Пентакль: Збірка - Олди Генри Лайон - Страница 49

Поки Малюк грався з Гниличкою, Карлсон ловив пацюків, що падали, і зв’язував їм хвости бантиком.

– Єрмаков, ти заснув? — запитала Марія Олексіївна.

— Ні, — відповів Малюк.

— Де ти вічно витаєш?

— У підвалі, — шепнув Малюк, намагаючись, щоб його не почули.

В окремому кутку, під щитком з пробками, кнопками і важільцями, жили Тітко-дядьки. Вони були голі й вічно боролись. Спочатку Малюк їх боявся. Кожний боятиметься, якщо голі і борються не до перемоги, а просто так. У кутку стогнало, хлюпотіло й охало. Там підіймалася манна каша, грозячи утекти з каструльки. Карлсон навчив Малюка дивитися в цей куток скоса, мигцем, роблячи вигляд, що Тіткодядьки тебе зовсім не цікавлять. Якщо вирячуватися на них, сказав Карлсон, вони вирішать, що ти свій, що хочеш до них, але соромишся, і потягнуть тебе в куток. Будеш теж голий. Будеш боротися. А якщо не будеш прикидатися, що тобі з ними добре, Тітко-дядьки образяться.

Чим небезпечна образа Тіткодядьків, він не розповів, але Малюк і так повірив.

Дивитися скоса бувало цікаво.

У третьому класі до Малюка причепився веснянкуватий Бутих. Здоровило зі смішним ряботинням на носі, Бутих сховався в роздягальні і вискочив до Малюка нишком. Він до всіх так вискакував, а до Малюка забув. От згадав.

— Бу-у! — гаркнув Бутих, скорчивши моторошну гримасу.

Малюк подумав, що в підвалі це виглядало б краще. А в школі, на перерві… Бутих, на жаль, вважав інакше. Так буває, коли люди розходяться в оцінках: один думає, що зроблене ним дуже страшне і дуже класне, а другий не лякається і не радіє. Ображений тупістю Малюка, веснянкуватий Бутих заходився вбивати в нього розуміння доступними методами.

— Ти чого? — здивувався Малюк, потираючи гаряче вухо. Було боляче, але не дуже. Хіба що сидіти на підлозі виявилося холодно: з вікна тягло протягом. А ще Малюку стало шкода дилду-Бутиха, що, виявляється, зовсім не вміє гратися. Отут Бутих, видно, вирішив допомогти Малюкові встати. Схопивши жертву за лацкани шкільного піджачка, він скорчив дуже страшну, на його погляд, пику і рвонув Малюка на себе. Щоб знову не впасти, Малюк схопився за Бутиха.

Заглянув знизу вгору у веснянкувате обличчя.

— Підемо у підвал? Пограємося?

Якось само вирвалося.

А потім Малюк двічі правильно моргнув, і вони разом пішли на сходи з різними сходинками. Малюк вперше потрапив сюди без Карлсона. «Як же я двері відчиню?» — подумав він. Але ключ з радісним криком вискочив із тріщини в бетоні, плюхнувся у руку Малюкові. Бутих від несподіванки випустив здобич, і Малюк миттю опинився біля дверей, вдало перестрибнувши через підступну сьому сходинку. Замок цього разу не став викаблучуватись: сказав «а-а!..», немов упізнавши гостя, і відімкнувся.

Отямившись, Бутих збагнув, що здобич вислизає, стрибнув слідом. Через усі сходинки відразу. Здоровань ледь устиг виставити руки, щоб не розквасити ніс об стіну.

— Здоганялки! — зрадів Малюк і прослизнув у гостинне нутро підвалу. Позаду голосно тупотів Бутих, за яким із вдоволеним чмоканням зачинилися двері. Пульсуючий коридорчик вони пролетіли швидко. Бутих навіть не звернув уваги, де зібрався побігати. Головне зараз — наздогнати малого нахабу. Наздогнати й відмолотити. Щоб знав.

Пірнаючи під сплетення чавунних, свистячих парою коренів, Малюк помітив на стелі принишклу Гниличку. Зараз вона!.. У захваті підстрибнуло серце.

І Гниличка виправдала сподівання.

— Бу-у-у! — басом прогуділа Вона прямо в обличчя Бутиху, звісившись зі стелі.

Це в суглобистої мокриці вийшло куди краще, ніж у веснянкуватого здорованя в роздягальні. Малюк уперше дивився з боку на витівки Гнилички. Було дуже весело. Давно він так не сміявся! І Бутих повівся щонайкраще. Упав на карачки, скорчив зачудовану пику і, задкуючи, закричав:

– І-і-і-і!!!

Тільки не хрипко, а тоненько. І руками не махав. Шкода. Інакше Гниличка потягла б його на стелю, і Бутих зміг би хвилину там побігати. А так — не вийде. Але це нічого, можна буде ще спробувати.

Малюк буквально по підлозі качався від сміху, спостерігаючи, як Бутих задкує прямо в обійми Рогача, схованого у старій шафі. Рогач там жив-поживав. Підкрадешся до шафи, а він дверцята розчинить і схопити норовить. Очищами покрапленими блискає, лапи простягає… Якщо вивернешся — Рогач смішно підстрибує і скрегоче. А потім назад ховається. Але якщо впіймає, починає лоскотати вусами. Вуса у нього, як у таргана, тільки у сто разів більші. І поки тричі йому лапу не потиснеш — не відпустить. А лапи колючі, гачкуваті…

Бутих задкував, і Рогач його, звичайно ж, схопив. Від лоскоту очі Бутиха стали круглі-круглі, як у мультику. Його всього перекосило: напевно, дуже лоскоту боявся. Треба йому про лапу сказати…

Але нічого сказати Малюк не встиг.

— Це що за неподобство?! Припиніть негайно!

Виявляється, Бутих, як і раніше, тримав Малюка за лацкани піджачка і при цьому тоненько вив. З куточка рота у веснянкуватого тяглася ниточка слини. А над ними обома грізно височіла завуч Ганна Василівна, у роздратуванні стукаючи по підвіконню вказівкою.

Бутих відпустив Малюка, упав накарачки, як у підвалі, і жваво поскакав геть, продовжуючи вити на ходу.

За бійку Малюкові влетіло. Хоч він був і невинуватий. А Бутих ще довго бігав коридором накарачках, підвиваючи і боляче стукаючись головою об стіни. Грізних вимог Ганни Василівни «Припинити негайно!» і «Бутихов, перестань блазнювати!» він неначебто не чув. Потім з медпункту викликали лікарку в білому халаті, вона насилу підняла Бутиха на ноги і кудись повела. Бутих не ходив до школи цілий місяць. А коли нарешті прийшов, то став менший зростом і смикався невлад. Тепер здоровань усе більше мовчав і нікого не задирав. З Малюком здоровався за руку, але теж мовчки, дивлячись повз плече.

З наступного року Бутиха перевели в іншу школу.

Карлсон дуже сміявся, коли Малюк розповів йому цю історію. Прямо квоктав, як курка. І робився ліловим, хоча шнурка навколо шиї не затягував. Дуже шкодував, що Бутих трапився Рогачу, а не Лускунам або Мокрошльописі. Або Блідому Кружулику. Ті б його зовсім розіграли.

— А це хто такі? — жваво поцікавився Малюк.