Яйцепос. Книга 1 - Брунька Дюк - Страница 47

– Інокентію!!! – прогорлав раптом хтось нелюдським голосом. Не людським, а драконячим. І були в цьому голосі такі надрив і туга, що мороз дерся по шкірі.

І шерехатий екскурсовод, і його вінценосний гість миттю обернулися на вухороздираючий крик.

На корявих стінах тунелю заметлялася велика тінь, і в печеру ввірвався другий дракон, спливаючи дощовою водою.

– Що трапилося, Агнесо?! – вигукнув Інокентій Карлович, спостерігаючи на морді того що ввірвався (вірніше – тієї що ввірвалася, бо це була самиця) цілковите сум'яття почуттів. Це людям тільки здається, що в драконів майже немає міміки, самі ж дракони розрізняють на мордах один одного найтонші почуття.

– Наше яйце! Його вкрали!!! – гірко проревіла драконія (так Автор називатиме дракона-самицю), що в запалі своїх переживань навіть не звернула уваги на присутність глави держави.

– Що?!! Викрадено драконяче яйце?!! – підхопився король. – О, Господи!!!

Така звістка була неочікуваною, неначе Ґрімм з ясного неба. Навіть неначе обидва Ґрімми з ясного неба – Якоб та Вільгельм. Проте у часи братів Ґрімм – всесвітньо відомих казкарів – люди вже літали у ясному небі на повітряних кулях. Тож правильніше буде сказати, що звістка про викрадення яйця була ще більш неочікуваною, аніж Ґрімми з ясного неба.

Щоб зрозуміти, чому ця крадіжка справила на государя настільки сильне враження, що він здригнувся й сполотнів, треба знати основний принцип співіснування Терентопської держави з Великим Світом. А ця велика тема заслуговує на окремий розділ. Це буде шістнадцятий розділ, що, як і п'ятнадцятий, виявився всередині чотирнадцятого, котрий все ще не закінчений...

ЩОСЬ ШІСТНАДЦЯТЕ. Підпільна країна

XVI-XX сторіччя.

Як уже говорилося, Терентопія сусідить із містом Харковом – великим населеним пунктом на північному сході України. Точніше сказати, з Харковом сусідять ті оббиті чорним дерматином двері, за допомогою яких можна переміститися в Терентопію, що розкинулася десь в інших вимірах.

При цьому Терентопська держава на століття давніша за це місто; принаймні в цьому певні усі терентопські історики. Місто Харків як таке виникло лише в XVII столітті (нашої ери, додасть Автор про всяк випадок, тому що деякі міста виникали в XVII столітті до нашої ери). Тобто археологи говорять, що поселення на території нинішньої Харківщини були ще в часи полювання на мамонтів; і в часи Київської Русі там жили люди. І все-таки перші документальні згадування про місто Харків відносяться, повторює Автор, до XVII століття; звідти харків'яни й ведуть відлік.

А от Терентопська держава, вважають більшість терентопських же істориків, виникла в часи Київської Русі, десь в X або XI столітті, а може, і раніше. На жаль, прадавня історія цієї дивної країни аж до XVI сторіччя, до часів Мирополка Романтика, майже невідома навіть тамтешнім історикам, бо старовинні літописи таємничим образом колись зникли: будучи чи то спопелілими пожежами, чи то втопленими повенями (що в сухопутній Терентопії, втім, малоймовірно), чи то віднесеними вітром, чи то знищеними зловмисниками. Тим більше невідомо, коли і як виникла ця країна й чому вона опинилася в інших вимірах за чарівними дверми. Є різні гіпотези.

Наприклад, непрофесійний історик, тобто аматор у цій царині, Бізончик Солом'яний, що працює бібліотекарем у столичній бібліотеці імені Сіда Ахмета Бен-Інхалі, склав наступну гіпотезу. На його думку, до того, як прадавній Київ очолили князі Дір і Аскольд, крім відомих історикам племен (полян, сіверян, суличів, радимичів, дреговичів, бужан, дулібів, лутичів, тиверців, древлян тощо, що пізніше об'єдналися за назвою русичи), жило там, мовляв, і невідоме історикам плем'я терентопів. Внаслідок якоїсь природної катастрофи – чи то вибуху невеликої комети в атмосфері Землі, чи то виверження магічних енергій із глибини надр, чи то... – територію, заселену цим племенем, було відкинуто в інший простір, а поміж тим простором і цим (так званим Великим Світом) утворився тунель-пуповина, пізніше оформлений як звичайні двері.

