Повії теж виходять заміж - Кононенко Евгения - Страница 5

А там, на тому дні, була не Емма Карлівна з її примітивною апологією німецького способу життя, а її вправний опонент Юрко Чобіток. Саме він привів на фабрику випускницю середньої школи Оленку Драган. Тоді були надії, що підприємство переорієнтується, перепрофілюється і запрацює на повну потужність, засипаючи своїм унікальним товаром всю Україну, а далі буде видно. Але справа не пішла, і виявилося, що Емма Карлівна мала рацію: в цій країні все тільки іржавіє і смердить сечею.

А Олені було вісімнадцять років, потім дев'ятнадцять, три свої дні народження вона відсвяткувала на фабриці. Вона була закохана в Юрка Чобітка ще з дванадцяти років, коли він ще студентом заходив до них на чашку чаю і говорив, говорив, говорив, так розумно і вправно, тільки слухати і конспектувати. А одного дня він завів повнолітню Оленку до себе в порожню хату неподалік від фабрики. На погляд людства, все було банально, на погляд Оленки – неймовірно.

Вони зустрічались, була любов, усе було. Він розбудив в Олені такі вулкани пристрасті, з якими не зміг впоратись. І коли вона одного разу вчетверте почала горнутися до нього, Юрко, який зовсім не був хирляком, сказав їй:

- Ну ти й унікум! Ти могла б добре заробляти цим! Аби тебе хтось зумів добре розкрутити! І відтоді їй ввижалися чоловічі руки і губи, не тільки його, Юрка Чобітка, а вабили інші обрії. Вона, на відміну від багатьох, знала, як саме працюватиме в Німеччині, і не боялась тої роботи. Адже вона їхала до цивілізованих людей, які вміють і платити за все, і охайно ставитись до жінки. Вона їхала їсти справжні сосиски, хай Емма Карлівна не нахваляється, що, мовляв, тільки вона спромоглася причаститися до світової цивілізації!..

Ремко готує вечерю. Він відкриває бляшанку із сосисками, ставить її грітися. Йому подобається накривати стіл на двох. Він розкладає підігріті сосиски в тарілки, дістає з холодильника з півдесятка соусів – вибирай, який сподобається. Сосиски без смаку й запаху, тільки з соусами їх можна проштовхнути всередину. Зі сміттєвого баку світився німецький штрих-код 40 на бляшанці. Який поганий смак у Емми Карлівни! Тільки сліпий патріотизм може змусити вихваляти таке!

Після вечері Ремко дістає пляшку червоного вина, наливає собі й Олені, і вони з келихами в руках знову стають біля вікна. Білий Антверпен стає синім, запалюються вікна, блищать шпилі з флюгерами.

- Я люблю Антверпен, – говорив Ремко. – Я дуже щасливий, що мої дід і баба у важкі часи не продали цього дому.

Олена згадала рядки з поезії «Антверпен», які в дитинстві чула від студента Юрка Чобітка. Рядки вражали своєю незрозумілою дурістю і невідповідністю назві:

Опять надстройка рождает базис.

Лифтер бормочет во сне Гельвеция.

Интелигенция обуржуазилась,

Родилась люмпен-интелигенция.

Так само цей вірш міг би мати назву, наприклад, «Київ», або, скажімо, «Блюменфельд», на околиці якого починалася її європейська трудова біографія… А червоне вино такого багатого букету, і дощ змиває усе, і чоловік і жінка в старому будинку піднімають і зближують свої келихи..