Яйцепос. Книга 1 - Брунька Дюк - Страница 22

Король навіть сказав працівникові зоопарку, що зі сльозами дивився на тушу дохлого дракона:

– Я поділяю ваш сум, Юрію Антоновичу, але цей брутальний алкаш не вартий наших сліз.

На що розстроєний працівник відповів:

– Вам легко говорити, Ваша Величносте! Яму ж бо не ви маєте копати!

З того часу вольєр для дракона пустував.

Коментар № 2.

Щодо імен. Тебе, безцінний читачу, можливо, здивувало, що короновані особи в Терентопії йменуються такими панібратськими назвиськами: Жорик і Зінька; замість солідних – Георгій і Зінаїда.

Така там традиція.

Ще терентопський король Георгій Перший, котрий правив у сімнадцятому столітті, помітив, що народ схильний називати керівників позаочі не офіційними іменами, а панібратськими варіантами. Якщо начальник Іван, позаочі його можуть кликати Івашком, якщо Петро – Петрухою, якщо Микола – Миколашкою, якщо Микита – Микиткою, якщо Леонід – Льоньком, якщо Михайло – Мишком... Із цим нічого не поробиш, а значить, треба офіційний стиль підігнати до народного, вирішив Георгій Перший і перейменував себе на Жорика Першого, а жінку Зінаїду Першу – на Зіньку Першу.

Так і повелося.

Нинішній король офіційно зветься Жориком Дев'ятим, а за паспортом він – Георгій Георгійович Мирополкович. Зінька Одинадцята за паспортом – Зінаїда Сидорівна Козолуп-Мирополкович.

Лицарі Напівкруглого Столу зазвичай усно іменувалися тільки за титулами й іменами: лицар Аркадій, лицар Федір, барон Порфирій, граф Василь, граф Кузьма, герцог Харитон... У паспортах вони, звичайно, крім імен мали по батькові й прізвища. Наприклад, лицар Аркадій за паспортом – Аркадій Левович Глімпельштейн. Якщо ж у лицарів Напівкруглого Столу були однакові імена, то, щоб розрізняти їх, до імені додавалося яке-небудь прізвисько. Наприклад, одного кликали Річардом Неголеним, а іншого – Річардом Левове Копито.

(Взагалі, висловлюючись про людину, бажано уточнювати, наприклад за допомогою прізвиська, про кого конкретно мова, щоб не було плутанини.

А то кажуть, наприклад, мовляв, «античний філософ Діоген жив у бочці». А між тим античний філософ Діоген Аполлонійський у бочці не жив. І філософ Діоген Лаертський у бочці не жив. І філософ Діоген Селевкійський. І Діоген зі Смірни. І Діоген із Тарса. І Діоген з Еноанди в бочці не жив. І, можливо, деякі інші античні філософи на ймення Діоген у бочках не жили. На вищезгаданій нестандартній малогабаритній житлоплощі мешкав лише філософ Діоген Сінопський. Тому не треба, як то кажуть, котити бочку на всіх Діогенів. Кажучи про бочкове існування, слід уточнювати, що мова тільки про циніка зі Сінопи, а його тезки-колеги з інших міст не мають до цього жодного відношення. Щоб тебе не звинуватили в наклепі шанувальники решти Діогенів. Що ті інші Діогени вважали бочки не житлами для людей, а гуртожитками для солоних огірків або там оливок.

А якщо підійти до питання з педантичністю, то і Діоген Сінопський у бочці не жив. Тобто його житлом була не бочка, а піфос – величенький глиняний глек. Зазвичай в глечиках, а також у лампах, проживали джини з арабських казок. Цей грецький філософ, поселившись у глеку, можна сказати, порушив у цьому аспекті монополію джинів.

Що ж до прізвиська Сінопський, то походить воно від місця його народження. А якби прізвисько йому дали за місцем проживання, зокрема у знаменитому глекові, що його людський поговір перетворив на бочку, то він звався б Діогеном Коринфським.)

