Яйцепос. Книга 3 - Брунька Дюк - Страница 73

Переконавшись, що декілька дівчат після контактів із бранцями завагітніли, скіфські войовниці подарували грекові й персові конів, постачили продуктами й необхідними в експедиції речами, і, нарешті, два дослідники в супроводі Аели й Протої покинули селище так званих амазонок і рушили вздовж Дніпра на північ. А скіф, Другий Розповідач, затримався в бойових панночок та жіночок, щоб поповнити свою колекцію сказань і їхніми легендами, а потім продовжив свою подорож на захід.

Коротше кажучи, учені із двома дівицями три роки нишпорили дикими лісами і степами у пошуках грифонів, але жодного живого грифона так і не побачили. Знайшли лише кістки, які могли бути фрагментом кістяка грифона, але стовідсоткової впевненості не було.

А закінчилася експедиція тим, що грек Арістіон повернувся до Греції з дружиною Протоєю, а перс Ксератустра – до Персії з дружиною Аелою. Не знайшли грифонів, зате знайшли собі коханих дружин, що теж, погодьтеся, дуже непогано.

☼ ☼ ☼

Так закінчив сказання Третій Розповідач.

– Цікава легенда, – сказав князь Кий.

– А крилаті чудотворці, між іншим, фігурують і в наших слов'янських віруваннях, – нагадав супутникам Хорив. – Наприклад: Святобольд, Анчутка, Полель-Годун, Боглаз, Вілліса, Здухач...

– У багатьох народів є міфи про крилатих чудотворців, – зауважив мудрий Третій Розповідач, погладжуючи чорну борідку.

– Ну що ж, спасибі за гостинність і за захоплюючі розмови, пустельнику, – сказав Кий. – Попливемо далі. А може, і ти з нами? Розповіси нам і інші свої сказання, помилуєшся Константинополем...

– У Константинополі я вже був, так, чимало я помандрував, тепер хочу відпочити від мандрівок, пожити на природі, порозмислити... Тому, вибач, княже, але з вами не попливу.

– Ну як знаєш, твоя воля, – відповів Кий.

І разом із братами й дружинниками князь ізнову зійшов на човни, і вони відчалили, і продовжили плавання вниз Дніпром.

– Агов, русалко, не ховайся, я тебе помітив, – викликнув потім Третій Розповідач. – Не бійся, я тебе не скривджу.

– Ніхто тебе й не боїться, пустельнику. Ти сам мене не бійся, – відповідала гола зеленоволоса діва, виходячи з Дніпра крізь очерет.

Це була Славута. Вона пливла за човнами, щоб хоч час від часу бачити Хорива, що полюбився їй. Коли кияни слухали сказання пустельника, вона тихенько підплила до берега й теж чула його розповідь. Гарний голос, талант оповідача й сюжети сказання так її зачарували, що вона зажадала познайомитися із Третім Розповідачем замість того, щоб продовжувати переслідувати красунчика Хорива. Кралям властиве легковаження, вони можуть іноді легко змінювати об'єкта симпатії.

Третій Розповідач закохався, як і Щек, у водну красуню з першого погляду. Вона попрохала його ще які-небудь легенди й перекази розповісти, і закоханий пустельник із радістю заходився базікати; висловлюючись поетично – затьохкав солов'єм, тішачи слух красуні найзахоплюючими історіями. Правду кажуть, що чоловіки більше люблять очима, а жінки – вухами. Третій Розповідач зачарував русалку оповідками, а Славута пустельника красою...

А князь Кий із братами Щеком і Хоривом та із дружинниками, спустившись Дніпром до Чорного моря, переплили його й причалили в порту Константинополя. Візантійський імператор Флавій Зенон Ісавр, довідавшись про прибуття «катархонта таврів», як називали Київського князя візантійці, зустрів слов`янських гостей із належною врочистістю. Кий підніс імператорові дорогі дарунки.

За дивним збігом, у той же час у Константинополь прибув із візитом юний Артур, гулетік (вождь) британських кельтів, зі свитою й зі старим своїм наставником, мудрецем і чудотворцем Мерліном. Князь та імператор вразилися, що ватажок кельтів такий молодий, адже Артурові тоді було лише чотирнадцять років. Легендарні монархи – Кий і Артур – познайомилися один з одним. Із цього приводу у Візантійській столиці і її околицях улаштовувалися бенкети й бойові турніри, де грецька, кельтська й слов'янська дружини вражали ратною майстерністю. Кий так сподобався Мерліну, що кельтський волхв, або, їхньою мовою, друїд подарував засновникові Києва чудесний білий кристал.

