Яйцепос. Книга 3 - Брунька Дюк - Страница 75

Дійсно, з тих пір Собірада в цьому селі ніхто ніколи не бачив.

Спільно селяни побудували нові хати замість згорілих, а потім усім селом же зіграли веселе весілля Борислава й Ніги.

☼ ☼ ☼

Так закінчив сказання Шостий Розповідач.

– Так, от воно як... Що ж, пустельнику, спасибі тобі за цікаву розповідь і за гостинність, – говорив Філофей Ріпа, – а тепер нам із Мирошкою треба прямувати далі – князя Добромисла шукати. А ти вже, будь ласка, допоможи Мокрині з дівчинкою добратися до дому.

– Допоможу, – кивнув Шостий Розповідач.

І боярин із чарівником осідлали коней і поїхали.

І коли Мокрина трохи зміцніла після пологів, пустельник дійсно доставив її на хутірець, де томився стурбований зникненням вагітної дружини чоловік.

І не один день, і навіть не один тиждень витратили Філофей Ріпа з Мирошкою, щоб знайти Добромисла. Якби не ясновидіння Мирошки, шукати довелося б ще довше. Рогатого кабана князь в Окраїнних Землях не зустрів, але виявив тут безліч не менш дивних тварин, і ввійшов у такий азарт, полюючи на них і добуваючи унікальні трофеї, що про все геть забув. Серед найдивніших трофеїв варто назвати гарне пір'я пернатого летючого осетра, ласти водяного ведмедя, копита гігантської непарнокопитої куріпки, голки колючого дятла, панцир панцирного борсука, луску лускатої лисиці, шкіру смугастого деревного крота, роги рогатого вовка й пазурі шістнадцятиногого гігантського вужа.

І коли Філофей і Мирошка, що неочікувано з`явилися перед очами володаря, проінформували князя про народження спадкоємця, Добромисл зрадів, і з лантухами трофеїв у супроводі боярина, кудесника й слуг-мисливців поспішив назад у Великі Дрібки...

І дав Добромисл новонародженому спадкоємцеві ім'я Мирополк. Як відомо, син Добромисла – Мирополк Романтик – став князем Терентопії й перетворив князівство на лицарське королівство.

А дочка Мокрини одержала ім'я Килина. І за роки, уже ставши дорослою жінкою, ця Килина, торгуючи моченими яблуками, забрела на будівництво першого королівського замку у Великих Дрібках, де зненацька була присвячена Мирополком у лицарі Напівкруглого Столу, і, як не дивно, виявила себе надалі хоробрим і вмілим лицарем, від котрого пішов лицарський рід Килиницьких.

ЩОСЬ СОРОК СЬОМЕ. Меч Халазюк (продовження)

Так закінчив сказання пустельник Амбрось Хрєнов, якого Мгобокбекбе подумки назвав Сьомим Розповідачем.

– Своєрідна легенда, семишарова; складається із семи історій, вкладених одна в одну, і нагадує матрьошку, най її равлик копне, – заговорив потім Лицар Пивної Кружки, гладячи чорну козу з білою мордою, яку господар назвав Козеттою.

Після сказав, що з неї (не з кози, а з легенди) він почерпнув нові й цікаві для себе інформації. Наприклад, про те, що засновником Терентопської держави був син Київського князя Володимира Красне Сонечко Терентій Топір. Гіпотезу, що Терентопське князівство засноване незаконнонародженим сином Володимира Київського, кілька років тому висунув терентопський історик Юлій Акакійович Засунь-Огли, про це писалося в журналі «Аспекти історії», пригадав Мгоцько, але цей професор чесно зізнався, що така гіпотеза навіяна йому сновидінням, як і деякі інші його історичні гіпотези.

– Може, він, як і я, чув у дитинстві цю семишарову легенду, але забув, а сновидіння йому цей факт нагадало, – припустив пустельник Хрєнов.

– Мекеке, – зауважила Козетта.

– Може бути, – кивнув лицар Мгоцько. – А на мене ця легенда, най її равлик копне, навіяла нову гіпотезу про походження назви нашої країни.