Це переміщення, мовляв, виявилося на руку терентопам, адже для Великого Світу вони як би щезли, і в такий спосіб уникнули необхідності платити данину, що ту необхідність нав'язав іншим племенам скандинавський конунг Халги, більш відомий як князь Олег Віщий, котрий запанував на Русі. І, мовляв, завдяки тому, що терентопці ніколи нікому ніякої данини не платили, вони (на відміну від росіян, чиї предки платили данину то варягам, то киянам, то татарам, то...) залишилися волелюбними незалежними людьми без так званої холопської жилки в національній вдачі.

А професор історії з Жорикбурзького університету Юлій Акакійович Засунь-Огли висунув гіпотезу (засновану, втім, як він сам чесно зізнався, лише на його сновидінні), що засновником Терентопського князівства був якийсь позашлюбний син Великого князя Київського Володимира Красне Сонечко. Цей син, ім'я якого історія, мовляв, не зберегла, попросив татуся подарувати йому одне із князівств, так само, як той дарував князівства іншим своїм численним синам. Але оскільки цей нащадок був незаконнонародженим, та й взагалі був більше схожий на дружинника Олешу Поповича, ніж на Володимира, і князь сумнівався у своєму батьківстві, то цей син був посланий київським владарем подалі. Так, подалі на схід; мовляв там є землі, що пустують, бери скільки зможеш і облаштовуй нове князівство.

І цей княжич із невідомим іменем, згрупувавши навколо себе соратників і однодумців, вирушив із Києва на схід. У процесі переміщення цей колектив зазнавав агресії з боку всіляких печенігів, хазарів, половців та інших недоброзичливців. І тоді, мовляв, княжич звернувся до волхвів-кудесників (давньоруських чародіїв, що володіли могутнішими магічними знаннями й здатностями, ніж нинішні чарівники), які також були серед очолюваних ним переселенців: мовляв, зробіть так, щоб нове князівство, яке ми побудуємо, було невразливим від усіляких злих кочівників та інших ворогів. І за те, що княжич не кривдив волхвів, як його батько Володимир, який, прийнявши християнство, оголосив їх суб'єктами зайвими й непотрібними, кудесники чи то відкрили княжичеві із соратниками хід в інші виміри, де землі були не гірше, чи то самі ж ці інші виміри й створили.

Коротше кажучи, ці осадчі пройшли крізь чудесний прохід в інший світ, і заклали перше поселення, яке згодом стало містом Великі Дрібки – столицею Терентопського князівства. Така, повторює Автор, гіпотеза Юлія Акакійовича Засунь-Огли.

Але, правду сказати, і гіпотеза Сергія Васильовича Трампа, більш відомого під іменем Бізончик Солом'яний, і гіпотеза Юлія Акакійовича Засунь-Огли, і інші гіпотези про походження Терентопії, висмоктані скоріше з пальця, ніж з об'єктивних фактів. Як було в дійсності – ніхто поки не знає. Терентопські історики планують у майбутньому провести докладні археологічні розкопки в місцях найдавніших поселень, сподіваючись, що це прояснить давню історію цієї країни.

☼ ☼ ☼

А от історію Терентопії з XVI століття, із часів Мирополка Романтика, терентопці знають досить добре – літописи та інші документи тих часів збереглися.

Мирополк Романтик народився в 1538 році й прожив до 1616. Тобто був сучасником Франсуа Рабле, Мікеланджело Буонарроті, Джордано Бруно, Мігеля де Сервантеса, Лопе де Веги, Вільяма Шекспіра й деяких інших геніїв епохи Ренесансу. Втім, прізвисько Романтик йому дали терентопські історики на початку XIX століття; сучасники його так не називали, хоча, можливо, і вважали таким. Сучасники йменували його просто князем Мирополком, а потім королем Мирополком, без прізвиськ; ну або Мирополком Добромисловичем, тому що його батьком був князь Добромисл Мисливець.