Яйцепос. Книга 2 - Брунька Дюк - Страница 86

Барон Євген і граф Леонід Гострий Лікоть переночували в готелі «Щит і підкова», де зазвичай зупинялися мандрівні лицарі й при якій була стайня, а ранком знову осідлали Комода з Вазою й продовжили експедицію...

Виїжджаючи з Апчхиграда, де лицарям нема чого було робити, оскільки там пошуками займалася апчхиградська міліція, Євген говорив колезі:

– Дивися, що виходить. Раз Наталка – мати Микити Манюні, а Микита Манюня їй дідусь, а мати дідуся є прабаба, то виходить, що Наталка – прабаба сама собі! Оце так так!

– А оскільки вона доводиться внучкою своєму синові, а внучка сина називається правнучкою, то виходить, що Наталка – і правнучка сама собі! – підхоплював Леонід Гострий Лікоть. – Ніколи не думав, синку, що можна бути самому собі й предком і нащадком.

– У якій же все-таки дивній країні ми живемо! – захоплювався Євген. – Ну в якій іншій країні людина може бути сама собі й прабабою, і правнучкою?!

І він навіть проспівав два рядки відомої совєтсько-російської пісні, лише змінивши пару слів:

(До речі, читачу, музику цієї однієї з найвідоміших совєтських пісень, як і багатьох інших найвідоміших совєтських пісень, написав харків'янин Ісак Дунаєвський. Але вже після того, як переселився до Москви з рідного, тоді столичного, Харкова, де пройшли його дитячі, юнацькі й частково дорослі роки, де він отримав музичну освіту, працював композитором і диригентом (втім, народився він не в Харкові, а на Полтавщині). Активною музичною діяльністю Ісак Дунаєвський займався в Харкові в ті ж часи, коли Український симфонічний оркестр у цім місті очолював інший харків'янин, композитор Йосип Шіллінґер, майбутній музичний наставник Джорджа Ґершвіна та інших відомих американських композиторів. Тоді ж, у 20-ті роки Дунаєвський познайомився в Харкові з юною харків'янкою Клавою Шульженко, починаючою співачкою, яка згодом зробиться суперзіркою совєтської естради. (Тепер у Харкові є пам'ятник, у Саду Шевченка, котрий зображує їх разом: Шульженко співає, а Дунаєвський акомпанує їй на роялі. Але це не єдина скульптура цієї співачки у Харкові: друга є перед Музеєм Клавдії Шульженко, поблизу універмагу «Харків».) Авторові цих рядків подобаються багато музичних творів Ісака Дунаєвського. У тому числі, наприклад, Українська рапсодія – джазова обробка українських народних тем, у виконанні Теа-джазу Леоніда Утьосова, теж уродженця України, одесита. Автор дозволив собі пристебнути сюди цей коментар, оскільки позиціонує свій твір не як аби який так званий епос, а як так званий епос поблизухарківський.)

От у такому патріотичному замилуванні лицарі покинули Апчхиград, щоб продовжити пошуки драконячого яйця у своєму третьому секторі Терентопського королівства...

(– Ловлю тебе на двох протиріччях, громадянине Авторе, – вигукує раптом педантична Ліва півкуля авторського мозку.

– А може, все-таки не ловиш? – з боязкою надією запобігливим тоном питає Автор.

– Ні, ловлю, – непохитно вирікає півкуля, суворо насупивши звивини.

– Ох! – приречено зітхає Автор, чуючи, що йому доведеться виправдовуватися і юлити, може, навіть і брехати.

– Перше протиріччя, – говорить Ліва. – У розділі двадцять сьомому «Парсуна суціги» ясновидець Гліб Цвях говорить, що, мовляв, для того, щоб за допомогою ясновидіння знайти істоту за її зображенням, це зображення має бути світлиною, а не малюнком; а за малюнком, мовляв, ясновидець визначити місцеперебування істоти не може. А в цьому розділі в тебе, громадянине Авторе, чарівник Микита Альбертович за досить примітивним малюнком кози Кримхільди визначив, що вона перебуває на гіллі груші. Друге протиріччя. От ти отут розповів, що той же Микита Альбертович винайшов еліксир молодості. Ну, щоправда, він трохи напартачив, омолодившись не так, як планував, але в цьому випадку це не суттєво. Це значить, що за допомогою його винаходу старий може стати молодим і знову жити до старості, а потім, уживши той же засіб, знову омолодитися й знову жити до старості... І так знову й знову нескінченно. Тобто, завдяки цьому винаходу, людина може бути майже безсмертною, як від застосування засобу Макропулоса з фантастичної п'єси Карела Чапека, чи печерної рідини з фантастичного сценарію братів Стругацьких «П'ять ложок еліксиру». Кажу «майже», бо у смерті бувають причини й не пов'язані зі старінням. А у двадцятому щосі за назвою «Рожева в червоний горошок Магія» ти, громадянине Авторе, повідомив, що терентопські чудотворці ще в сімнадцятому сторіччі заборонили собі працювати над темою безсмертя, і з тих пір за це не бралися. Таким чином, розповідь про відкриття Микити Манюні суперечить згаданому повідомленню із двадцятого щося. А? Як я тебе підловив!

– Еее... – замислюється Автор, почухуючи потилицю.

– От тобі й еее, – самовдоволено посміхається Ліва півкуля, підморгуючи звивиною колезі, півкулі Правій. – От тепер викручуйся, Авторе.

– Викручуюся, – зітхає Автор. – Протиріччя існувало б, якби засіб Микити Альбертовича був багаторазовим, тобто якби його можна було вживати, як ти виразилася, Ліва, знову й знову нескінченно. Але він був одноразовим. Тобто якби людина, один раз омолодившись, ужила б його повторно, то ніякого омолодження більше не відбулося б. Таким чином, з його допомогою можна було продовжити своє життя лише на кілька років, або, у найкращому разі, кілька десятиліть, але аж ніяк не на сторіччя або тисячоріччя. І оскільки засіб мав настільки обмежені можливості, не пов'язані з безсмертям, то під вищезгадану заборону він не підпадав, тому Микита Альбертович і дозволив собі його розробку. Що ж до кози Кримхільди, то сам Микита Альбертович був досить здивований, коли довідався, що Хівря Іванючка дійсно виявила свою козу саме в кроні старої груші. Він уважав, що це могло бути не досягненням його ясновидіння, а випадковим збігом. Якщо ж це не збіг, то, виходить, що в цьому випадку сеанс ясновидіння виявився переважаючим можливості інших ясновидців королівства, і був випадком унікальним, а не типовим.

– Викрутився! – захоплюється Права півкуля.

– Угу, – буркоче Ліва.)

ЩОСЬ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТЕ. Відрядження чудотворця