Повії теж виходять заміж - Кононенко Евгения - Страница 13

… І повноту буття давали тільки гроші. Так, так, гроші, грубі гроші. Не рожевий сніг, не фіалкові сутінки, не випадково почута прекрасна музика. А гроші, гроші, п'ятірки й десятки, двадцятки й п'ятдесятки. Кретин, який сказав, ніби не в грошах щастя, мав їх достатньо. А в чому ж те щастя? Ах, у спілкуванні! Та що ви таке кажете? Сидіти з не менш голодною подругою з чашечками холодної слабкої кави і обговорювати новинки філософської літератури! Нарешті перекладено повне зібрання творів Ґадамера! Посидів би цей мудрагель без грошей хоча б тиждень! Тільки з грошима життя набуває барв, пахощів, смаку. І дарма, що гроші закінчаться через три дні, і все вернеться на круги своя. Принаймні сьогодні, коли дали гроші, ти є людиною, а не твариною, яку давно не годували.

З'явився той додатковий вимір життя, який надає можливість вибору. Можна купити кіло сосисок, а можна – півкіло шинки. Можна зробити широкий жест, взявши два квитки на спектакль гастрольного театру і запросивши приятельку, якій взагалі ніколи не платять. А ще треба купити півкілограма ліверки для котиська, який підрядився ходити на обід до сусідів, що тримають вівчарку. «До благодійної їдальні», – жартує чоловік. «Якби й тебе десь годували», – думає тоді Гелена. І чоловік читає її думки. Вона вже віддавна не квапиться додому до голодного чоловіка на дивані. Та без грошей ідеш додому, бо іншої дороги нема. Але сьогодні можна буде походити по крамницях, вибрати собі помаду і крем для обличчя. А потім зайти до пристойної кав'ярні, взяти п'ятдесят грамів і дві хороші цукерки і, замріяно всотуючи бурштинову рідину, думати про життя взагалі, а не про те, як жити далі. Іде повільний сніг, спокійний і рожевий. Ледь прикрив голизну кам'яних каріатид. Вгорі з'явилося перше бурштинове віконце. Знайома, тисячі разів ходжена вулиця знову стала далекою країною з дитячої книжки. Не хотілося пірнати у присмерк накуреного кафе від цього снігу, від суміші синьої й рожевої барв. З вуличного телефону Гелена набрала номер подруги, і лірику вулиці нагло знівелював буревій приголомшливих новин… Оксана Краєцька виходить заміж. За бельгійця Рона. Ти ще нічого не знаєш? Ці нікчемні законні дружини тільки те й мають у голові, як прогодувати своїх законних нероб, ну і що у вас сьогодні на вечерю? Сирна бабка з родзинками за бабусиним рецептом? А сир ти місиш дерев'яною ложкою чи перекручуєш на м'ясорубці, щоб дорогенький за це тобі зробив чергову непотрібну дитинку?

А хтось тим часом смакує м'ясо маренго – це тобі не…

- Послухай, Яно, про дерев'яну ложку вже чула, але яке м'ясо маренго, що за потік свідомості…

- Знаю я вас, відданих і законних. Варите, шкварите, товчете дерев'яними ложками, перекручуєте на м'ясорубці, а свобідних женщин тим часом частують м'ясом маренго у найкращих ресторанах Європи. Хоча, звичайно, вина у Бельгії катма, як би вони не носилися зі своїм експортом, але у Франції, особливо у Прoвансі, зрештою, і в Перигорі…

- Яно, ти зараз напідпитку? Що ти верзеш, який Прованс, який Перигор? Ти щойно звідти?

- Це ви, законні жони, тільки перетираєте домашній сир дерев'яними ложками…

- А свобідні жінки їдять м'ясо мінегро…

- Ой, ой, кандидат наук… мінегро! Ма-рен-го! Де ти зараз?..

І от замість продимленої кав'ярні Гелена сидить у Яни на кухні. Отже так. Оксана Краєцька, скільки хлопців у неї було?

