Яйцепос. Книга 3 - Брунька Дюк - Страница 67

До цього моменту, коли ми до них повернулися, лицар Мгоцько й Річард Левове Копито вже проїхали більшу частину шляху, і до Безбаштового Замку залишилося всього кілометрів двадцять. Для економії часу відстань від Жорикбурга до Великих Дрібок вони подолали не верхи, а на поїзді: лицарі в пасажирському вагоні, а їхні коні – у вагоні для худоби. А з Великих Дрібок до Безбаштового Замку – вже на Тутанхамоні та Ігорі Святославичі. Тепер вони переміщалися прямою дорогою, уздовж якої на зміну один одному йшли гаї, лани, бори, луки, діброви...

Написавши ці рядки про подорож своїх героїв, Автор Терентопських хронік, тобто твій, безцінний читачу, покірний слуга раптом згадав висловлення Павла Загребельного у його веселій епопеї «Левине серце»:

«В усіх романах герої кудись їдуть. Очевидно, автори прагнуть компенсувати власну непорушність пересуванням героїв, окрім того, це помагає розставити тенета цікавості для довірливого читача і викрасти його душевну свободу».

– Я давно хотів тебе спитати: а чому твоє прізвисько – Левове Копито? Англійський король Річард Перший, най його равлик копне, котрий жив у дванадцятому столітті, мав прізвисько Левове Серце; це зрозуміло – у левів є серця, і малося на увазі, що серця суворі. Але копит же в левів немає.

І Річард повідав, що це прізвисько прилипло до нього ще в дитинстві. Як і всі пацани, він полюбляв грати в лицарів. Одного разу вистругав собі меч зі штахетини й шукав, із чого б зробити руків'я. Знайшов біля сміттєвого ящика викинутий кимсь старий черевик із товстою підошвою, нарізав ту підошву на кружечки, проколупав у них дірочки й, намазавши клеєм, нанизав на штир: вийшла зручна й цілком симпатична рукоять. А сусідські хлопці, з якими він грав, довідались, що той черевик викинув літній сусід на ім'я Лев Сигізмундович. І тоді хтось із них склав дражнилку:

Зрозуміло, що під «копитом» малася на увазі підошва Лева Сигізмундовича.

– От із того часу й стали хлопці кликати мене Річардом Левове Копито. Я спочатку гнівався, а потім звик. Так і залишилось...

– Цигани, – сказав Мгобокбекбе.

Дійсно, попереду даленіла циганська кибитка й аналогічний намет. Це був не циганський табір, а лише одна циганська родина, та й та не в повному складі.

Біля дороги, дивлячись з-під долоні на вершників, що наближаються, стояла вже літня циганка в квітчастій спідниці й строкатій хустці, з великими сергами у вухах; а віддалік виднілися літній циган, що чистив щіткою коней, випряжених із кибитки, і орава дітлахів, котрі азартно грали в якусь гучну рухливу гру. Дітлахи були, скоріше всього, онуками й внучками цигана й циганки, як на синів і дочок вони були дрібнуваті. Циган і дрібнота були так захоплені своїми заняттями, що, на відміну від циганки, не звертали уваги на доспіхоносців.

– Панове лицарі, позолотіть ручку: скажу, що було, що буде, чим серця заспокоїте, – вимовила ворожка традиційний для її професії слоган.

– А де гарантія, що ваші пророкування не висмоктані з пальця? – посміхнувся Річард, який не дуже довіряв ворожкам, котрі не мали солідного фейського диплома.

– Я спочатку скажу, що з вами було, і якщо це виявиться правдою, виходить, я не шахрайка, а справжній професіонал, і моїм пророкуванням можна довіряти.

– Ну, давайте, для початку вгадайте, що було в минулому, – погодився Левове Копито. – А ви як ворожите: на картах, по лініях на долоні, на кавовій гущавині, на...

– На комп'ютері, – відповіла циганка.

– Овва! – вигукнув Мгоцько. – І тут прогрес!

– Моя молодша донька у Великому Світі вивчилася в університеті на програміста, зібрала для мене комп'ютер, навчила мене ним користуватися, створила оригінальну ворожильну програму, і за допомогою цієї програми я даю досить точні прогнози. Проходьте в намет.

