Яйцепос. Книга 2 - Брунька Дюк - Страница 4

Стрімко підхопившись, повержений, розчепірившись і вишкірившись, повів злими очима, шукаючи того, хто посмів його штовхнути. Раптом його погляд зупинився на каміні, обличчя сполотніло й перекосилося, очі вилізли з орбіт, він позадкував, наштовхуючись на столи й крісла, нашарив кулаком двері й вивалився за поріг.

– Шапку забери! – крикнув услід Грошенятко, піднявши й жбурнувши головний убір...

Що таке жахливе привиділося Бандюзі, змусивши його ретируватися, ніхто ніколи не довідався, але більше він «Під Рятівну Муху» не заходив.

Коли вляглося хвилювання, викликане паскудною поведінкою молодого кримінальника, відвідувачі стали аналізувати несподівану розв'язку. Звернули увагу, що коли Бандюга повалився на підлогу, він перебував поруч із каміном, і коли злякано задкував, теж витріщався на камін. А на коминковій полиці, між іншим, стояв пивний келих, і не просто келих, а той самий Мгобокбекбе. Напрошувався висновок.

Коли чутки про це дійшли до столичних чарівників, маг Акмус припустив, що в келиха є невидимі астральні кінцівки, якими він і обрушив на долівку нахабу; маг Арам Арменович Артаньянц – що келих має дар телекінезу, за допомогою якого перемістив кримінальну особистість у горизонтальне становище; маг Леонід Леонідович Перевертайло-Замийський – що посудина штовхнула Бандюгу своїм енергетичним полем; маг Гліб Любомирович Цвях – що Мгобокбекбе вплинув на негідника методом беззвучного гіпнозу, безголосого навіювання. Коли ж самого Мгобокбекбе прямо запитали, що він зробив із Бандюгою, келихоподібний юнак відповів, що нічого не робив, просто так обурився, що схотів дати йому по морді, і хуліган тієї ж секунди раптом гепнувся додолу.

☼ ☼ ☼

Коротше кажучи, завдяки взаємодії африканського чаклунства й терентопської магічної аури, у домі Гільденштернів народилася нова неординарна особистість. Чутки про неї дійшли до преси, до корчми навідувалися журналісти, і в декількох газетах та журналах з'явилися нотатки та нариси про унікальну посудину.

Крім надприродних якостей, Мгобокбекбе володів і якостями звичайними для хороших людей – добротою, делікатністю, почуттям гумору й здоровою цікавістю. (Нездорова цікавість із підгляданням у замкові щілини й читанням без дозволу чужих листів – властивість підленьких жлобів, а здорова цікавість із прагненням пізнати закони природи й культуру народів, з постійною тягою до нових знань – властивість славних, культурних, інтелігентних особистостей).

За такі недурні риси характеру Іцхак і Маргарита полюбили скляного посудоподібного хлопчика як рідного сина. За дотепність, ерудованість і доброзичливість, як приємного знайомця й цікавого співрозмовника, полюбили його й постійні відвідувачі корчми.

Полюбила його і єдина дочка Гільденштернів – мила Естер.

Взагалі-то у свідоцтві про народження, а згодом і в паспорті вона записана під іменем Есфір. Але якось повелося називати її неофіційно західним, європейським варіантом цього прадавнього єврейського імені – Естер.

Славне дівчисько ця Естер. Жвава, весела, шустра, грайлива й у той же час чуйна, добра, ласкава, сприйнятлива... Могла азартно ганяти з пацанами у футбол й безстрашно дертися на дерева; запросто без вереску й здригання брати у руки мишей, павуків, вужів та жаб, оскільки любила тварин не тільки білих й пухнатих; й могла заїхати кулачком у око хулігану. Не було в ній тієї манірності, навмисного кокетства й схильності до підступності й інтриг, що, на жаль, властиві деяким представницям прекрасної статі. Естер належала до того типу дівчат, з якими хочеться подружитися всерйоз і надовго.

Про те, що дочка корчмаря дуже гарна, безцінний читач уже інформований. (Це й не дивно, якщо мати на увазі, що й тато її – Ісак Маркович – був красенем-мужчиною, і мама – Маргарита Михайлівна – писаною красунею, і дідусі з бабусями, і прадіди із прабабами, і... Одним словом – спадковість.) Недарма ж видавець журналу «Гарнюнізм!» Іполит Четвертий запропонує їй в 1996 році позувати для свого видання. Знімки для «Гарнюнізму!» роблять кращі фотохудожники королівства, тому це справжні твори мистецтва без похабності й кітчу. Світлини красуні будуть опубліковані в травневому 1996 року номері, усі екземпляри якого будуть розпродані за один день, так що доведеться друкувати додаткові тиражі. Попит на травневий номер зі знімками Естер буде такий великий, що цей випуск перевидаватиметься аж до грудня. От яка вона красуня! Обкладинка цього номера з фотографією симпатичної Гільденштерн буде вивішена навіть на дошці пошани під заголовком «Ними пишається наша школа!» у школі імені Е.Т.А. Гофмана, яку вона закінчила в 1995. (Правда, деякі фрагменти цієї обкладинки директор школи заклеїть шматочками зі сторінки шкільного зошита в клітинку, вважаючи, що котрісь неприкриті частини жіночої зовнішності школярам бачити передчасно).