Але традиція усно називатися тільки за титулом та ім'ям з додаванням у разі потреби прізвиська поширювалася лише на лицарів Напівкруглого Столу, тобто лицарів придворних. У незалежних лицарів таких обмежень не було і вони називалися як завгодно: використовуючи і прізвища, і прізвиська, і по батькові, і псевдоніми... Кому як заманеться. У чому читач переконається, прочитавши список незалежних учасників лицарського турніру в розділі тридцять першому за назвою «День Шляхетного Мордобою».

Коментар № 3.

Не треба жахатися з того, що придворний кат отримав медаль «За ударну роботу», уявляючи собі, що він в ударних темпах, не покладаючи рук, здійснює одна за одною швидкісні хірургічні операції з ампутації голів, або вмертвляє клієнтів іншим способом. Упаси Бог! Зверни увагу, безцінний читачу, що поздоровити ката прийшли і його колишні клієнти. (Наприклад, там був лицар Напівкруглого Столу граф Яків, якого цей кат замолоду покарав за злодійство, після чого вони потоваришували. Що з тим графом-злодюжкою читач ближче познайомиться у розділі сорок п'ятому за назвою «Дірка у кальсонах».) Як би вони прийшли, якщо б були без голів?

Ні, таких звірств у Терентопському королівстві не буває. Так, кат УДАРЯЄ присуджених, інакше він не одержав би медаль «За УДАРНУ роботу»; але як ударяє й чим ударяє! Ударяє артистично, елегантно, естетично! Ударяє не батогом по спині, і не сокирою по шиї, а винятково кремовими тортами по лицю! При цьому засуджений (аби не почуватися дискримінованим) має право, за бажанням, відповісти катові тим самим; тобто у відповідь ляпнути і ката тортом в обличчя. (Але таке мало кому з засуджених вдавалося, оскільки терентопські кати – фахівці дуже спритні, моторні, увертливі, тому торти в цих випадках пролітають повз їхні голови). Катування тортами – одне з улюблених видовищ терентопців, і біля входу в Зал Катувань майже завжди є бажаючі придбати зайвий квиток на це веселе дійство.

Придворний кат Інкогнітечко (це псевдонім; справжнє його ім'я невідомо нікому, навіть королю, як і його обличчя, постійно сховане під маскою; нікому, крім хіба кількох найближчих друзів і родичів; носіння маски – стародавній звичай катів; Інкогнітечко використовував маску клоуна, з великим червоним носом, кумедними вусами й чималенькими вухами) виконував свою роботу настільки видовищно, що замилуєшся; недарма його часто запрошували на гастролі в інші міста королівства, а його фотографії (зрозуміло, у масці) продавалися в кіосках, і було багато бажаючих одержати його автограф.

Однією з визначних пам'яток Жорикбурга була елегантна шибениця на майдані Панурґа, шибениця, котру, так би мовити, експлуатували кати Інкогнітечко й Анонімечко. Сконструйовано її з урахуванням новітніх досягнень у ергономіці й дизайні, так що висіти на ній не тільки безпечно, але навіть затишно. Однак, терентопці не любили бути повішеними, оскільки висіти соромно й нудно. Втім, якщо повішенець підписував довідку про каяття, то його знімали із шибениці й відправляли у заслання.

Одним словом, покарання для злочинців там досить гуманні, не смертельні, безболісні, та й злочинці, за дуже рідкісним винятком, не нелюди...

Крім основної професії, Інкогнітечко освоїв перукарське діло, і підробляв на півставки ще й підстригачем королівського волосся. І в цій іпостасі він був настільки віртуозний, що навіть не користувався ножицями й машинками, а спритно зрубував волосинки гостро наточеною сокирою (вважаючи, що хоч щось катові слід робити за допомогою сокири заради традиції). Тільки до бороди король його не підпускав. Ні, не через сумніви в його майстерності і страх що Інкогнітечко промахнеться й зрубає шию замість волосини. Або зробить це не через промах, а через підступність й зраду. Зовсім ні. У майстерності й благонадійності ката монарх не сумнівався. Просто борода в Жорика Дев'я... Втім, про це згодом...