У наметі лицарі сіли на квітчасті лежанки, схрестивши ноги по-татарськи, а циганка, сівши навпроти, перед невисокою дерев'яною підставкою або дуже низьким столиком, на якому нагромаджувалися компоненти комп'ютера – системний блок, монітор, клавіатура й так звана миша, усі небового кольору (еее... точніше кольору безхмарного літнього полуденного неба; це уточнення необхідне, бо небо буває різних барв і відтінків), – подивилася на Лицаря Пивної Кружки й сказала:

– Почну з вас.

Посувала рукою, прикрашеною численними браслетами й обручками, так звану мишу й заходилася топтати перстами клавіатуру, набираючи якийсь текст.

– Заношу дані, – пояснила вона.

– Але ми ж не повідомляли вам наших даних, – зачудувався Річард, – ані імен, ані дат народження, ані адрес, ані...

– Ті дані, які потрібні, я сама визначила, подивившись на вас. Я досвідчена ворожка. Цього цілком достатньо.

Вона знову посувала так званою мишею й натиснула одну з мишачих кнопок, потім завмерла, втупившись у монітор.

– Ну й що там? – не стерпів Левове Копито.

– Ви з'явились на світ дуже незвичайним способом, – відповіла циганка, дивлячись на Мгоцька, – пов'язаним зі скляним посудом.

– Це правда, – кивнув Мгобокбекбе.

– Точно! Треба ж! – захопився Річард. – А тепер що-небудь про мене.

– Вам не щастило в особистому житті, – відповідала ворожка, зробивши маніпуляції з мишею й клавіатурою. – Усі дівчата, до яких ви намагалися залицятися, уникали з вами так званих серйозних відносин, або їх у вас, так би мовити, «відбивали» інші кавалери. Через те ви дотепер парубкуєте, хоча мрієте про дружину й дітей.

Це була правда: жодна з дівиць, до яких Річард залицявся, не стала його нареченою й дружиною. Наприклад, Оксану Цукерку в нього шість років тому «відбив» лицар Аркадій, і тепер вона дружина Аркадія й мати його сина. Естер Гільденштерн, до якої Левове Копито несміло намагався залицятися торік, однозначно йому відмовила, і тепер вона кохана Мгоцька, напарника по мандрівках. І з іншими виходило так само. Та й інших було, чесно кажучи, раз-два та й годі.

Тобто, звичайно, він не був дівичем і мав сексуальні контакти. Але то були так звані випадкові зв'язки з дівицями легкої поведінки, без романтики, без серцевих хвилювань. Просте задоволення статевого інстинкту, чистісінька фізіологія і не більш того. А йому хотілося взаємних високих почуттів і щасливого сімейного життя. Але цього не було, не виходило.

Річард трохи комплексував від невдач на любовному фронті, і проклинав свою надмірну соромливість, боязкість, і недорікуватість у спілкуванні з жіноцтвом, адже, як усім відомо, жінки люблять жвавих, рішучих баляндрасників із добре підвішеним язиком, а нерішучих скромників називають «ні риба ні м'ясо».

Погодитися зі словами ворожки йому було неприємно, а заперечувати було б не чесно, тому Левове Копито, знітившись, промовчав, а мовчання, як відомо, знак згоди.

– Як бачите, інформація, яку я видаю, не висмоктана з пальця, а відповідає дійсності, – сказала циганка. – Отже, виходить, нема підстав не довіряти й моїм пророкуванням на майбутнє.

– Переконливо, – погодився Мгоцько. – І що ж на нас чекає в найближчому майбутньому?

– Ми знайдемо викрадене яйце дракона? – вовтузився Річард.

– Втім, справедливості заради треба сказати, що ніяке ворожіння не дає стовідсоткової гарантії, тому не треба його сприймати з фанатизмом. Можуть бути, як говориться, варіанти. Ворожіння лише вказує, що ймовірність такого ходу подій більша ніж іншого, – пояснила ворожка. – Отже, щодо яйця дракона... – вона потоптала перстами клавіатуру, і втупилася в монітор. – Ви яйце дракона не знайдете. Його знайдуть інші... – вона запнулася.

– ... лицарі, – закінчив за неї Річард.

– Ні, не лицарі, – заперечила вона. – Яйце знайдуть не лицарі, а представники іншої професії.

Міліціонери, подумав Мгоцько.