Дума про невмирущого - Загребельный Павел Архипович - Страница 30

- Прошу.

Андрiй не встиг ступити за ворота, як страшний удар єфрейтора жбурнув його в двiр. Вiн упав обличчям у пiсок i чув, як позаду загиготiли вартовi.

- Ох ти ж i здоровий, - захоплено присвиснув одноокий, - i як тобi могли перебити носа?

- Не такi ж шмаркачi, як ти, його перебили! - огризнувся єфрейтор.

Загримiв засув, затупотiли кованi чоботи по лунких дерев'яних схiдцях, i настала тиша. Тодi Андрiй поволi пiдвiвся, витер обличчя i пiшов униз уздовж барака. Там вiн присiв, просунув руку мiж дротом, зачерпнув долонею води. Вода була холодна, рiзка i якась нiби гiрка, але вiн пив її ще й ще, немов хотiв залити нею i голод, i образу, завдану єфрейтором, i тривогу, яка ще росла в його серцi. Що то з ним буде в цiй командi?

Дверi в барак були вiдхиленi. Андрiй переступив порiг, зiйшов угору по схiдцях i опинився у довгому вузькому коридорi. Правобiч i лiвобiч були якiсь дверi, але куди вони вели, Коваленко не знав. Вiн прочовгав своїми колодками добру половину коридора, як раптом однi з дверей у правiй стiнi прочинилися, звiдти виглянула лахмата бiлява голова й спитала Андрiя:

- Новачок?

- Ага.

- Ну, тодi здоров, не земляк часом? Звiдки?

- З України.

- А я з Ленiнграда. Все одно земляки. Закурити є?

- Некурящий.

- Тодi ти бог!

- Це ж чому саме бог?

- А "бички"? Знайдеш на вулицi "бички" - з хлопцями на хлiб помiняєшся. У нас за п'ять "бичкiв" од сигарет дають пiвпайки хлiба, а за два сигарних цiлу пайку.

- Я "бичкiв" не збираю.

- Еге. Та ти гордий!

- А коли й гордий - то що?

- Та нiчого. Менi гордi хлопцi подобаються. Давай знайомитись. Антропов. Старший лейтенант. Звуть Сашком. Ти теж мене так зви. Домовились?

- Домовились, - сказав Андрiй i назвав своє iм'я.

- Житимеш у нашiй кiмнатi, - казав Антропов, - у нас одне мiсце вiльне. Пилипа Смоленського на минулому тижнi застрелили - тепер мiсце є.

- Застрелили? - перепитав Андрiй, намагаючись вдавати з себе спокiйного.

- Атож, - кивнув Антропов. - Пилип був гарячий хлопець, ну й шпортнув тут одного єфрейтора вилами. Падло був єфрейтор страшнеНу, в єфрейтора кишки надвiр, а Пилипа - бах! бах! - i нема.

- I вас тут часто?

- Стрiляють? Та нi. Бiльше роботою жмуть. У нас же штрафна команда, знаєш.

- Б'ють?

- Для профiлактики. Чистять зуби, ребра i взагалi всi суглоби. Дуже веселе життя. У нас тут нiхто довго й не затримується. Або ж умирають, або ж у концтабiр. А то, як Пилип...

- А ти давно тут? - поцiкавився Андрiй.

- Та я вже з пiвроку. На менi не покатаються. Я кранк. Знаєш, що таке кранк?

- Хворий?

- Хворий - це по-нашому. А кранк - це коли в тебе нiчого не болить, а на роботу погнати не можуть. Ось дивись.

Сашко закотив лiву холошу штанiв, i Андрiй побачив у нього на нозi, трохи нижче колiна, велику, в долоню завбiльшки, виразку. Виразка була червона, страшна, i можна було подумати, що з ноги в тому мiсцi здерли шкiру,

- Що це в тебе? - злякано одступав назад Коваленко.

