Яйцепос. Книга 1 - Брунька Дюк - Страница 84

Доблесний лицар Вольпирісавій або, як би це сказати, Перпендитентій їй на це нічого не відповідав, оскільки, будучи менш звичним до характеру принцеси й не на­стільки витри­валим, як упертий паж, відважно помер від першого ж удару.

Побивши праскою машинально, за інерцією, неживе тіло ще протягом чоти­рьох годин, добра принцеса, як би це сказати, миттєво почала при­пиняти биття, а коли припинила (не пройшло і півгодини), відкинула закривавлену праску, плюнула на криваве місиво у розплющеному обладунку й ніжним голоском сказала: "Бач, які безжалісні люди бувають! Замість того щоби спочатку сказати, де перебуває злий єдиноріг, а вже потім умерти, цей пога­ний лицар найбезсовіснішим чином поспішив сконати, не встигнувши навіть і пискнути, чим засмутив мене, як би це сказати, до надзвичайності! Якби я була злою принцесою, я б його за цей нелюдський учинок била б ще двадцять сім секунд, так що йому, як би це сказати, пощастило, що я принцеса добра!"

Наказавши за допомогою коцюби рудому пажу: "Забери цей кривавий бруд, друже!", добра принцеса, як би це сказати, під­хопилася на свого коня й ніжним голоском сказала королю з королевою: "Знайду цього злого єдинорога й розтерзаю сумлін­но, бо будучи доброю принцесою я, як би це сказати, не поте­рплю, аби в нашім королі­встві існували такі злі суб'єкти, тому що добро повинне тріумфу­вати над злом!", після чого, б'ючи коня батогом і втикаючи йому в тіло гострі шпори, добра принцеса, як би це сказати, поскакала на пошуки злого єдинорога...

Незабаром на її шляху виявилося село, і добра принцеса ніж­ним голоском запитала в жителів: "Скажіть, люди добрі, де пере­буває злий єдиноріг, бо я прагну його розтерзати, оскільки я, як би це сказати, добра принцеса". Жителі села їй відповід­али: "Не знає­мо ми, добра принцесо, де перебуває той, як би це сказати, злий єдиноріг". – "Та як ви смієте не знати! Якщо цієї ж секунди не ска­жете, значить ви злі, нелюдські нелюди!" – засмутилася добра принцеса, дістаючи з-за халяви, як би це сказати, великого гострого ножа, якого вона про всяк випадок встигнула прихопити на королі­вській кухні. Але селяни їй так і не сказали, де перебуває злий єдиноріг... "От тепер будете знати, як не знати!" – ніжним голо­ском викликнула добра принцеса, витираючи з леза кров і, як би це сказати, любуючись трупами мешканців цього злісного села, серед яких були зокрема старі, немовлята і вагітні жінки. "Якби я була злою принцесою, я б цим нелюдам не тільки горлянки перерізала, але й розчленувала б їх на дрібні шматочки, так що їм пощастило, що я принцеса добра", – думала вона, продовжуючи путь і радіючи, що в тому селі з її допомогою добро, як би це сказати, восторже­ствувало над злом...

Незабаром їй попалося інше село, у якім жи­телі виявилися такими ж, як би це сказати, злими нелюдськими нелюдами, тому що вони теж не знали, де перебуває злий єдиноріг. Оскільки ніж затупився ще в першім селі, жителів другого добрій принцесі, як би це сказати, довелося душити голіруч. Передушивши всіх цих нелюдів, включно зі вагітними жінками, старими і немовлятами, добра принцеса сказала ніжним голоском, що цим злісним хліборобам пощастило, адже якби вона була принцесою не доброю, а, як би це сказати, злою, то вона б їх не тільки передушила, але й спалила б у печах. Радіючи черговому торжеству добра над злом, добра принцеса продовжила пошу­ки злого єдинорога...

У третьому селі, де жителі виявилися такими ж нелю­дами, як і в попередніх, тому що теж, як би це сказати, найобурливішим чином не знали місцезнаходження злого звіра, добра принцеса втопила всіх у глибокому колодязі, у тому числі – немовлят, вагітних жінок і старих, тобто знову добилася торжества добра над злом. "А якби я була не доброю, а злою, я б цих нелюдів топила не в чистій криничній водиці, а в сірча­ній кислоті!" – думала добра принцеса, продовжуючи путь...

