Кали-юга (СИ) - Олди Генри Лайон - Страница 29

Кілька разів Калина згадувала про загадкове слово на санскриті. Збиралася залізти в інтернет, з'ясувати, що воно означає. Так зрештою й не зібралася: щоразу знаходилися куди більш термінові справи.

Бажаючи випробувати Вундера в режимі перешкод і радіозаглушення, вона роздобула через старлея антидронову рушницю, схожу на важкий футуристичний бластер, і відправила Лео на полігон, наказавши: «Бий без жалю!» Лео, за всієї його добродушності, наказ виконав на всі сто, із садистським задоволенням: він уже навсправжкиревнував Калину до Вундера. Й зловтішно посміхнувся, коли два дрони почали теліпатисяв повітрі, немов п'яні, а потім косо пішли вниз.

Доліталися, залізяки?!

Тріумф Лео виявився недовгим. Не долетівши до землі метрів п'ять, дрони різко вирівнялися й пішли вгору, після чого приєдналися до решти компанії, продовживши виконання завдання. Лео розрядив по них акумулятор рушниці в нуль — безглузда справа, що мертвому припарки. Вундер перемикався за лічені миті, міняв частоти, переходив на запасні канали та прекрасно обходився без GPS-навігації.

Наостанок він скинув Лео під ноги макет уламкової бомби:

«Тебе вбито!»

Калина, однак, не заспокоїлася: через день загнала дрони під серйозну РЕБ — цього разу заздалегідь домовившись із начальством сусіднього полігону. Спочатку «пташки» ледь не посипалися на землю — й не дві, а всі разом. Але Вундер впорався, вирівняв дрони в останню мить, з кулеметною швидкістю міняючи канали зв'язку — й вони з Каліною накидали РЕБівцям «у панамку» пів дюжини навчальних бомб, просто на станцію. Були б бойові — від РЕБки залишився б один брухт.

У вільний від польотів час Калина вивчала талмуд інструкції, разом з параметрами заліза та налаштуваннями софту. Кожен дрон, крім потужного процесора та навороченоїпериферії, мав неабияку вбудовану пам'ять. А в самому комп'ютері місця на HDD-драйвах було, як гуталіну у відомому мультику.

Навіщо стільки?

Відповідь вона знайшла, вивчивши файли логів. Вундер стрімко навчався й вдосконалювався. Результати тестових польотів і скидів, маневри та карколомні режими, накази Калини, успіхи й невдачі — все аналізувалося, і генерувалися нові алгоритми. Інформація структурувалася відповідно до пріоритетів і осідала в неосяжній пам'яті комп'ютера. А часто вживана — в пам'яті дронів.

— Хочеш політати? — великодушно запропонувала Калина одного разу.

Лео зрадів:

— Ще і як!

— Інструкцію читав?

— Читав.

— За мною спостерігав?

— І за тобою, й за дронами.

— Розібрався, що до чого?

— Більш-менш. З основними функціями — так точно.

— Почни з ручного режиму. Далі — як піде.

Лео був уже в кріслі й надягав на голову шолом. Активував живлення, завмер на мить…

— Що за дурня?!

— Ти про що?

— Він мене не хоче!

— У сенсі?

— У прямому! Він тебе узурпував!

Калина сама вже бачила, що пише Вундер на нижньому центральному дисплеї:

Знак оклику гнівно багрів у червоному трикутнику.

— А ну, дай-но сюди шолом!

Калина розлютилася не на жарт. Буде ще всякий Вундерпшик, хай йому мегагрець через терабайт, нашого напарника ображати!

— Це я, твоя пані! Негайно надати доступ молодшому сержанту Лео! Це наказ!

— Прошу вибачення, моя пані. Виконання вашого наказу недоцільне. Це з великою ймовірністю порушить налаштування інтерактивної взаємодії. Моя ефективність знизиться на 40–45 %. Можливі непередбачені збої в системі. Але якщо ви наполягаєте…

У грудях клекотів гнів, але старший сержант Бадрачук наказала собі заспокоїтися. Вона може наполягти на своєму, і Вундер підкориться. Але що, коли почнуться збої в системі? До виходу на бойову роботу часу залишилося — аж надто мало. Будь-який збій «на нулі» — це загибель когось із побратимів.

— Мені необхідний дублер. Є альтернативні варіанти? Без ризику порушення налаштувань?