На цій же дошці постійно висить і світлина кращої подруги Естер, Зіночки Мирополкович. Зіночка не позувала для журналу патріарха Іполита; школа пишається нею, тому що Зіночка була кращою ученицею. Злі язики слебізували, що такої честі вона сподобилася, оскільки її батьки, либонь, велике цабе – король Жорик Дев'ятий і королева Зінька Одинадцята. Але це лише пащекування заздрісників. Зіночка дійсно дуже добре навчалася, і статус батьків отут ні до чого.

У короля з королевою, як Автор казав, було дві дочки. Старшу офіційно кликали Зінаїдою, а молодшу – Зінаїдою...

– Стоп, ти обмовився, – перебиває Автора його Ліва мозкова півкуля, – ти назвав обох доньок однаковим ім'ям.

– Це не я назвав, – проказує Автор, – це король із королевою так назвали. Це не єдиний в історії людства випадок, коли двоє дітей поважної особи носять те саме ім'я. Наприклад, у давньоримського сенатора, претора, квестора й намісника провінції Азія Гая Юлія Цезаря Старшого (сина Гая Юлія Цезаря Другого й онука Гая Юлія Цезаря Першого) дві дочки звалися Юліями. (Тобто вони були майже тезками тата. Його сина, до речі, теж кликали Гаєм Юлієм Цезарем, і із усіх численних Гаїв Юлієв Цезарів цей брат двох Юлій є найзнаменитішим). А в єврейського царя Ірода Першого Великого (який був сучасником вищезгаданого найзнаменітішого Гая Юлія Цезаря) не двоє, а аж п'ятеро дітей носили те саме ім'я, будучи тезками свого батька. Чим керувалися ці історичні діячі, даючи дітиськам однакові імена, Авторові цих рядків невідомо. А чим керувалися Жорик Дев'ятий і Зінька Одинадцята – Автор зараз повістить.

Якось так склалося, що більшість терентопських королев мали ім'я Зінька (тобто при народженні були названі Зінаїдами). Це абсолютна випадковість, не більш ніж збіг, тому що терентопські королі обирали дружин не за ім'ям, а за коханням. Але оскільки цей збіг зрештою став уважатися традицією, то навіть у тих випадках, коли королі одружувалися з дівчатами, що носили інші імена, то іноді,для підтримки традиції, ті міняли їх на ім'я Зінька. (Так було із Зінькою Дев'ятою, до заміжжя Валентиною, і Зінькою Десятою, до заміжжя Світланою. А от Зінька Одинадцята, нинішня королева, від народження за черговим збігом мала ім'я Зінаїда).

Коли в Жорика Дев'ятого й Зіньки Одинадцятої народилася дочка, то, припускаючи, що вона в майбутньому може стати королевою, батьки заради традиції назвали її так само, як і маму – Зінаїдою. Коли ж і друга дитина виявилася дівчинкою, коронована пара задумалася: хтозна, яка з доньок вибере собі іпостась королеви – старша або молодша? А раптом, старша захоче бути, наприклад, асфальтоукладницею, а королевою погодиться бути молодша. Виходить, і молодшій треба дати традиційне королівське ім'я – Зінаїда. Так і вийшло, що обидві принцеси – Зінаїди. Щоб не плутати, старшу стали неофіційно називати Зінулею, а молодшу Зіночкою.

Хоча молодша дочка короля воліла грати в ляльки, а не у футбол, і не відрізнялася чіпкістю в древолазінні, вона міцно подружилася з дочкою корчмаря з «Під Рятівною Мухою». Зіночка часто приходила після школи в домівку Гільденштернів, щоб робити домашні завдання, грати й секретничати з подружкою. У шкільні роки вони були однокласницями, а після закінчення школи імені Ернста Теодора Амадея Гофмана в 1995 році їхні освітні шляхи розійшлися, але не далеко: принцеса вступила до Жорикбурзького університету на факультет фольклористики, тому що з дитинства любила народні казки й пісні; а Естер – до того ж навчального закладу на юридичний факультет, оскільки з дитинства прагла, щоб завжди тріумфувала справедливість. Але від навчання на різних факультетах їхня дружба не зів'яла, а продовжувала квітнути.