Яйцепос. Книга 2 - Брунька Дюк - Страница 95

1702-го року Жорик Перший помер, і обоє його нащадки, образно висловлюючись, вчепилися у корону. Половина лицарів підтримала Георгія, решта доспіхоносців стали на бік Григорія. І відбулася та заворушка, яку історики назвали Третьою громадянською війною.

Закінчилася вона за сім місяців, коли втрутилися ремісники й селяни, яких обоє брати закликали до підтримки.

При житті Жорика Першого день народження короля був національним святом, під час якого ремісники й селяни крокували вулицями міст і сіл із плакатами: «Хай живе король Жорик!», «Слава Жорикові!», «Жорику – ура!», «Жорику, Терентопія з тобою!», «Ми любимо короля Жорика!» і так далі. І це не було просте підлабузництво. Жорик Перший дійсно користувався любов'ю народу за те, що провів деякі реформи, котрі поліпшили добробут ремісників і селян.

Обоє принци обіцяли, що вони так само опікуватимуться трудівниками. Обіцянки обох претендентів на трон були цілковито ідентичними, тому трудівники губилися – кому віддати перевагу.

Їхній вибір вирішили вищезгадані святкові плакати. Якби королем став принц Григорій, то плакати довелося б переробляти: «Хай живе король Грицько!», «Слава Грицькові!» і т.д. А якщо королем, мовляв, стане принц Георгій, то нічого переробляти не доведеться, можна використовувати ті самі плакати. Оскільки в ремісників і селян вистачає іншої роботи, і їм не хотілося морочитися ще й із перелицюванням плакатів, то вони підтримали принца Георгія, і він став королем Жориком Другим.

А принц Григорій, на знак протесту проти свого розгрому, заходився працювати так званим золотарем, тобто вичерпувачем фекалій із нужників. Щоби братові стало соромно за таке приниження близнюка. І тому дійсно стало соромно. Жорик Другий умовляв його кинути це брудне смердюче діло, обіцяв хороші посади, але Григорій на зло йому пропрацював золотарем до самої пенсії...

Четверта громадянська, – продовжує працювати рот терентопознавця, – трапилася 1811-го року. Історики ще називають її Сексуальною війною. (Не плутати із сексуальною революцією!) Сексуальною, тому що це було протистояння представників різних статей. Русалки жіночої статі воювали з ельфами чоловічої статі.

Ельфи-самці завжди відрізнялися підвищеною статевою активністю, і не рідкістю були випадки сексуального насильства ельфів над русалками й звичайними жінками, що, звичайно, обурювало представниць прекрасної статі.

1811-го року, за правління Жорика П'ятого, збурення русалок дійшло до критичної межи, і вони оголосили самцям-ельфам справжню війну. Русали чоловічої статі, інакше називані водяниками або водяними, були настільки ледачими, що й пальцем не хотіли поворухнути на захист своїх водних жінок. І довелося русалкам-жінкам самим захищати свою честь.

Голі зеленоволосі красуні об'єдналися в бойові загони, як амазонки, і заходилися нападати на ельфів-самців, топити й каструвати цих волохатих ґвалтівників.

Ельфи, рятуючи життя й, гм-гм, відомі органи, озброївшись дрюками й колами, теж зібралися в бойову орду.

І пішли побоїща!

Билися не на життя, а на смерть, так що за два з половиною місяці війни кількість русалок і ельфів скоротилася майже на дев'ять відсотків.

Серед звичайних людей (тобто не водних і лісових) у зв'язку із цією війною теж виникла напруга. Деякі жінки під гаслом «Усі мужики – розпусники» відкрито підтримували русалок. А чоловіки, які в довоєнний час ставилися до ельфів вороже, тепер схилялися до статевої солідарності.

Бачачи, що сексуальна нетерпимість може охопити терентопські міста й села, король Жорик П'ятий узявся утішити баталії між русалками й ельфами в якості посередника в мирних переговорах.

Цілий місяць умовляв тих і інших почати ці переговори.

І, нарешті, у серпні 1811 року в Зюзіфукінському замку в присутності глави держави зустрілися русалка Пульхерія, яка очолювала водних красунь, і ельф Кіндратій, котрий ватажив над волохатими лісовими галабурдниками.

Почалося із взаємних обвинувачень.

Гола зеленоволоса войовниця, грізно розгойдуючи грудьми, кричала, що «ці хтиві тварюки безчестять прекрасних русалочок», що «вже неможливо терпіти сексуальні наруги», що «віділлються ґвалтівникам русалчині слізки»...

