності per procura своїми повноваженнями, бо вони зараз же почнуть дурити мене, запевняючи, що величезний об’єм потрібен їм з огляду на обшир самого завдання. Ох, що за антиномія!» — зітхнув він і пішов додому по демонтажну бригаду, яка ломами й руйнувачками за три дні очистила окупований простір.

Мучився, мучився Трурль, поки дійшов висновку, що треба було діяти інакше:

— Кожна машина повинна мати страшенно мудрого наглядача, тобто мене, але ж я не можу розмножитися чи роздертися на шматки, хоча… чому, власне, я не міг би помножитися?! Еврика!

Зробив так: себе самого скопіював усередині особливої нової обчислювальної машини й відтоді вже його математична копія мала боротися із завданням; він передбачив у програмах можливість помноження Трурлевих помножень, а зсередини підключив до системи спеціальний прискорювач, щоб під наглядом цілого рою Трурлів усе всередині відбувалося блискавично. Учинивши так, він, задоволений, обтрусив з себе сталевий пил, що вкрив його під час тяжкої праці, й, безтурботно насвистуючи, пішов собі прогулятись.

Повернувся він аж надвечір, і одразу ж узявся розпитувати запрограмованого Трурля з машини, тобто діючу в ній свою подобизну, як іде робота.

— Любий мій, — відповів його двійник через дірку, яка являла собою цифровий вихід, — найперше скажу тобі, що негарно і навіть, кажучи прямо, ганебно — запихати себе самого у вигляді цифрової копії інформаційним, абстрактним і програмним методом у машину через те, що не хочеться сушити голови важкою проблемою! А оскільки ти так вирахував, зааксіомував і запрограмував мене, що я точно і саме такий мудрий, як і ти сам, то не бачу жодної, причини, чому я мав би складати тобі звіти, коли, скажімо, могло б бути й навпаки!

— Коли ж я зовсім не займався цією проблемою, а тільки прогулювався луками й гаями! — відповів спантеличений Трурль. — Отож навіть, коли б і хотів, то не міг би сказати тобі нічого такого, що стосувалось би проблеми. Зрештою, я вже коло неї напрацювався, аж у мене нейрони потріскали, а тепер твоя черга. Тож прошу тебе, будь добрий, і кажи!

— Я не можу вибратися з цієї проклятої машини, в яку ти мене запроторив (що, зрештою, окрема розмова, й за це ми ще порахуємось, як дірки в програмі), і справді обміркував усю справу, — зашемротів цифровий Трурль. — Щоправда, щоб хоч трохи потішити себе, я займався й іншими справами, бо ж ти запрограмував мене сюди голого й босого, ти, мій двійнику-негіднику, а чи брате-кате, отож я справив собі цифровий каптан і цифрові штани, а також цифровий будиночок із садком, цеглина в цеглину як твій, ба навіть трохи кращий, потім повісив над ним цифрове небо з цифровими сузір’ями, а коли ти повернувся, я саме обдумував, як би його створити собі цифрового Кляпавція, бо мені тут, посеред слизьких конденсаторів, у сусідстві з примітивними кабелями й транзисторами, страшенно нудно!

— Ох, дай спокій цифровим штаням. Розкажи краще, що ти встиг зробити в нашій справі! Прошу тебе!

— Тільки не думай, що проханнями притлумиш моє справедливе обурення. Оскільки я, власне, є тобою, хіба що лише двійником унаслідок розмноження, то добре знаю тебе, мій любий. Тільки загляну в себе — і вже наскрізь бачу всі твої маленькі підлості. Нічого від мене не приховаєш!

Тут справжній Трурль почав заклинати й благати цифрового і навіть трохи принизився перед ним. Нарешті той мовив крізь вихідний отвір:

— Не можу сказати, що я зовсім не розв’язував завдання, хіба що трохи скоротив його. Воно страшенно важке, отож я постановив собі створити в машині спеціальний університет, і для початку надав собі звання ректора та генерального директора цієї інституції, а на кафедри, яких поки що є сорок чотири, поставив спеціально для цього виготовлених двійників, тобто цифрових Трурлів наступного покоління.

— Як, знову? — простогнав справжній Трурль, бо йому пригадалася теорема Кереброна.