У таких забавах Кий, Щек і Хорив прогостювали в Константинополі з вересня по кінець листопада. Щек так захопився бенкетами й турнірами, що русалка Славута випала з його пам'яті, на що, властиво, і розраховував Кий, організовуючи цей похід. У листопаді Кий прикинув, що тепер вертатися не варто, бо на носі зима, Дніпро затягне льодом; і вирішив затриматися у Візантії до весни, щоб перейняти в греків знання й досвід у державному устрої.

У березні слов'яни покинули Константинополь і рушили назад до Києва. У низов'ях Дніпра човни знову причалили до берега біля житла пустельника. Тепер, як виявилося, Третій Розповідач жив не один, а з молодою дружиною, у якої випиналося пузо – вона була на восьмому місяці вагітності. У вагітній Щек із подивом упізнав прекрасну русалку Славуту, про яку на час забув, і засмутився.

Втім, сум був недовгим – у Києві він закохався в молоду кудесницю Жалицю, на якій й оженився. Молодший брат, Хорив, теж незабаром одружився, із прекрасною Оболонню. А Кий уже шість років як був одружений із Милавою. Сестра їхня Либідь вийшла за мудрого Моза. Три брати й сестра були щасливі в шлюбі, але, на жаль, у братів не було дітей, зате купа племінників, яких народила Либідь.

☼ ☼ ☼

Так закінчив сказання Четвертий Розповідач.

– Цікавий, цікавий переказ, – сказав Терентій Топір. – А крилаті чудотворці, згадані Першим Розповідачем, це, мабуть, ті істоти, яких християни називають ангелами.

– А іудеї – малаками, – повідомив Гомер, один із супутників Терентія. Він був хазаром і, як більшість хазарів, іудеєм. Навіть ім'я для нього батьки взяли з іудейського священного писання, де Гомером звався один з онуків Ноя, того самого, що під час Всесвітнього Потопу на ковчегу...

– Мене зацікавили чудесні заповідні світи, створені ангелами, – продовжив Топір. – Якби такі світи дійсно існували, і ми знайшли б прохід в один із них, і влаштували саме в ньому наше князівство, то ніякі половці, печеніги, хазари... вибач, Гомере, я, звичайно, не тебе маю на увазі, ти хороший хазар, але є ж... («У кожному народі є агресивні воїни, хазари не виключення», – погодився Гомер) та інші агресори йому були б не страшні.

– Старі кудесники говорили нам, молодим, що такі заповідні світи в інших вимірах дійсно існують, – зауважив інший супутник Топора, кудесник Лядо.

– А вони не говорили, як знайти прохід у такий заповідний світ? – запитав лісовик Свида, теж із гурту переселенців.

– Проходи дуже непомітні, – відповідав замість Лядо кудесник Ляль, – знайти їх непросто. У тварин є особливе чуття, що може їх привести у випадку великої небезпеки до такого проходу, а люди такого чуття не мають. Лише кудесники у випадку небезпеки можуть, начебто, знайти такий прохід, та й то якщо він поруч, а звичайна людина тільки зовсім випадково може в ньому опинитися, але це малоймовірно.

– Якби це було дуже просто, то в нашім світі мало хто гинув би від насильства – приречені тікали б у заповідні світи, – зітхнув Четвертий Розповідач. – Але, на жаль, багато хто гине, а якщо комусь і пощастить урятуватися в таких світах, то, звичайно, дуже небагатьом.

І після спілкування із Четвертим Розповідачем переселенці рушили далі на схід.

І на третю добу їм зустрілася якась агресивна кочова орда. І побачивши переселенців та вирішивши, що можна поживитися, убивши подорожан і привласнивши їхнє майно, вершники-кочівники з диким гиканням помчалися до колективу Терентія Топора. Ця орава ворогів була більш численною, ніж ті, що зустрічалися раніше. І переселенці зрозуміли, що справи погані: їхньою зброєю таку армаду не переможеш, а магічної енергії, щоб не допустити її нападу, чарівникам надовго не вистачить. І вороги оточили переселенців, але наблизитися не змогли – чудотворці з команди Топора втримували їх магічною енергією на відстані в пару сотень кроків.