Хмурний лісовий дядько, скребучи брудними нігтями зваляну шерсть, ворухливу від комах, заперечував, що, мовляв, «ці мокрі баби самі винуваті: збуджують голими цицьками, а потім не хочуть віддаватися», і, мовляв, «хочеш не хочеш, доводиться ґвалтувати»; що «якби віддавалися добровільно, той і не було б насильства»; або «прикривали б звабний сором такими плахіттями, щоб плювати хотілося, щоби з душі вернуло – і ніхто б на них не поласився»; і, мовляв, «проти інстинктів не попреш»; і, мовляв, «нелюдяно вбивати й калічити самців за те, що природа породила їх самцями»...

Пульхерія сказала, що перемир'я можливе тільки у випадку, якщо ельфи дадуть гарантію, що зґвалтування припиняться раз і назавжди. Кіндратій відповів, що такі гарантії він дасть, якщо русалки обіцяють не пручатися, а добровільно виконувати сексуальні прохання ельфів, а інакше таким гарантіям гріш ціна, тому що, коли тебе спокушає голизною така красуня, стерпіти неможливо. Навіть зараз, під час переговорів, Кіндратій не може, мовляв, гарантувати, що не спробує оволодіти Пульхерією, така вона апетитна.

Жорик П'ятий запропонував: нехай русалки й ельфи переселяться в різні райони країни, щоб їм один з одним не зустрічатися. Але й ті й інші відмовилися залишати рідні місця й обживати резервації.

«Що ж придумати...» – знову заговорив був король, але ельф перебив. Розпачливо скрикнувши: «Ой, хлопці, не можу терпіти, мною оволодів інстинкт!», він хтиво накинувся на русалку Пульхерію. Вона, крутнувшись і махнувши грудьми, збила ґвалтівника з ніг ударом лівої цицьки. Та він не вгамувався, підхопився і знов... Тож лицарям, котрі супроводжували главу держави, довелося збудженого лісовика схопити й зв'язати.

Розв'язати цю проблему й привести Сексуальну війну до кінця вдалося завдяки чарівному засобу Гектора Манюні.

До Жорика П'ятого явився потомствений чарівник Маркел Гекторович Манюня й повідомив, що його покійний батько Гектор Манюня, котрий почив два роки тому, колись придумав чудодійну рідину, за допомогою якої русалки можуть позбутися чіплянь ельфів. Варто бризнути на збудженого ельфа або будь-якого іншого самця цим зіллям, і він на кілька годин робиться імпотентом і втрачає всякий інтерес до протилежної статі. Досить манесенької крапельки, що потрапить йому на шкіру, і він дощенту безпечний. Треба, мовляв, навчити русалок виготовляти й мати при собі Засіб Манюні, і ніякі зґвалтування їм більше не будуть страшні.

І дійсно, Маркел Манюня відкрив голим красуням рецепт чарівної рідини, зґвалтування припинилися, і Сексуальна війна закінчилася. «Ми втішили борню між татарами та московитами», – констатує бог Юпітер у передмові до четвертої книги епопеї «Ґарґантюа та Пантаґрюель» Франсуа Рабле. Перефразовуючи, можна сказати, що Засіб Манюні втішив у Терентопському королівстві борню між русалками та ельфами.

Цим засобом користувалися й звичайні жінки, коли їм доводилося бувати в місцях проживання ельфів. Якби в королеви Зіньки Третьої 1738-го року було таке зілля, її б не зґвалтував ельф Филимоцько в Корявому лісі.

– Про зґвалтування королеви Зіньки Третьої я повідаю в щосі сорок четвертому за назвою «Лісовий колектив Рабіновича», – пояснює Автор, на кілька секунд перебивши терентопознавця. – Можливо, до речі, що саме те зґвалтування й надихнуло Гектора Манюню на винахід такого засобу. І ще додам, що якби такий засіб був під рукою принцеси Зіночки ввечері двадцятого вересня тисяча дев'ятсот дев'яносто п'ятого року, то їй не довелося б відбиватися від Бандюги цеглиною. Вибач, що перервав, Ім'яне Побатьковичу. Продовжуй.

І той продовжує:

– Крім цих чотирьох так званих громадянських війн у Терентопії були дві спроби розпалити революцію й скинути самодержавство. Перша спроба мала місце 1874-го року, друга – 1919-го.