Яйцепос. Книга 2 - Брунька Дюк - Страница 27

– От вже мені ці доморослі дилетантські гіпотези! – перебиває цей белькіт Автора його півкуля Ліва. – Не відволікайся від сюжету.

– Самі ж відволікаєте!

Як безцінний читач уже зрозумів, магові Артаньянцу вдалося добитися виготовлення абсолютних копій складних біологічних систем (мишей і пацюків), і саме завдяки сполученню традиційної магії з комп'ютерно-лазерними технологіями. Попередні маги теж робили копії живих істот, але то були безтілесні фантоми, одна видимість, а Арам Арменович створив повнокровних хвостатих двійників: клітинка в клітинку, молекула в молекулу, атом в атом. Зрозуміло, копії були мертві, оскільки робити копію душі маг не вмів, а організм без душі – просто м'ясо й кістки.

Коли Акмус прийшов до особняка-лабораторії молодого колеги, що на вулиці Гоголя, і повідав про свої наміри, смаглявий шатен Артаньянц відповів:

– Ні, робити копію з живої людини не можна. За моїми розрахунками, якщо копіювати живого за моїм методом, то велика небезпека, що цей живий понівечиться в умі, з'їде із глузду. Тому копіювати треба тільки неживе тіло. При цьому в копії усуваються ті пошкодження, які призвели до смерті оригінал, і дублікат цілком придатний до життя, якщо дати йому душу.

– А ти упевнений, що зможеш скопіювати людину? Миші – це одне, а...

– Упевнений. Я вже зробив днями такий дослід. Випросив у притулку для людей похилого віку на ніч свіжий труп старого, що тільки-но помер, і створив його копію. Результат перевершив мої очікування. Абсолютна ідентичність! Копія виявилася настільки тотожна оригіналу, що я сам заплутався: де справжній, а де мій. Щоб не поховати помилково копію замість справдішнього небіжчика, довелося ховати обидва тіла у двомісній труні. Виробництво тіла я гарантую, потрібен тільки зразок, бажано – молодий.

– А без зразка – ніяк? – запитав авіатор. – З молодими зразками в Терентопії скрутно, слава Богу.

– Ага, ти хочеш, щоби я сконструював нового Адама, – посміхнувся Арам. – Для цього треба бути сам знаєш ким. Ні, я усього лише людина і вмію тільки копіювати. Потрібен молодий труп, і ніяк інакше...

Акмус обрадував родину Гільденштернів повідомленням, що є реальна можливість зробити Мгобокбекбе нормальною людиною. Тільки для цього необхідна наявність мертвого тіла молодого чоловіка, тому слід почекати, поки таке з'явиться.

Акмус домовився із санітарами міського моргу, щоб, у випадку надходження необхідного «матеріалу», йому негайно зателефонували.

☼ ☼ ☼

Закінчився 1993 рік – у морг надходили тільки померлі від старості. Пройшов 1994 – у морг надходили тільки померлі від старості. Пройшла половина 1995-го – та ж ситуація...

Акмус зневірився.

І вирішив не чекати, а діяти!

Ні-ні, безцінний читачу, не йдеться про те, що чарівник-авіатор вирішив якогось живого хлоп'ягу перетворити на трупа! Упаси Бог! Цього ще не вистачало! Душогубство навіть на думку йому не могло спасти! Він був нормальною, порядною, моральною, гуманною й законослухняною людиною! Просто він вирішив запозичити на час труп молодого чоловіка звідти, де, на відміну від Терентопії, такий «матеріал» не був великою рідкістю. З Великого Світу (а звідки ж ще?). А конкретно – з Харкова.

І почав розробляти план тимчасового викрадення мертвого тіла з харківського моргу.

До початку вересня 1995 року план був розроблений до дрібних деталей. І намічена ця операція на кінець місяця.

Оскільки Акмусу потрібна була допомога якого-небудь терентопського шпигуна, що жив у Харкові, а такі держслужбовці були добре засекречені й законспіровані, то чарівник звернувся по сприяння до короля Жорика Дев'ятого. Монарх пішов назустріч магові (тому що чудотворців поважали майже всі, включно з найвисокопоставленішими особами) і звів Акмуса з агентом Іван-чаєм. Іван-чай – це, як читач, можливо, здогадався, не ім'я, не прізвище й вже тим паче не по батькові, а псевдонім, або, як говорять засекречені агенти, – позивний. Але оскільки в Автора від читача немає секретів, то Автор повідомляє, що справжнє ім'я цього шпигуна Рафаель Степанович Комаха. Може, Автор і не став би цього уточнювати, якби даний агент більше в розповіді не з'являвся. Але він фігуруватиме також і у двох майбутніх розділах – двадцять третьому «Житлоплоща вінценосця» і двадцять четвертому «Відрядження чудотворця». Тому Автор просить читача мати його на увазі.