Існує, продовжував він, дві гіпотези про походження назви. Згідно з однією з них, слово Терентопія походить від українського слова «терен» – у значенні «колюча рослина, з плодів якої роблять тернівку, і про котру співається в українській народній пісні: "Цвіте терен, цвіте рясно, та й цвіт опадає..."» – і російського слова «топь» (українською «драговина»). Мовляв, переселенці з Великого Світу виявили в цій місцевості, крім іншого, тернові зарості й драговини боліт, от і дали таку назву. Взагалі й боліт у цій країні небагато й терен не переважає над іншими рослинами, але так буває, що в назву території потрапляє навіть те, чого на цій території дуже мало. Наприклад, у Гренландії багато снігу й льоду, і майже немає зелені. Але назвали її саме Гренландією, тобто Зеленою Країною, тому що ісландці, що припливли туди в десятому столітті – Ейрик Рудий із колективом – яку-ніяку зелень побачили (напевно, був розпал літа). А Канаду, теж країну північну, вони ж назвали Виноградною Країною, але ця назва не прижилася.

Друга гіпотеза про назву Терентопія, продовжував начитаний Лицар Пивної Кружки, говорить, що походить вона від українського ж «терен», але в значенні «місцевість, територія», і грецького «топос», що означає по суті те ж саме.

А ця семишарова легенда навела, мовляв, його, Мгоцька, на нову, третю гіпотезу: що назва Терентопія походить від імені Терентія Топора, першого тутешнього правителя. Може, спочатку країна називалася Терентієтопорією, але згодом, для зручної вимови, з назви випали п'ять літер. Так буває. Наприклад, на одній вулиці в Москві у сімнадцятому сторіччі зупинялися українці – гетьманські посланці, а оскільки москалі тоді називали Україну Малоросією, то через те вулиця стала називатися Малоросєйкою. Але згодом із назви випали деякі літери, і тепер це вулиця Маросєйка. От і з Терентієтопорією, мовляв, могло бути так само.

– Така гіпотеза виглядає дуже переконливо, – оцінив Річард Левове Копито.

– Мекеке, – підтвердила Козетта.

– Згодний, – підтакнув пустельник Хрєнов. – До речі, на королівському гербі, що дійшов із глибини часів, зображено білу сокиру в чорному полі. Може, вона символізує прізвисько першого тутешнього князя, персонажа легенди...

Отже, відпочивши, перекусивши, насолодившись живописом із поезією, записавши цікаву легенду й із задоволенням побазікавши, лицар Мгоцько з Річардом Левове Копито подякували пустельникові за гостинність і покинули його хижу.

☼ ☼ ☼

За півгодини вони вже були в місті Безбаштовому Замку.

Цікаво, що на відміну від інших терентопських міст, де дійсно є замки, або безпосередньо в місті, або в його околицях, у Безбаштовому Замку, а також його околицях, замку немає, і не було, ні з баштами, ні безбаштового. Питання: звідки ж узявся замок у назві? Це питання настільки інтригує жителів міста, що навіть на гербі Безбаштового Замку зображено чорний знак питання в жовтому полі. І центральний міський майдан називається майданом Питання. І пам'ятник на цьому майдані виглядає тривимірним знаком питання з листів алюмінію. На жаль, предки не залишили відповіді.

Взагалі, топонімічні назви часто ставлять людей у глухий кут. Ти, безцінний читачу, взявши мапу тієї місцевості, в якій сам проживаєш, напевно виявиш на ній такі назви населених пунктів, рік і т.д., що подивуєшся: як така назва могла виникнути і що, взагалі, вона означає?!

От, наприклад, одне з міст у Терентопії називається Вухатий Міхур. Питання: чому Міхур і чому Вухатий? Предки пояснень щодо цього знов-таки не залишили. Або взяти хоч місто Харків (як найближче до чарівних Державних Дверей місто Великого Світу): теж неясно – звідки й коли взялася така назва, і що вона від початку означала; є різні гіпотези, але достоту цього не знає ніхто. Деякі назви можуть уводити в оману. Наприклад, можна помилково подумати, що назва міста Херсон у дещо нецензурній формі означає безсоння. А назва міста Мелітополь – заклик до подрібнення дерева. Насправді назва Херсон походить від давньогрецького «херсонесоса», що означає «берег»; а Мелітополь у перекладі з грецької означає Медове місто. (До слова, Херсоном звуть одного з легендарних лицарів, персонажа середньовічних лицарських повістей «Херсон та Калімбера. Лицарська повість, оспівана бардом Октавієм Скальдом у присутності короля Річарда Левове Серце в XI столітті» і «Історія про славного лицаря Поліціона, єгипетського царевича, і прекрасну королівну Мілітину, і про сина їхнього, дивного в героях Херсона, і про прекрасну царівну Калімберу». Але українське місто назване не на честь того лицаря.)