Пентакль: Збірка - Олди Генри Лайон - Страница 59

Назад поверталися іншою дорогою. Побували в дитячій фортеці, цілком схожій на справжню: з дерев’яними гарматами і фігурами богатирів. Від одного ідола дружина навіть шарахнулася: раптом здалося, що богатир простягнув руку. Довелося довго заспокоювати: сутінки, гра тіней, оптичний обман… Доторкнись, не бійся. Бачиш, дерев’яний. Дітворі влітку роздолля. Шкода, зараз синові погратися ні з ким. Утім, дитина і так задоволена: нечасто вони куди-небудь вибираються всією родиною. Робота, сварки, суперечки…

Інша справа — у цій мирній глушині. Тиша та спокій.

Залишаючи майданчик, він озирнувся. Ідол простягав услід грубо витесану руку.

Прощався? Попереджав?

За вечерею з’явився масовик-витівник: голосний і настирливий, як базарна жебрачка. Навіть дивно, що такі ще збереглися. Ідучи в ногу з часом, масовик не бігав по їдальні з мегафоном, а віщав через динамік з будки радіоцентру. Відпочиваючих чекав джентльменський набір: замшілий ужастик «З безодні», танцювальний вечір знайомств у фітобарі на першому поверсі, і нарешті — спільне розпивання… Це витівник пожартував. І відразу поправився: звичайно, спів під баян у тому ж фітобарі.

Останній захід називався «Кому за північ».

Потім, відкашлявшись, масовик оголосив про завтрашній приїзд у санаторій виставки Музею воскових фігур: «Катування і страти Сходу». Залишивши будку, почав збирати гроші з бажаючих. Любуватися катуваннями не хотілася; дружина з сином теж не виявили особливого ентузіазму. Але коли масовик з’явився біля їхнього столика, очікувально втупившись лупатими вічками Розкольникова, постарілого на каторзі, — рука сама полізла в кишеню за грошима. Сусідка по столу, як сомнамбула, механічно простягнула засалену купюру. Зараз карга цілком могла зійти за експонат виставки.

Масовик, одержавши винагороду, повернув до кухні. Над його сплутаною, брудно-сивою шевелюрою каркнув динамік. Знайомий безстатевий голос:

…Що притих за портьєрою?

Випад. Шпага у крові.

Ті, що прийдете, вірою

Не спокутиш любові…

Він різко встав, майже підхопився, ледь не перекинувши стілець, і кинувся до виходу. Якийсь час стояв біля входу до їдальні, шумно дихаючи. Порахував до десяти. До ста. До п’ятисот. Дружина з сином з’явилися у дверях:

— Фільм дивитися підеш?

— Ні!

— Чому ти кричиш?

— Я не кричу.

— Може, все-таки в кіно?

— Я сказав: ні! Книжку краще почитаю.

— А ми сходимо.

Він з подивом витріщився на дружину. Ну нехай уже син, а вона? Адже ніколи страшилок не любила! Чи для неї це — відпочинок? Добре. Відпочивати їдуть, щоб робити те, що хочеться. Він не хоче в кіно — і не піде. Дружина із сином хочуть — будь ласка! Хто проти?

А особисто він повернеться в номер.

Хоча, перед тим як завалитися на ліжко з книгою, він вирішив ще трохи подихати повітрям. Але спочатку погодував Ральфа, висипавши в миску третину пакета із сухим кормом. Корм узяли із собою, знаючи про слабкий шлунок пса. Один шматочок відкотився убік, забившись під плінтус; йому здалося, що це тарган. Через секунду він був глибоко переконаний: так, тарган. Якщо б зрозумів раніше, встиг би роздавити. При вигляді миски до горла підкотила нудота. Та й Ральф їв неохоче. Ледве дочекавшись, поки пес закінчить трапезу, він вийшов з корпусу, чуючи, як собака біжить слідом. Пазурі тупо цокали по лінолеуму. За порогом обігнавши хазяїна, боксер помчав у темряву — у своїх справах. Він не заперечував, поважаючи чуже право на самотність.

На небі запалювалися перші зірки. Густа синява ставала фіолетово-чорною, поволі, із скрадливістю цвілі огортаючи санаторій. На заході слабко жеврів недопалок сонця. Він брів навколо корпусу, заклавши руки за спину. Завтра треба буде оглянути всю територію. Просто так, з цікавості. Думки текли ліниво, нудно, лише десь на краю свідомості дрімав, поморгуючи у півока, вогник тривоги. Роздягаючись перед сном, шепотіли дерева, гойдався самотній ліхтар під бляшаним ковпаком. Під ліхтарем по землі металися тіні й плями жовтого світла, дрібно просіяні крізь сито гілок.

Він сам не помітив, як опинився з тильної сторони корпусу, навпроти чорного входу з вантажним під’їздом. Далі, за поворотом дороги, що огинала будинок, таїлися в темряві господарські будівлі. Звідтіля долинало гудіння, на яке накладалася глуха ритмічна пульсація. «Підстанція, мабуть. І насосна. Чи котельня». Будівлі при ближчому розгляді виявилися не зовсім темними; крізь зашторені вікна в двох місцях пробивалося тьмяне світло, та ще над замкненими воротами горіла слабка лампочка. Він мимоволі прискорив кроки. На мить здалося: за воротами ворушиться смерть, величезна й безформна. Згусток страхіття, готовий вихлюпнутися через ненадійну огорожу з іржавим колючим дротом зверху. Накрити, поглинути, розчиняючи в собі; невблаганно рушити далі, розпухаючи інфернальною амебою, викидаючи псевдоніжки склубленої пітьми…

Мара накотила, здавило серце пазуристою лапою інфаркту — і відпустило.

Він повільно ішов геть, червоний від сорому.

Ральф зустрів його на ґанку. Нервовий, скуйовджений; погладити себе не дав, відскочив. Потім засоромився, знову, як удень, притулився до ніг. Вибачивши собаку, він поквапився залишити ніч за спиною, відгородившись скляними дверима яскраво освітленого холу. На вікнах глумливо наставляли голки кактуси в брудних горщиках. «А ці двері здолати нічого не варто…» З відкритої сторожки долинало ледь чутне хропіння, та ще в динаміку над входом хриплувато виспівував знайомий голос:

…Що тобою мені призначиться?

Чий смертельний оскал?

Залишаєшся?

Не ховаєшся?

Тож виходь із дзеркал…

Піднявшись у номер, він упав на скрипуче ліжко, узяв з тумбочки недавно куплений роман Мак-Каммона і занурився в чужий жах.

Так було легше.

Після сьомої глави він глянув на годинник. Пів на одинадцяту. Щось задовгий цей фільм. Чи початок затримали? Читати вже не хотілося. Заходив по кімнаті, як звір по клітці. Ральф уважно стежив за хазяїном. Адже все розуміє, псина! Мабуть, теж хвилюється: куди господарі запропастились? Вийти зустріти, чи що? На всякий випадок.

У кутку під плінтусом, де сховався проклятий тарган, щось блиснуло. Він присів, шукаючи рукою, намацав чималу тріщину; хотів гидливо витерти пальці, і тут порізався.