Взагалі серед терентопських шпигунів, або, якщо завгодно, розвідників, було заведено в якості позивних брати назви рослин. Так, наприклад, у Харкові на той час жили й діяли: агент Конвалія, агент Кульбаба, агент Незабудка, агент Ромашка і т.д. Рафаелеві Комасі подобалася рослина іван-чай (він же кипрій, він же дикий льон, він же верба-трава, він же зніт вузьколистий, він же хаменерій...). Розвідник Комаха цінував його, крім іншого, у вигляді смачного й цілющого відвару. Тому й узяв у якості позивного.

Втім, Автор трохи відволікся від плану Акмуса.

А план був такий. Наприкінці вересня агент Іван-чай, дізнавшись про надходження до харківського моргу трупа парубка, що не має дуже серйозних травм, увечері на мотоциклі з коляскою швидко приїжджає до Державних Дверей. Залишивши мотоцикла поблизу цього проходу, переміщається в королівство. З Великих Дрібок посилає Акмусові телеграму-«блискавку» й, повернувшись до Дверей, розкладає біля них на полі сигнальні багаття. Акмус, одержавши термінове повідомлення, телефонує іншим жорикбурзьким магам, щоб ті були готові до операції, а також Вакулові Нетребеньці, з яким домовився щодо потрібних дій. Потім на своєму однокрилому літакові швидко перелітає до Великих Дрібок і сідає біля Дверей, орієнтуючись за сигнальними багаттями. Вийшовши з королівства, Акмус із Іван-чаєм на мотоциклі приїжджають до харківського моргу, де чарівник уводить працівників у гіпнотичне заціпеніння. Потрібний труп вміщується в коляску мотоцикла, і маг з розвідником привозять його до Дверей. (Автор нагадує, що це повинно відбуватися вночі, коли немає зайвих свідків, і транспорт на вулицях не заважає швидкому переміщенню). Вносять труп у королівство й завантажують у багажну порожнину літака (так, у той схожий на авіабомбу контейнер під крилом). Розвідник залишається чекати на повернення цих двох – авіатора й трупа. Акмус летить до Жорикбурга. У цей час Вакула Нетребенько, приїхавши до особняка Акмуса на так званій самохідній тачці, розкладає сигнальні багаття на пустирі, що служить аеродромом. Орієнтуючись за цими вогнями, чудотворець здійснює посадку. Труп перекладається з багажної псевдобомби до кузова самохідної тачки й доставляється Вакулою Охрімовичем (разом з Акмусом, звичайно) до особняка Арама Артаньянца, де вже зібралися Гліб Цвях, Леонід Перевертайло-Замийский, сам Арам, і звичайно, привезений туди чарівниками пивний келих Мгобокбекбе. Після копіювання трупа й переселення в цю копію душі Мгобокбекбе, труп повертається до харківського моргу описаним способом, але у зворотній послідовності. Акмус виводить працівників з гіпнотичного заціпеніння, вклавши в їхню свідомість хибну пам'ять, що все йшло своєю чергою й нічого незвичайного за той період у морзі не відбулося. Далі поспішати немає необхідності, тому Акмус відпочиває в будинку розвідника Іван-чаю, і тільки наступного вечора без поспіху вертається до Жорикбурга.

От такий був задум. Але раптом трапилася подія, що зробила план непотрібним.

☼ ☼ ☼

Дощовим вечором двадцятого вересня 1995 року, коли операція, повторює Автор, була продумана дощенту й запланована на найближчі дні, у корчму «Під Рятівною Мухою» увірвався схвильований касир туристичного агентства «Рятівна Бджола» Джульєт Грошенятко. І вразив усіх звісткою, що дорогою до корчми він бачив у підворітті труп молодого чоловіка Бандюги, прийомного сина Мойши Роженкранца з корчми «Під Мідним Забралом». Що той труп міліціонери потім повезли на міліцейському автофургоні до моргу.