Яйцепос. Книга 1 - Брунька Дюк - Страница 51

Ділова людина зрозуміла, що вона знайшла щось набагато рідкісніше, ніж просто цілющі трави. А рідкості бувають дуже коштовними. Поки він напружував мозок, намагаючись зміркувати, який зиск можуть дати двері, що демонструють іншу погоду, гроза за дверним прорізом вщухла, і стало ясно, що крізь двері не тільки погода, але й ландшафт бачиться інший.

Продовжуючи міркувати про прибутки, Недашковський пройшов у двері. Озираючись, він виявив, що одним кроком переніс себе в іншу місцевість. Ліворуч замість струнких сосен і за ними шумливої автомобілями траси Т-2106 виявилося пшеничне поле. Праворуч замість листяного лісу — квітучий луг, а вдалечині пагорб із мальовничим будинком (Зимкукурським замком, у якім нині жив лицар Напівкруглого Столу Леонід Заканавний). А спереду замість колючих кущів — дорога, що веде в місто, над яким підносяться гарні вежі (місто Великі Дрібки – колишня столиця Терентопської держави, з першим Королівським замком).

Оглянувшись, ділова людина крім розкритих дверей, з яких визирало листя колючих кущів, побачила поле й луг, що просторилися до обрію, жовте від пшениці та строкатий від квітів. І ніякого міста Харкова, навіть якогось другосортного й завалящого Харкова, у цьому просторі не було. Зіновій Феліксович обійшов двері вже терентопською територією. Кущів за ними не виявилося, і тут при спостереженні зі зворотного боку вони виглядали закритими...

Коротше кажучи, навіть швидкий огляд лицарського королівства відкрив цьому доморослому бізнесменові, що а) місце це дивне, екзотичне, а отже привабливе для туристів; б) ніякого туристичного бізнесу тут ще немає. А це значить, що громадянин Недашковський виявив ту нішу, про яку мріяв усе життя: великі перспективи й жодних конкурентів.

Ділові люди є скрізь, зокрема й у лицарськім королівстві. Зіновій Феліксович знайшов там таких людей і запропонував організувати туристичний бізнес. Він, мовляв, постачатиме в королівство вигідних іноземців, а вони — аборигени — показуватимуть цим іноземцям свої визначні пам'ятки. За валюту, зрозуміло.

Ділові аборигени засумнівалися: а чи не приведе такий бізнес до викриття їхньої засекреченої країни. Недашковський сказав, що треба все так продумати, аби не привело. Харків'янин не менше терентопців був зацікавлений у збереженні конспірації, щоб не накликати собі крутих конкурентів.

Подумали й придумали таку форму туризму, яка б не несла в собі загрози викриття. Проект цього підприємства був представлений королю Жорику Дев'ятому. Він, ретельно вивчивши заявку і переконавшись, що такий туризм дозволить зберігати Терентопії підпільний статус, дав згоду. З умовою, що половина прибутку від цього бізнесу у вигляді податку йтиме в державну скарбницю...

Так у королівстві виникло туристичне агентство «Рятівна Бджола». Назва, як Автор уже казав, походить від бджоли, зображеної на гербі столиці, у якій на вулиці Плоских Кішок розмістився головний офіс агентства. А в інших містах королівства з'явилися його філії.

Уже в жовтні того ж 1987 року Зіновій Феліксович подав у Терентопію перших закордонних туристів. Це була група робітників-поліграфістів із братньої Болгарії, що прибули до Харкова задля обміну досвідом із харківськими друкарями...

І з тих пір іноземці стали навідуватися на екскурсії в країну лицарів та драконів.

До цієї засекреченої справи Недашковський залучив також свою дружину й двох синів.

Відбувалося все в такий спосіб: проходжуючись біля харківського готелю «Інтурист» Зіновій Феліксович конспіративним шепотом пропонував іноземцям відвідати такі екзотичні краї, яких вони більше ніде ніколи не побачать, з умовою, що доставлені вони туди будуть із зав'язаними очима (він завчив потрібні фрази англійською, французькою, німецькою, іспанською та іншими мовами). Деякі іноземці – найбільш обережні – відмовлялися їхати невідомо куди, та ще із зав'язаними очима. Але були й такі простодушні й довірливі з авантюрною жилкою, які вважали, що переміщення в невідомість із зав'язаними очима – це таємничо й романтично, справжня пригода. Недашковські привозили таких до чарівних дверей і передавали колегам із «Рятівної Бджоли». Ті на території королівства розв'язували іноземцям очі й знайомили зі своєю дивною країною. Назад у Харків туристи доставлялися також із зав'язаними очима.

