Не цілком ясно також, куди русалки діваються взимку. Більшість русалкознавців уважає, що, як і деякі тварини цих широт, русалки на зиму впадають у сплячку. Однак котрісь очевидці стверджують, начебто бачили русалок узимку на льоді біля ополонки, що гріються в променях зимового сонця, наче пінгвіни. Самі русалки чомусь не афішують інформації про зимовий період свого життя.

(window.adrunTag = window.adrunTag || []).push({v: 1, el: 'adrun-4-144', c: 4, b: 144})

Автор певен, що коли-небудь і на ці питання русалкознавці зможуть дати однозначні відповіді.)

«Та видра, що коліна гріла русалці Лесі, углядів

Трьох подорожніх, хвать за пальці найкращую із водних дів;

Та, згляд від неба відірвавши й прослідкувавши видри згляд,

Помітила, як з брега річки три типи в бік її глядять.

Русалка стала на корчагу ногами в чудній наготі

І в воду – буль! – пірнула шустро, мигнули тільки ноги ті.

Рішивши, що вона злякалась і не появиться уже,

Маг з лицарями засмутились, аж та в краплинках-негліже

Враз випірнула поруч з ними: "Вітаю, – каже, – мужики,

Аеростат ви не видали весь білий в небі край ріки?" –

"Привіт вам, гарная русалко, – галантно герцог відвічав, –

Ні, не видали". – "Жаль", – зітхнула, і в голосі була печаль.

"А ви-от, часом, не видали такого типа?" – і Абрам

Дістав із рюкзака картинку та показав русалці. Там

Зображений був той зловмисник, той самий... "Ні, – відповіла, –

Не бачила". Спитав утнув що велосипеднії діла:

"Ви знаєте русалку Вассу? Де можу я її найти?" –

"У бік джерел котити треба: десь тижні два туди путі".

Маг, шлях торуючи на північ, а лицарі собі – на зюйд,

Уже з русалкою прощались, як німфа, в небо зиркнув, тут

Вся стрепенулась, оживилась (рум'янець виник на щоках,

А перса томно колихнулись) і прошептала томно: "Ах!"

Туди зирнувши, де кидала русалка свій кохання згляд,

Маг з лицарями угляділи: вгорі білів аеростат.

Горошиною сніжной, ясной, він плив по небу не спіша,

А німфа, очі устромивши, все пильнувала, ледь диша.

"Закохані", – рік чародійник; "Закохана, – йому вона. –

Без чоловіка, що на кулі, я є печальна, є сумна.

Хоч з ним я зовсім не знайома, не був зі мною той мастак,

Лиш силует його здалеку я зріла, закохалась, так.

Заочно серце він поцупив моє та мужністю пленив;

Повітроплавець таємничий відважний дуже мені мил.

Аквалангісти, водяні-от до мене сватаються; та –

До водоплавних отих хлопців кохань не більш ніж до кота;

В воді плескатись, шубовстатись, зринати може той і той,

А щоб у небі плавать мужньо – мужчина має буть герой.

Ах, жаль: русалка я – не фея; на швабрі к ньому змила б я

І, вразивши красой своєю, йому би стала милая.

О, якби він тут приземлився поблизу річки, хлопець цей,

Щоб я із вод йому з'явилась у всій красі, і щоб очей

Не міг відвесть від еротичних дівочих-от принад моїх,

І щоб роман любовний стався і увібрав би нас двоїх!

Напевно, в спадщину далася від бабці пристрасть ця мені:

Вона спасла аеронавта, що опинився раз на дні

Ріки – він випав із корзини... Пройшло з тих пір вже сорок літ.

Аеронавт той – мамин тато, мені, звичайно же, він дід.

Мабуть, симпатія к мужчинам летючим у мене в крові,

І цей-от хлоп на білій кулі збудив в мені вогонь любві!" –

Сказала так русалка Леся й замовкла, дивлячись увис,

Де біла куля із корзиной і чоловіком піднеслись.