— У моєму комплекті є шолом дублера. Молодший сержант Лео зможе проходити навчання в пасивному режимі, з мінімальною участю.

— Годиться.

Роль пасивного дублера Лев сприйняв без ентузіазму. Але це було краще, ніж нічого.

— Хто тут ким командує? — бурчав він, розпаковуючи шолом із номером «2» на потиличнику. — Ти ним, чи він — тобою?

— Я — тобою! — відрізала Калина. — Підключайся — і вперед.

Лео змирився. Йому навіть сподобалося: Вундер запустив для дублера режим навчання, відображаючи всі дії «пані», щоб молодший сержант міг їх повторювати й відпрацьовувати на віртуальних клавіатурі та джойстиках. Невдовзі Лео стало простіше допомагати Калині зі звітами щодо тренувальних вильотів: режими, параметри, завдання, результати…

Звіти начальство вимагало щодня.

— Рекомендую освоїти інтегральний режим, моя пані, — повідомив Вундер на дев'ятий день тренувань, коли Лео пішов міняти акумулятори. — Ви ще жодного разу ним не користувалися.

— Рекомендуєш?

— Плюс-плюс.

Дійсно, чому вона його не спробувала? Щоразу, коли Калина перемикала режими, кнопка інтегрального режиму немов потрапляла у неї в сліпу пляму. Підсвідомі побоювання? Страх? Нісенітниця! Чого тут побоюватися?! Просто ще один режим, і вона має його освоїти.

Палець ліг на кнопку:

— Поїхали!

Вона злетіла вгору.

Відчуття було настільки реальним, що вдарила тривога: ти не пристебнута! Негайно пристебнися! Але збентеження минуло, страх зник — залишилося лише чудове відчуття польоту. Відчуття свободи й могутності — та що там, всемогутності! Шість дронів у піднебессі, сьомий розвідник; шолом, клавіатура, джойстики, дисплеї — усе це була вона, Калина Бадрачук.

У небі над полігоном.

Вона бачила все — буквально все! — на всі боки світу, з недоступною для людського ока чіткістю. Не повертаючи голови, не віддаючи команд. Повна сфера огляду! Запаморочилося в голові, але це швидко минуло. Вона відчувала пружний вітер і завихрення від гвинтів, тепло сонячного проміння, що ковзало стелс-покриттям, потужну, упевнену роботу моторів, вагу бомб у захватах, заряд енергії в акумуляторах — і багато іншого, для чого їй не вистачило слів.

— Оф-фі-геть!

Хтось відгукнувся луною. Вундер? Вона відчувала його як частину себе. Альтер его? Внутрішній голос? Накази віддавалися й виконувалися самі, і відповіді народжувалися самі. Завдання, згадала Калина. Внизу виникли позначки цілей. Дитяча забава! Як у них можна не влучити? Металеві пальці-захвати розтискалися в точно вивірений, єдино можливий момент; бомби йшли вниз, пірнаючи в розпростерті люки мішеней, падаючи в самісінькій гущавині ворогів-манекенів, щоб завдати під час вибуху максимальної шкоди.

Вибухів не було. Чому?!

Тому що все це — гра. Захоплива, цікава гра. Їй потрібні справжні вороги! Справжні бомби, справжня кров, розірвані тіла, палаючі танки та БТРи!

Хвилин сорок Калина носилася в небі: злітала вгору, стрімко падала до самої землі, так, що солодко завмирало серце — у неї є серце? правда?! — на поземному носилася над полігоном, змушуючи траву колихатися морськими хвилями, зеленим кільватерним слідом…

Коли в акумуляторах залишилося п'ять відсотків заряду, вона з жалем повернулася на базу. Стягла з голови шолом — світ був тьмяним, тісним, втративши добру половину барв.

Як у в'язниці, подумала вона.

— Ну ти дала джазу! Гей, з тобою все гаразд?

Над нею схилився стурбований Лео. Калина моргнула й прийшла до тями. Усе повернулося: звуки, фарби, простір.

— Все гаразд. Інтегральний режим… Це щось!

— Покажеш?

— Пізніше, — збрехала Калина, не дивлячись Лео в очі.

Не покажу. Це для мене. Тільки для мене!

Що ти несеш? Лео — чудовий хлопець, твій напарник. Побратим. І до тебе небайдужий, але це це до діла не стосується. Він має всього навчитися. Раптом із тобою щось трапиться? На війні всяке буває. Хто тоді…