Яйцепос. Книга 1 - Брунька Дюк - Страница 13

– Нічого не зрозуміло, – знизав плечима Шурик.

– Звичайно, бо це ж ксерокопія ФРАГМЕНТА пророцтва. Якби був повний текст, було б ясно, – відповіла нащадок чарі­вника.

– А повного тексту – так? – у вас немає, – здогадався Ярослав.

– Немає. Справа в тім, що в Гектора Манюні було дев'ять правнуків, і кожний із них хотів мати на пам'ять про прадіда це, написане його рукою, пророцтво, і не копію, а саме оригінал, – відповідала господарка. – Після довгих суперечок не при­думали нічого кращого, як розрізати папір на дев'ять рівних ча­стин, так що кожному із правнуків дісталося по шматочку. Ось цей шматочок передавався з покоління в покоління, від батька до сина, і, зрештою, потрапив до мого тата. Не знаю: може, у моїх предків і була копія повного тексту, та загубилась; а може, ті правнуки, розрізаючи пророцтво, взагалі не здогадалися зня­ти з нього копії. За двісті років життя розкидало нащадків Гектора Манюні всією країною, вони втратили зв'язки, і нам невідомо, де тепер решта, інші вісім шматочків того пророцтва.

– А ви теж чарівниця, фея? – поцікавився Шурик.

– Ні, я не навчалася магії, – усміхнулася вона. – Коли я була маленькою дівчинкою, тато говорив, що коли я підросту, він вчитиме мене секретам чарівництва. Але потім мама з та­том посварилися й розвелися. Я залишилась з мамою, а з бать­ком не бачилася кілька років. Ось тільки нещодавно, коли я вже стала повнолітньою, ми з татом знову стали спілкуватися. Але в мене інші інтереси, магія мене не цікавить. Тому я не фея, а проста дівчина. Тобто не те щоби зовсім проста, але не чарівни­ця.

– А ваш брат – Сіро-буро-малиновий Лицар, він... – заговорив був барон Андрій, але Євгенія перебила:

– Ні, він теж не маг, простий лицар. Тобто не те щоби зовсім простий, але не чарівник.

Лицар Поштової Скриньки задумливо любувався дівчиною, і раптом, різко перемінивши тему розмови, повідомив:

– Коли ми були в селі Повному Свистеці, одна тамтешня селянка дала нам у дорогу дуже смачні пиріжки з печі­нково-яйце-рисовою начинкою. У мене один пиріжок залишився, і я хочу, Женю, щоби ви оцінили його смак.

Шурик вийшов, щоб взяти з рюкзака того пиріжка, а Ярослав з Андрієм здивовано перезирнулися. Дійсно, їх у тім селі поча­стували пиріжками, але пиріжки були так собі, їсти можна, але не шедевр гастрономії.

– Та я не голодна. Якщо пиріжок так вам подобається, то ви краще самі його... – спробувала відмовлятися господарка, але гість наполягав:

 – Ні-ні-ні, мені дуже важливо довідатися саме вашої думки.

Здивована цією наполегливістю Євгенія взяла протягненого Шуриком пиріжка. Але тільки-но встромила зубки в цей виріб, як він (не пиріжок, а Шурик) додав:

– Особливу пікантність смаку надає доданий у начинку ча­сник.

Дівчина здригнулася й висмикнула з рота вже надкушеного пиріжка:

– Ні... Я... Не зараз... Я краще після його з'їм. Зараз у мене немає апетиту...

(«А я вже зрозумів, хто ця дівчина!» – викликує Права півку­ля авторського мозку. «Подумаєш! Я ще раніше це второпав», – гмикає півкуля Ліва. «Цитьте! Безцінний читач теж уже, напевно, це збагнув, але він же не репетує, як ненормальний. Скромніше, скромніше, пів­кулі!» – присоромлює мешканців свого черепа Автор.)

Ярослав з Андрієм знову здивовано перезирнулися, бо вони в тих повносвистецьких пиріжках ніякого часнику не від­чули.

– Що й треба було довести, – сказав Лицар Поштової Скри­ньки.

– Що довести? Не говоріть загадками, шановний лицарю, – насторожилася руда господарка.

– Що ви і є Сіро-буро-малиновий Лицар, – відповів Шу­рик. – Зізнайтеся: вашого тата кличуть Хома Лукич.

– Так, Хома Лукич Манюня, – зніяковіло промурмотала Єв­генія.

– Виходить, з його сином сталася та ж історія, що й зі мною, – констатував Шурик, обернувшись до супутників, і ті зрозуміли хитрість із пиріжком.