"Недобре: діва від любові така тут ледве не в сльозах,

А там літун ні сном ні духом... витає в хмарах, небесах, –

Заговорив так герцог. – Треба на землю хлопця опустить

І носом ткнуть в любов русалки, щоб зміг побачить, полюбить".

"А як же ми його опустим? От якби був би арбалет –

Із арбалета в оболонку..." – прикинув Юрій. Герцог: "Ет! –

Кликнув. – Це-от не годиться! До того ж з нами чарівник.

Чаклуйте, пане чародію, щоб сів небесний мандрівник.

А може, ви могли б русалку закинуть на аеростат?

Коротше, чудо сотворите, аби хороший результат".

Гліб Цвях задумався: "На кулі людині зараз я встругну

Бажання спішно приземлитись, а кулю ближче підтягну

Телекінезом, щоби сів він отут край річки у води.

Жаль, високо міхур піднявся... Та спробую... Рушай сюди..."

Направивши магічний погляд на той повітряний балон,

Руками паси став робити і втнув магічний лексикон;

І чоловік, що був в корзині, під дією чарівних сил

Враз дуже захотів на землю та швидко пломінь погасив;

Повітря в кулі остигало, став падати аеростат;

Об'єкт, від ґрунту улетівши, до нього сунувся назад.

Русалка, зрячи це, шепнула: "Можливо, сон це лиш один?! –

І видру в ніс поцілувала від радості. – Вже близько він!"

Спускалась куля нижче, нижче, як сонце у вечірній час,

Як яблуко к главі Ньютона, як екскременти в унітаз,

До дна: Садко, Муму, Чапаєв, "Титанік", Іхтіандр, Кусто...

Спускалась так к землі та штука. Спускалась. Двісті метрів. Сто.

Вже п'ятдесят. Вже двадцять. Десять. П'ять метрів. Три. І метр всього.

Отже, з небес об'єкт скотився, землі торкнувся низ його.

Він сів удало – поруч з річкой (тож хай живе телекінез!);

Повітроплавця Леся зблизька побачила насамкінець»...

(Але перш, ніж ми розглянемо людину в кошику, безцінний читачу, внесу кілька уточнень до тексту Ф. Губанедурського, говорить Автор Теретопських хронік.

(window.adrunTag = window.adrunTag || []).push({v: 1, el: 'adrun-4-145', c: 4, b: 145})

Поет, зокрема, упустив таку деталь: коли русалка Леся зринула поруч із лицарями й магом, вона першим ділом забризкала цих трьох чоловіків. Лицарі, на обличчя яких упало трохи крапель, оскільки забрала були підняті, вирішили, що німфа просто розметала річкову воду, тому що жвава дівчина. А чарівник Цвях зрозумів, що вона обтьопала їх не річковою водою, а Засобом Манюні, засобом, який Гектор Манюня винайшов для профілактики зґвалтувань, засобом, який, потрапивши на шкіру чоловіка, робить його на кілька годин імпотентом і тим самим забезпечує жінці сексуальну безпеку. Таке бризкання було звичайним явищем, коли русалки спілкувалися із чоловіками, з якими не збиралися вступати в статевий контакт. Про всяк випадок, щоб співрозмовників не збуджувала їхня нагота. Засіб Манюні не мав явно вираженого кольору й запаху, тому часто ті, кого оббризкали, вважали його за звичайну воду. Якби герцог Абрам, лицар Юрій Капітальний і маг Гліб Цвях прагли оволодіти Лесею, то відчули б розслаблюючу дію цієї чарівної рідини. Але оскільки вони й так цього не прагли, а лише любувалися дівочою вродою, дії Засобу Манюні вони не відчули. Цей засіб цілковито не заважає любуватися жіночою вродою й одержувати від цього естетичне задоволення. А на таємничого повітроплавця бризкати Засобом Манюні русалка Леся не збиралася.

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Яйцепос. Книга 3 - Брунька Дюк - Страница 64