— Нічого не «знову», віслюче, оскільки завдяки відповідним запобіжникам, я не допущу до regresus ad infinitum. Мої під-Трурлі, які керують кафедрами загальної феліцитології, експериментальної гедоністики, будівництва машин щастя, доріг духовних і битих, складають мені щокварталу рапорти (бо ми тут працюємо з прискорювачем, мій любий), але, оскільки управління таким потужним університетським комплексом забирає багато часу, а, крім того, треба проводити захисти, присвоювати звання доцентів і докторів, мені необхідна ще одна обчислювальна машина, бо в цій товчемося усі вкупі з кафедрами й лабораторіями. Непогано було б мати машину у вісім разів більшу від оцієї.

— Знову?!

— Не канюч. Я ж тобі пояснюю, що це для потреб адміністрації та підготовки молодих кадрів. Чи, може, мені самому бути за секретаріат? — розізлився цифровий Трурль. — Не створюй труднощів, бо порозбираю всі кафедри, зроблю собі з них Веселе Містечко й кататимусь на цифровій каруселі, питиму цифрові меди з цифрового дзбана, і що ти мені зробиш?!

Справжній Трурль був змушений знову заспокоювати його, а той повів далі:

— Згідно зі звітами за останній квартал, проблема стоїть непогано. Ідіотів можна ощасливити будь-чим, а от з розумними гірше. Розумові догодити нелегко. Бездіяльний розум — це взагалі суцільна пустка, небуття, розумові потрібні перешкоди, він щасливий, коли їх долає, а перемігши, відразу ж западає в депресію й навіть туманіє. Треба постійно створювати все нові, згідно з його можливостями, перешкоди. Такі новини з кафедри теоретичної феліцитології. Тим часом мої експериментатори висувають директора і трьох доцентів на цифрові відзначення.

— За що? — відважився втрутитися справжній, Трурль.

— Не перебивай. Вони збудували два прототипи: ощасливлювачку контрастну та ощасливлювачку ескалаційну. Перша ощасливлює тільки тоді, коли її вимкнути, бо сама справляє прикрощі: чим вони більші, тим потім приємніше. Друга використовує метод підсилення подразників. Професор Трурль X з кафедри гедоматики оглянув обидві моделі й запевняв, що вони нічого не варті, бо занадто ощасливлений розум починає прагнути нещастя.

— Як-як? Ти цього певен?

— А хто його знає? Професор Трурль висловився так: «Перещасливлений своє щастя вбачає у нещасті». Як тобі відомо, вмирати ніхто не хоче. Професор Трурль створив сто двадцятеро безсмертних, які спершу черпали задоволення з того, що інші довкола них з часом умирають, як мухи, але потім звикли до того й почали, хто як міг, важитися на власне безсмертя. Уже дійшли до парового молота. А щодо вивчення громадської думки, то я маю дані за три останні квартали. Статистичних даних не наводжу, а результат можна сформулювати так: «Щасливі — це завжди інші» — принаймні на думку опитаних. Професор Трурль запевняє, що нема чесноти без гріха, краси без бридоти, вічності без смерті, а отже, і щастя без біди.

— Не погоджуюся! Забороняю! Вето! — закричав розгніваний Трурль до машини, а вона йому на це:

— Заткнися. Мені оте твоє Універсальне щастя вже боком вилазить. Гляньте-но на нього, взяв запряг до роботи собі цифрового наймита, а сам по борах розгулює, кіберканалія, а потім йому ще щось у результатах не подобається!

Трурль знову змушений був його заспокоювати; нарешті почув продовження:

— Кафедра перфекціоністики збудувала суспільство, забезпечене синтетичними ангелами-охоронцями, кожен з яких літає на супутнику над своїм підопічним. Ці ангели, автомати сумління, підтримують чесноту додатковою зворотньою напругою зі стаціонарної орбіти, але ефективність системи невисока. Найбільші грішники вже з протитанковими рушницями роблять засідки на своїх ангелів-охоронців. Отож довелося впровадити на орбіту кібарангелів підсиленої конструкції, тобто розпочалася ескалація, як і було передбачено теорією. Відділ прикладної гедоністики, кафедра сексуальної математики та семінар теорії множин статей у своєму звіті повідомляють, що дух має ієрархічну будову. На самому споді міститься чуттєве пізнання, наприклад, солодощів і гіркоти, від яких утворюються вищі похідні, тож потім уже не тільки цукор солодкий, а й погляд, не тільки полин гіркий, а й — самотність, таким чином, не треба братися до справи згори, а лише від самого низу. Справа лише в тому, як це робити. Згідно з гіпотезою приват-доцента Трурля XXV, секс є вогнищем, у якому Розум конфліктує зі Щастям, оскільки в сексі нема нічого розумного, а в Розумі нічого сексуального. Чи ти чув коли-небудь про сластолюбні обчислювальні машини?