А заміж не йшла.

- А може не брали?

- Мовчи, законна дружино! Піди перетри сир дерев'яною ложкою милому мужу на сирну бабку!

- Що ти причепилася до тієї ложки? Я ніколи не робила сирної бабки! Ми з Артемом не обтяжували себе побутом! І в ресторани ходили, коли були кращі часи!

Дерев'яна ложка для перетирання домашнього сиру для Яни є символом уярмлення жіноцтва. Колись Яна збиралася заміж за такого собі Адріяна. І його матінка стурбовано запитала майбутню невістку, чи знає вона, що сир на бабку треба перетирати дерев'яною ложкою, крий Боже, не металевою, бо в Адріяши може бути алергія. Яна тоді відповіла, що б'є чоловіків по лобі тою ложкою, яка є під рукою, чим вмить розладнала свій майбутній шлюб. І не шкодує про це. Бо що б воно було нині? А тепер вона ось де була! – Яна дістає купу яскравих фотокарток, розкладає віялом перед Геленою, втім, це ще не все, от-от Роже їй ще надішле, а доки вона робить документи для шлюбу, ну й бюрократи ці французи! Одне добре, дочку Людоньку Яна родила не в шлюбі, і тому не треба брати дозволу на її виїзд від – прости Господи! – татка, а ось у Нелі Тимченко ця проблема є. – І Нелька також зустрічається з французом?

- Ні, в неї данець! Ти можеш собі уявити? Данія! Там взагалі ніхто не був!

Гелена згадала недавній рожевий сніг на Ярославовім Валу, коли знайома вулиця стала схожою на ілюстрації до «Снігової королеви». Радісне запаморочення від нарешті отриманих грошей відійшло. Почали заздрісно вабити нові виміри чужого життя. – І де ви познаходили тих чужоземців?

- Хто де. – І в усіх все так добре склалося?

- В кого як. Серед них теж багато жлобів. А головне – скнар. Але все одно, дівки побачили світ, набути досвіду. І можна шукати далі! Чоловіків треба мати, але до них не слід ставитися серйозно, – видає своє життєве кредо Яна. – Ой, чим же мені тебе почастувати? Ти ж після роботи!

В безалаберної Яни не знайшлося нічого путнього поїсти, а пригощати подругу банальною ковбасою і ординарним сиром – це не шанувати себе. От тільки чай з бергамотовою олією вартий уваги. Від Яни Гелена йде в синій темряві.

Мрійливий іскристий сніг став фатальним снігопадом. Він летить ув обличчя, нервово б'ється навколо їдких ліхтарів. Іти важко, так багато снігу під ногами. А додому не хочеться.

П'ятнадцятирічний син дзвонив їй на роботу, що йде на день народження. Вона сказала йому взяти із супниці в серванті останню десятку, бо сьогодні ввечері буде що покласти туди знову. Гелена перевірила, чи на місці гроші у внутрішній кишені. Стільки коштують парфуми, які Роже подарував Яні після того, як вони вперше… Артем теж раніше приносив Гелені «Фіджі». Як знецінилися деякі речі відтоді, коли, після занять на Перших міських курсах іноземних мов, Гелену зустрічав не кавалер незрозумілого статусу, а законний чоловік. Тоді дівчата заздрили молодій дружині, молодій мамі чарівного хлопчика, якого по черзі гляділи обидві бабусі, доки батьки навчалися в університеті, на курсах, в аспірантурі… А тепер бабусі відмовилися від банально нечемного онука з культовим для його середовища плеєром у вухах. Артемова ж матінка взагалі вийшла заміж за свого сусіду Петра Матвійовича, забрала його до своєї хати, а чоловікову здає подобово різним паскудам. Коли, буває, Гелена бачить свекруху, остання лає чужого, нестерпного і нікчемного Матвійовича. Щоб невістка оцінила, на яку жертву пішла мати, аби дати синові хоч трішки грошей, аби гонориста Гелена не вигнала під три чорти вже три роки безробітного Артема.