Знову повернувшись до господарки замку, Лицар Поштової Скриньки зізнався:

– Адже я теж статевий перевертень, як і ви: від повні до повні то парубок, то дівчина. Наші батьки дійсно дружили, і коли ваш тато по секрету зізнався моєму, що перетворив своє немовля із сина на дочку, мій попрохав...

І далі Шурик повідав рудій Єв­генії коротенько свою, уже відому читачеві, історію.

Закі­нчив словами:

– Ярослав з Андрієм заприсягли, що збережуть мою таємницю. Вони шляхетні, надійні люди, можете їм дові­ряти. А пиріжок можете їсти сміливо: часнику у ньому немає. То я, вибачте, навмисне збрехав, аби перевірити свою здогадку.

– Ну що ж, ви вгадали, – зітхнула Женя, – я теж статевий перевертень, і моя історія дуже схожа на вашу.

І розповіла, що до дванадцяти років вона була дівчинкою, а потім раптом у повню перевтілилася у хлопчика. Коли мама довідалася, що чоловік перетворив немовля із хлопчика на ді­вчинку, а він сам змушений був зізнатися, вона з ним посвари­лася й розвелася, заборонивши підходити до дитини. Женя з мамою переїхали сюди, у Люзримямський замок, що дістався в спадщину від дідуся – незалежного лицаря Дмитра Колотуна, – і з батьком уже не бачилися. Вона росла, будучи поперемінно то дівчиною, то хлопцем. Стала лицарем, як мамин брат Христо­фор Колотун. Так, це вона Сіро-буро-малиновий Лицар. Нещодавно знов почала спілкуватися з батьком. А мама нещодавно вийшла заміж за лицаря Проспера Ткачука й пере­їхала жити до нього в Дирдифьюльський замок, це в Мізерно­градській області.

– Я вас усіх, панове, будучи чоловіком-лицарем, бачила на лицарських турнірах і тепер одразу впізнала, – додала Женя, – але, боячись викриття моєї, так би мовити, статевої ненормальності, зробила вигляд, що бачу вперше.

– Цікаво, Лицар Пухнатого Замку теж такий, як ми? Його ж Хома Лукич теж колись переробив із дівчини на чоловіка, – сказав Шурик.

– Ні, Февроній Двокрапка, відомий як Лицар Пухнатого Замку, не є статевим перевертнем і ніколи не був. Там чарівни­цтво не дало жодних збоїв, – відповідала Женя. – Я це від тата знаю. Батько довго аналізував мій випадок і, зрештою, зрозумів, чому при перетворенні Февронії все пройшло благополучно, а моє перетворення згодом дало такий непередбачений результат. Справа в тім, на думку тата, що заклинання для магічної зміни статі, яке тато розробив на замовлення Февронії, було ідеальним для статевозрілого орга­нізму, яким й була Февронія, а для незрілого організму малюка заклинання для зміни статі має бути інакшим, бо незрілий дитячий організм відрізняється від дорослого. Тато не врахував цієї різниці, і застосував до нас із вами те ж заклинан­ня, що й до Февронії. Це й спричинило до того, що при дося­гненні нами віку статевого дозрівання чарівництво викликало періоди­чні перебудови організму. Тато називає це явище магі­чно-гендерним маятником...

А за вікнами, зовні замку в цей час ішла інша розмова:

– Ффффффф, – сказав вітер.

– Шшшшшш, – відповіло листя.

– Т-т-т-т-т-т-т... – зашепотіли, контактуючи із твердими поверхнями, краплі, десантовані з невеликої хмаринки; втім, дощило менше хвилини, бо водні запаси летючого об'єкта від­разу вичерпалися через його малість.

– І те, що перевертання відбуваються в час повні, зроз­уміло: місяць у повні має містичні властивості, – продовжу­вала усередині замку його господарка, – недарма ж саме в повню звичайні люди-перевертні пере­втілюються у вовків, ведмедів та інших хижаків. Повний місяць є ката­лізатором, що запускає механізм перетворення й у наших орга­нізмах. І позапланові перетворення від поїдання часнику теж зрозумілі, бо часник теж має містичні властивості, недарма ж його за­стосовували для захисту від упирів і духів. Через те ча­сник теж є каталізатором наших чарівних перетворень. І ще тато роз­рахував, що, можливо, ці чарівні прояви у вигляді пере­вертання в мене припиняться, коли в мене з'явиться дитина.

– А в даний час ви є дівчиною під впливом місяця, а не ча­снику, так? – уточнив русобородий статевий перевертень.