Кали-юга (СИ) - Олди Генри Лайон - Страница 34

Бабай вивів на монітор зображення з інфрачервоної камери «Баби-Яги». Камера працювала штатно.

— Другий… Куди, холера!

Дисплей другого дрона увімкнувся сам собою. Зображення хитнулося, розпливлося каламутними плямами — й набуло різкості. Земля плавно йшла вниз: «Баба-Яга» (назва трофейна, в дівоцтві «Vampire») набирала висоту. На дисплеї першого дрона відбувалося те ж саме.

— Командире, ми не закінчили! Поверни їх!

— Це не я!

Прозвучало по-дитячому, але це хвилювало Бабая в останню чергу. Вони з Чугайстром вхопилися за стіки, намагаючись повернути безпілотники.

— Холера ясна! — в роду Бабая, поза сумнівом, були поляки. — Чугайстре, у твого що, автоном?

— Ні, ручне.

— У мене теж.

Бабай клацнув перемикачем режимів: нічого не змінилося. Дві хвилини лайки — й він визнав свою поразку. Повернулися Синус із Качком, які готували дрони до зльоту. Обидва розрахунки повним складом витріщалися в дисплеї, спостерігаючи, як дві «Баби-Яги», набравши крейсерську швидкість, летять у самоволку до позицій противника.

— Постріляли, бляха!

На другу «Бабу-Ягу» сьогодні встановили кулемет. Випробувальні стрільби пройшли успішно, але навчання й бойовий виліт — «це дві великі різниці», як кажуть в Одесі. Бій завжди підносить сюрпризи. Здебільшого неприємні.

Але щоб так?!

Дрони синхронно скинули швидкість. Тепер вони пливли над ворожими позиціями, немов хижі медузи над морським дном, вишукуючи поживу. В окопах було порожньо — жодної теплової сигнатури. По бліндажах поховалися, зазначив Бабай. Ми їх вже котру ніч кошмаримо. Й маскування поліпшили — він насилу відшукав примічений бліндаж, на який учора не вистачило бомб.

— Хтось вирішив зробити за нас нашу роботу?

— Ось зловлю я цього «когось»…

— Лівіше давай! Ось він, бліндаж…

Не послухавши поради, дрони рушили праворуч. Лише коли вниз пішов перший скид, Бабай розгледів, куди цілив невідомий викрадач. Мінометна позиція була накрита маскувальною сіткою з накиданим зверху листям, гілками, пом'ятими пластиковими баклажками — таке сміття рівним шаром вистилало всі кацапські позиції.

Окатий, оцінив Бабай викрадача. А ми проморгали.

Рвонуло знатно. Дисплей осліп від спалаху, на ньому розповзлася кучерява снігова — в реалі вогняна — хмара із завитками по краях. У повітря злетів понівечений мінометний ствол. Сто двадцятка, на око визначив Бабай.

— Їбаш! Давай!

Другий міномет, виявлений метрів за сто, спіткала доля першого. Дрони розвернулися й пішли назад. Уперше дроноводи Бабая не брали участі в тому, що відбувається. Їм крутили німий чорно-білий фільм початку минулого століття: сиди й дивись, коментувати можна, а про участь забудь.

— Куди?!

Бліндаж викрадач знову проігнорував. Замість бліндажа він перетворив на мотлох «Корнет» за сімдесят метрів лівіше. Залишилася остання бомба — сьогодні «Бабу-Ягу» навантажили чотирма осколково-фугасними зарядами.

Й кулемет на другому дроні.

Цей бліндаж Бабай уже розбирав дві ночі тому. Зараз він виглядав горою сміття: колоди, гілки та дошки, навалені абияк. Коли остання бомба пішла вниз, у деревній мішанині Бабаю відчувся проблиск.

Теплова сигнатура?

Уламки колод злетіли в небо, перекидаючись на тлі заграви. Те, що не розметало вибухом, швидко розгоралося. З філії пекла полізли назовні білі таргани, розбігаючись на всі боки.

— Та скільки ж вас там?!

Другий дрон пішов униз. Зображення здригнулося, рвані спалахи пострілів сліпили дисплей.

— Їбаш!

— Вали їх!

— Направо побіг!

Пілот-викрадач бив короткими чергами: давав можливість камері відновити картинку, щоб знову прицілитися.

— Он ще один!

— Давай!

Таргани падали, корчилися, намагалися повзти.

Завмирали.

— Нижче заходь!

— Кут, кут гостріше!

— Лежачого зверху… Так!

Дрон відпрацьовував без зайвої метушні. Заходив справа, зліва, зверху, змінював кути атаки. У його діях відчувався розрахунок, складний мінливий алгоритм: немов оператор на практиці розв'язував математичну задачу з безліччю змінних.