Від «Інтуриста» до Державних Дверей Недашковські переміщали іноземців на автобусі ПАЗ-672 біло-коричневого забарвлення, випуску 1977 року. Автобус попервах орендували у одного з харківських кооперативів (тоді, за часів горбачовської перебудови, був бум кооперативного руху; кооператори заробляли на чому могли), а потім, зібравши грошенят, і зовсім цю машину купили. Ясна річ, вони підганяли автобус не до самих дверей, а до найближчої до них точки траси. А від траси до колючих кущів кілька десятків кроків екскурсантам доводилося пройти пішки, що з зав'язаними очима дуже незручно, тим більше бездоріжжям. Недашковським доводилося їх підхоплювати, якщо ті спотикалися, або піднімати, якщо все ж падали.

Як іноземці сприймали Терентопію? Можливо, деякі дійсно вірили, що потрапили в чарівну країну. Але напевно були й прагматики, котрі вважали, що Терентопія – просто побудований неподалік від Харкова великий парк розваг на подобу Діснейленду, що лицарі – це каскадери, чарівники – талановиті ілюзіоністи, чудовиська й розмовляючі тварини – геніально виготовлені механічні іграшки, роботи, напхані розумними комп'ютерами тощо. Нехай думають що хочуть. Головне, що вони платили за екскурсії й сувеніри, поповнюючи державну скарбницю.

Але, правду сказати, іноземців там бувало не так уже й багато. Адже й сам Харків, де вивуджував клієнтів Зіновій Феліксович Недашковський, не був всесвітнім туристичним магнітом, як яка-небудь Венеція, Рим, або там Париж... Так, Харків – чималенький промисловий центр, у якім малися великі заводи... Але спробуй спокусити туристів заводами! Вони воліють чомусь любуватися стародавніми храмами й палацами. А з руїн віддають перевагу тим, над якими попрацювала прадавня історія, а не тим, які створила сучасна економічна криза.

(Російський письменник Антон Павлович Чехов (який, втім, уважав себе українцем, про що неодноразово писав) у листі до родини, написаному 15 квітня 1891 року, під час італійської подорожі, висловив, що «Рим схожий взагалі на Харків». У Харкові, де жили його родичі і знайомі, Чехов бував не раз. Але, чесно сказати, в аспекті визначних пам'яток і туристичної привабливості Харків не є конкурентом так званому Вічному Місту. Протягом 14 років у першій половині двадцятого сторіччя Харків був столицею держави, що перевершувала Італію за територією й кількістю жителів; однак значимістю в історії й культурною спадщиною італійська столиця, безумовно, перевершує цю колишню українську столицю. Чехов, можливо, мав на увазі, що йому й у Римі було нудно. Йому сподобалася Венеція. Педантичний читач може сказати, що за кількістю жителів Італія перевершує Україну, що Автор у цьому аспекті помилився. Але Автор заперечить: це тепер жителів Італії більше, ніж жителів України. А раніше було навпаки. Це пов'язано з тим, що у ХХ столітті Україна втратила мільйони жителів внаслідок голодоморів, репресій та великої смертності під час Другої світової війни, через що Італія та низка інших європейських країн переплюнули її за народонаселенням, а коли столицею був Харків, Україна ще була найбільшою країною Європи не лише за розміром, а й за кількістю жителів.)

А з тих нечисленних іноземців, які все-таки навідувалися в Харків, далеко не всі відвідували Терентопію. Якби туристичне агентство «Рятівна Бджола» орієнтувалося тільки на іноземців, воно б волочило бідне існування, або взагалі збанкротувалося. Та керівники цієї організації вчасно второпали, що подорожувати країною прагнуть і самі терентопці. Тому тепер більшу частину своїх доходів ця організація одержувала від обслуговування співвітчизників.

Отже, мандрівники з Великого Світу в королівство хоч не масово, але навідувалися, а Великий Світ у масі своїй про Терентопію як і раніше нічого не знав. На щастя для Терентопії. Ті сувеніри, які вивозили із чарівної країни туристи, не могли бути доказом її існування. Ну подумаєш – дерев'яний єдиноріг! Ну подумаєш – глиняний дракон! Ну подумаєш – лицарський шолом тощо! Таке де завгодно можуть змайструвати! Спробуй, доведи, що це зроблено в незвичайнім королівстві з лицарями й драконами, а не у звичайному Китаї наприклад. Навіть відеозйомка не була доказом; а тим більш – фотографії. У голлівудських фільмах і не такі чуда побачиш, але всі ж знають, що насправді таких чудес немає. При сучасній техніці можна втнути фото- або відеозображення будь-яких чудес, у реальності не існуючих.