- Метикувать треба! - усмiхнувся Аптропов. - Хочеш, через тиждень у тебе те саме буде? Трiшки ножичком - чик, чик, тодi компресик з хлорованого вапна й лiзолу. Га? Через мiсяць заживає, тебе женуть на роботу, ти трудишся кiлька днiв, як воляка в плузi, i знову з ноги пре м'ясо. Нiжна натура, важка робота протипоказана - i так далi.

- А не нудно лежати тут одному? - поцiкавився Андрiй.

- Менi нудьгувати нiколи, я, брат, хлiб заробляю, - похвалився Сашко, порпаючись пiд подушкою. - Бачив оце?

Вiн показав кiлька невеличких хрестикiв, акуратно випиляних з бiлої кiстки, до блиску одшлiфованих, з якимсь немудрим рiзьбленням на них.

- З пiдручних матерiалiв, - гордо пояснив Антропов. - Кiстки з нашого котла, випилювання й шлiфовка - мої руки. Результат пiвбуханки хлiба за хрестик. От тобi й сальдо-бульдо.

- Виходить, мiсiонером став? - осудливо сказав Андрiй. - Забезпечуєш тубiльцiв символами християнської вiри?

- А що ж, накажеш їм, може, п'ятикутнi зiрки продавати? - насмiшкувато глянув на нього Антропов. - Чи серпочки й молоточки випилювати?

- Є команди, де й це роблять.

- Команди такi є, та нас там нема, - похитав головою Сашко. - А в нас, брат, начальник команди, гаупт-фельдфебель - колишнiй бухгалтер.

- То й що, як бухгалтер?

- А те, що вiн тебе купить i продасть. Сальдо-бульдо. Йому не звикати. Для нього це легше, нiж висякатися. Викликає для iндивiдуальних бесiд, обiцяє хлiб, маргарин, сигарети за те, щоб виказувати всiх, хто збирається утiкати.

- I тебе спокушав?

- Було таке. Та тiльки на менi не посковзнеться. Взагалi хлопцi в нас нiчого, одна бiда - неорганiзованi. Всi з рiзних мiсць, з рiзних команд. Трапляються й непевнi люди. Сьогоднi вiн тут, а завтра вже й нема. Чорт його знає, може, й провокаторiв присилають.

- Це ти не на мене натякаєш?

- А хоч би й на тебе! У тебе ж на лобi не написано. Приїхав у офiцерську команду, а сам, мабуть, i не офiцер, а так, самозванець. Думав, що в полонi офiцерам пайок будуть давати особливий, i полiз у нашу шкiру.

- Дурень ти, - спокiйно вiдповiв йому Коваленко.

- Ну, не сердься, не сердься, то я пожартував, - заспокоїв його Антропов. - А щодо моїх хрестикiв, то що ж вдiєш? Я теж жити хочу.

- Жити всi хочуть, - зауважив Андрiй.

- Це вiрно, але що ж ти вдiєш, раз воно так склалося, хай йому чорт. Ти їсти хочеш?

- Дивне запитання.

- На, ось у мене тут хлiбця трохи є. Та бери, бери, не гордись. Я тут ще одного сибiрячка пiдгодовую, Павлуню Банникова. Познайомитесь увечерi. Вiн буде по лiву руку вiд тебе спати. А я по праву. Щоб тобi не було в нас скучно.

- Я скучати не вмiю.

- Е, то ти не бачив ще нашого народу. В нас, брат, як прибiжать з роботи, посьорбають баланди - й одразу ж спати. Двома словами не перемовляться. Бо втомлюються ж, як на каторзi. Та що там - це каторга i є. Гiрше каторги.

Антропов балакав i балакав. Вiн пропонував Андрiєвi то сiль, до хлiба, то воду, яка зберiгалася в нього в котелку, запросив його полюбуватися краєвидом, який одкривався з вiконечка, допомiг влаштуватися на тiснiй, колючiй постелi. Очi в Антропова були синi-снi, якiсь дитячi, i Андрiєвi чомусь ставало легше на серцi, коли цi очi хлюпали на нього своїм синiм теплом, коли розвихрений, дужий, турботливий Сашко крутився навколо, наповнюючи невеселу кiмнату гомоном, рухом i якимсь особливим, людським затишком.