— Бляха, я так і хотів!

— Як?

— Спочатку бомбою в бліндаж. А коли назовні полізуть — з кулемета.

— Дивись майстер-клас!

— Ось зловлю я цього майстра…

Картинка перестала смикатися. Кулемет змовк. Таргани не ворушилися, повільно темніючи. Зображення хитнулося, Бабай рефлекторно вхопився за стіки, збираючись вирівняти «Бабу-Ягу».

Дрон слухався. Слухався!

— Є управління! — відрапортував Чугайстер.

— Плюс! Повертаємося на базу.

Заряду в акумуляторах залишилося впритул, тільки щоб долетіти.

3. КОМБАТ

— Командире, Лисиця на зв'язку.

Комбат узяв рацію. Старший лейтенант Ганна Лисиченко була його улюбленицею — й найгострішою скабкою в дупі. Для своїх дронщиків зі шкури вилізе, мізки виїсть, але добуде все, що потрібно.

Зі шкури Лисиця вилазила сама, а мізки виїдала здебільшого командиру батальйону. Що їй цього разу знадобилося?

— Лісовик на зв'язку. Прийом.

— На зв'язку Лисиця. Що за хрінь, Лісовику?!

Зазвичай Лисиця дотримувалася субординації. Але зараз вона була на взводі.

— Конкретизуй.

— Мої дрони перехоплює якийсь козел!

— Ворожий РЕБ?

— РЕБ глушить, а тут перехоплення управління!

— Зрозумів, перехоплення. Що козел робить далі?

— Фігачить по кацапах!

— Виконує вашу роботу?

— Так! Ні! Твою ж матір!

— Конкретизуй.

— Він не по тих цілях фігачить!

— Влучає?

— Ще й як, — неохоче визнала Лисиця. — Беху розхерячив, два міномети…

— Ну й чудово. Нехай продовжує в тому ж дусі.

— Тобто?!

Лисиця аж задихнулася від обурення.

— Орків кобзонить? Техніку палить? От нехай і працює.

— Та хрін там! Я йому мої дрони більше не дам!

— У сенсі?!

— Перестану запускати, й все! Цей козлина…

— Припинити істерику! — рявкнув комбат.

Він витримав паузу, слухаючи тишу, приправлену тріском перешкод, і продовжив тоном нижче:

— Продовжувати запуски! Це наказ.

— Плюс, — понуро відповіла рація. — Тільки як я їхню арту тепер дістану? Розвідник дві Д-30 засік, ми вже націлилися, а козел весь час перехоплює!

— У тебе дронів вистачає?

— На сьогодні вистачить. Ось на завтра…

— Роби більше запусків! Що перехопить, тим нехай працює. Може, й вам щось залишиться для арти. Я тобі вранці ще дронів підкину.

— Плюс-плюс! — голос Лисиці зазвучав веселіше. — Ще б дізнатися, що це за козел…

— З'ясуємо, — пообіцяв комбат без особливої надії. — Йди працюй.

Він дав відбій і обернувся до зв'язківця.

— Дай мені зв'язок із комбригом.

4. СПЕЦВІДДІЛ «АСТРАВИДЬЯ»

— Вона вважає їх своїми, — сказав старий.

— Що, вибачте?

Його співрозмовник прокинувся від роздумів — таких глибоких, що здавалося, ніби він заснув. Смаглявий, горбоносий, з лупатими очима, перебуваючи в замисленості, він нагадував різьблену статуетку із сандалового дерева.

— Вона вважає всі дрони своїми, — терпляче повторив старий. — Не частиною себе, ні. Це зброя, а отже, її зброя. Оператори дронів для неї нічого не значать. Це люди, отже, ними можна знехтувати.

Він пройшов у кут кабінету, ніби хотів сховатися від чогось. Став там, де стіни сходилися, повернувся до співрозмовника:

— Танець Калі шириться, шрі Дінеше. Дрони? Наступними будуть керовані ракети. Потім, імовірно, прийде черга літаків.

Горбоносий Дінеш кивнув головою:

— Так, шрі Чаттерджі, ви маєте рацію. Не скажу, що мене тішить така перспектива.

— Я й ви, — старий засміявся. Веселості в його сміху не виявив би найтонший слух. — Схоже, ми єдині, хто не радіє.

Він теж був смаглявим від народження, але з роками шкіра Чаттерджі Вішванатха набула попелястого відтінку. Шапка кучерявого волосся зберегла пишність і пружність, хоча й втратила початковий чорний колір, посивівши до останнього волоска.