От так принцеса подорожувала королівством у пошуках злого єдинорога, відвідуючи, як би це сказати, населені пункти, у яких до­магалася торжества добра над злом. Адже вона була дуже доброю, тому терпіти не могла всілякого зла, через те й знищувала всіх, кого вважала злим, без пощади й жалості. У ході пошуків зло­го єдинорога добра принцеса відвідала, як би це сказати, сорок вісім сіл і безком­промісно винищила в них зло разом із населен­ням...

І от, після того як добра принцеса перевішала на деревах усіх нелюдів (включно із немовлятами, вагітними жінками і старими) зі сорок восьмого села, і продовжи­ла путь, вона нарешті по­трапила на ту, як би це сказати, галявину, де лютував злий єдиноріг, тобто на галявину, де злий єдиноріг люто щипав травичку, люто пив воду зі струмка, люто любувався пурхан­ням метеликів і, нарешті, люто спав. Добра принцеса накину­лася на злого єдинорога, затоптала його гарними ні­жками, загризла його білими зубками й роздерла на клаптики нафа­рбованими нігтиками. От так добра принцеса, як би це сказати, урятувала батьківщину від злого єдинорога!

Із цього випливає оптимістичний висновок, що добро вре­шті-решт здобуває перемо­гу над злом! Але для того, щоб, як би це сказати, здолати зло, добро, як то кажуть, повинне бути з кулаками. Але кулаків замало, тож добру варто озброїтись: ножами, мечами, списами, пістолями, га­рматами, танками, бо­мбардувальниками, авіаносцями, ракетами з ядерними боєголо­вками тощо. Добро, як би це сказати, має панувати на землі, тож, якщо буде треба, воно повинно мати змогу уколошкати хоч і більшу частину людства заради свого панування. Отут легенді, як би це сказати, кі­нець, а хто слу­хав – моло...

– Неправильно ти, друже мій Харитоне, розповів легенду про добру принцесу й злого єдинорога, – перебив таки я, не стримавшись врешті, колегу-герцо­га. – Мені бабуся цю легенду зовсім не так розповідала.

– А мені мій, як би це сказати, дідусь розповідав саме так, – заперечив супутник.

– От як треба розповідати легенду про добру принцесу й злого єдинорога. Колись в одному чарівному королівстві жила-бу­ла добра принцеса. Вона любила природу й дуже засмучу­валася, коли хтось мучив і вбивав беззахисних звіряток. Тому вона під страхом страти заборонила своїм підданим знищу­вати тварин, будь-яких, навіть найнікчемніших.

Те, що ме­шканцям королівства довелося від­мовитися від м'ясної їжі й стати вегетаріанцями – не біда. Біда, що розвелося безліч па­цюків, мишей, тарганів, клопів, комарів, бліх і вошей, а винищу­вати їх не можна було, тому що добрій принцесі їх було шкода. Біда, що в королівстві лютували інфекційні хвороби й епідемії, а лікуватися було заборонено, оскільки в ре­зультаті ліку­вання могли загинути маленькі беззахисні бактерії й віруси, а добрій принцесі було жалько цих крихіток. Біда, що роз­велося без­ліч хижаків, яким мало було зайців, кабанів та оле­нів, і які із цієї причини ввели у свій раціон і гомо сапієнса у власному соку, тобто стали загризати людей; а на винищення хижаків-людо­жерів була заборона, бо добрій принцесі було шкода й цих м'ясоїдних "братів менших".

Внаслідок такого природолю­бія доброї принцеси більша частина населення королівства померла від інфек­цій, заги­нула від зубів хижаків, була до сме­рті заїдена кло­пами й блоха­ми, або ж просто страчена ката­ми за жорстокість до тварин.

І от одного разу, коли добра принцеса складала черговий указ про милосердя до "братів менших", а саме про заборону вживан­ня глистогінних відварів, тому що бідні глистики, ви­гнані з лю­дського організму, могли загинути, а вони теж жити хочуть, так само як і ми, – у королівський замок явився доблесний лицар, якого кликали чи то Лапупиндером, чи то Зільгеркукером.

Не встигнув цей витязь увійти в апартаменти доброї принцеси, як вона завере­щала: "Обереж­ніше, тарганчика затопчеш!" Доблесний лицар чи то Лапупи­ндер, чи то Зільгеркукер, здригнувшись, посторонився, аби не задавити носком взуття таргана, що мчався підлогою, і в ре­зультаті цього маневру ненавмисно наступив каблуком на непоміченого клопа, а принцеса, на очах у якої відбулося це вбивство "меншого брата", гримнулася в непритомність, роз­чавивши поти­лицею павучка, а лівим ліктем личинку молі.