Яйцепос. Книга 2 - Брунька Дюк - Страница 101

Пасмо ухвалив рішення піти тим же шляхом, тим більше, що складати пісень, у яких є рими, але нема рації, простіше, чим пісень, у яких є й те й інше.

І Пасмо став рясно майструвати тексти за тим же рецептом, за яким готував страви кухар поміщика Ноздрьова в поемі Гоголя «Мертві душі»:

«Видно, що кухар керувався більш якимось натхненням і клав перше, що потрапляло під руку: чи стояв біля нього перець – він сипав перець, чи капуста попалася – сунув капусту, пхав молоко, шинку, горох – словом, катай-валяй, було б гаряче, а смак якийсь, вірно, вийде».

Пасмо пхав у свої тексти будь-які слова, за які випадково зачіпалися його мозкові звивини. Частенько він просто навмання розгортав орфографічний словник і наосліп тикав у нього пальцем: те слово, яке втрапило під ніготь, і йшло в пісню.

І в традиційних терентопських піснях (деякі з котрих уже представлені читачеві у восьмому щосі) був присутній нонсенс, але в піснях групи «Чавунні шнурки» не було нічого, окрім нонсенсу. За абсурдністю вони не поступалися тому римованому тексту, що є другим розділом першої книги епопеї «Ґарґантюа та Пантаґрюель» веселого Франсуа Рабле.

І уяви собі, безцінний читачу, що серед шанувальників цієї групи були такі, які ухитрялися в цьому повному абсурді знаходити, як їм видавалося, глибокий філософський сенс, глибокодумні натяки, аналогії й асоціації. Це підтверджує наступну тезу: у будь-якій нісенітниці можна, якщо дуже захотіти, побачити філософський сенс, про який не підозрює й сам автор нісенітниці. Самонавіяння – сильна річ! Найекзальтованіші фани навіть почали називати Пасма «новим філософом», «гуру» і «пророком нового покоління». Пасму це було приємно, але одне викликало його досаду: що сам він не був знайомий з тою філософією, яку приписували йому шанувальники. Він став подовгу просиджувати, вчитуючись у свої абсурдні тексти й намагаючись виявити в цьому наборі слів ту глибину, про яку патякали фани. І якщо після довгого корпіння над яким-небудь рядком йому починало видаватися, що він угадує в ньому якийсь сенс, він був задоволений і казав собі: «Ай да Пасмо! Ай да сучий син!»

От тобі для прикладу, безцінний читачу, текст вищезгаданої пісні «Цукровий цвях». Особисто Авторові Терентопських хронік, то пак твоєму покірному слузі не вдалося виявити в ній сенсу, але, може, ти маєш чималі криптоаналітичні здібності, і тобі поталанить більше.

Естер і Лицар Пивної Кружки поставилися до пісень «Чавунних шнурків» з почуттям гумору, потанцювали на майдані під ритмічні звуки, «відтягнулися й протяглися», виражаючись молодіжним сленгом.

А по закінченню концерту (уже за північ) перемістилися в лицарський гуртожиток.

Там на них очікував неприємний сюрприз.

Відімкнувши ключем свою квартиру № 303, відкривши двері та вмикнувши світло, Лицар Пивної Кружки з Естер остовпіли.

У квартирі лицаря Мгоцька був цілковитий розгардіяш. Усе шкереберть: дверцята шафи й тумбочки розчахнуті, шухляди витягнуті та випорожнені, на підлозі валялися скинуті з полиць та шухляд речі, серед яких були, наприклад, і світлини юного Бандюги, подаровані Мгоцькові Роженкранцами.

– Хто це отут «погосподарював», поки нас не було?! – вжахнулася Естер.

І одразу ж під столом знайшовся рудий кіт Мурло. Хоча було сумнівно, щоб кіт міг відчинити тумбочку й шафу, але через брак іншої версії, Мгоцько з Естер вирішили, що кіт непомітно прошмигнув у квартиру, коли Лицар Пивної Кружки з неї виходив, і, будучи замкненим у чужій обителі, виявив невдоволення таким варварським способом.

Мгоцько з подругою, повернувши Мурла його хазяям – Остапу Окрошколюбу із дружиною, – навели порядок, після чого настала їхня друга ніч кохання...

А Автор повідає читачеві істину, якої не знали Мгобокбекбе з Естер. Істина полягає в тому, що запідозривши Мурла у вандалізмі, закохані звели на нього наклеп. Мурло дійсно непомітно прошмигнув у їхню квартиру. Але не тоді, коли Лицар Пивної Кружки виходив із неї, направляючись на лицарський турнір, а коли лицар із коханою повернулися з турніру, тобто тільки-но, коли квартира вже була жертвою обшуку, у проміжок часу поміж відчиненням дверей і вмиканням світла. Не маючи інших версій, крім котячого бешкетування, наші герої навіть і не думали шукати справжнього винуватця. Автор сподівається, що він заінтригував читача й цією таємницею. Хто був цей винуватець? Що він шукав у квартирі Лицаря Пивної Кружки? Які висновки зробив з обшуку? І як це вплине на подальший хід подій? Про це читач довідається аж у щосі п'ятдесят шостому за назвою «Заручниця мрійника».

(До слова, згадавши про ніч кохання Мгобокбекбе й Естер, Автор вважає своїм обов'язком зауважити, що хоча в сексуальному аспекті вони почали жити як чоловік і дружина, офіційно вони поки не одружилися, тобто не пройшли ні церковного обряду вінчання, ні цивільного обряду розпису в ЗАГСі. Офіційно вони розпишуться й одержать відповідні штампи в паспортах уже в наступному 1996 році, приблизно за три місяці після повернення до Жорикбурга, по закінченню Великої Яєчної Експедиції Лицаря Пивної Кружки та знаходження Естер у... Ні, де Естер пропадатиме в період з 13 жовтня по 6 листопада 1995 року, Автор поки читачеві не скаже, поки це таємниця, необхідна для інтриги. А до відвідування ЗАГСу в лютому 1996 року, ці закохані перебуватимуть у неплатонічних, але не оформлених законом близьких стосунках. Як Шекспірівська Джульєтта і її коханий Клавдіо.

«Ти, Авторе, здається, помилився, – поправляє Права півкуля авторського мозку, – бовкнувши, що коханого Джульєтти кликали Клавдіо. Усім відомо, що його кликали Ромео».

«Ні, – заперечує Автор, – Ромео та Джульєтта в однойменній п'єсі Шекспіра обвінчалися, хоча й таємно. А от із Клавдіо Джульєтта співмешкала й завагітніла від нього, будучи не вінчаною. Але, звичайно, я маю на увазі не італійську Джульєтту з міста Верони, а австрійську Джульєтту з міста Відня, у п'єсі Шекспіра "Міра за міру"».

«А», – каже Права півкуля, згадавши, що веронська Джульєтта, дійсно, була не єдиною Шекспірівською героїнею з таким іменем.