Із цього порошку й інших інгредієнтів, які повинні були, за розрахунками Сидора, підсилити протиотрутні властивості, алхімік створив експериментальний засіб, який став випробовувати на піддослідних пацюках і кроликах: давав їм різні отрути й цю свою протиотруту. Протиотрута тварин не рятувала, вони незмінно подихали від отрут. Зрештою, Сидір Гольденхрін дійшов висновку, що інформація в прадавніх книгах про такі властивості пазурів грифонів не відповідає дійсності. Одним словом, еліксиру-протиотрути цей алхімік так і не створив, зате виявилося, що винайдений ним препарат є прекрасним проносним. І він це проносне навіть запатентував! Втім, широкого поширення це проносне не дістало, напевно тому, що не змогло конкурувати з іншими проносними, типу пургену або касторки, тому що для інших проносних не було потрібно таких рідкісних інгредієнтів, як пазурі грифонів. Я вичитав усе це в газеті «Доля з маком».

(window.adrunTag = window.adrunTag || []).push({v: 1, el: 'adrun-4-144', c: 4, b: 144})

Варвара. До речі, Романе, ти ж знаєш пісню про грифона...

Роман. Так, якби була гітара...

Фелікс. Гітара є! Деякі мисливці полюбляють після полювання біля багаття потренькати на гітарі та поспівати бардівських пісень, тому ми тримаємо в мисливському будиночку цей інструмент. Зараз принесу... От вона, тримайте.

Роман. А ну-бо... (Звуки струн). Трохи розстроєна. Підтягну струни... Так... Ага... От тепер добре. Отже – «Балада про механічного грифона». (Співає під акомпанемент гітари):

В баладі буде троє персонажів,

і кожний в ній свою зіграє роль;

перераховую от: дівчина Наташа,

механік Костя та лихий король.

Лихий король таку річ вирішив придбати,

не мають що інакші королі,

щоб хвастати та себе вихваляти:

у мене раритети немалі!

Яку ж отримати собі конкретно штуку,

про те йому наснився дивний сон;

і він сказав: хочу, мені щоб в руки

потрапив металевий-от грифон;

щоб був, мовляв, з металу цей звірюга,

та рухався неначе він живий...

Механік Костя званий був до круга

монарха; і сказав той: «Споряди

мені це механічне гарне диво:

грифона-робота». І каже Костя: «Так,

зварганить можна. Заплати красиво,

бо працювать не буду на дурняк.

Грошей прошу я, значить, за роботу

сто тисяч, а за менше – не візьмусь:

складна робота». Королю-підлоті

платити не до шмиги. Той ще гусь.

Довідався: у Кості є кохана –

вродливця Наташа, і любов

між ними, і за неї, незрівняну,

він ладен і свою віддати кров...

Дівицю цю, без всяких аргументів,

що ждала Костю поблизу вікна,

схопили королівські враз агенти...

І в вежі замку хована вона.

Дізнався Костя потім про недолю:

Наташу викрадено, плаче її мать;

щоб викупить заручницю з неволі,

сто тисяч треба лиходіям дать.

Сказав механіку король: «Проблему вашу

готов рішити я – нема мене добріш:

я сам-от викуплю заручницю Наташу,

а ти грифона споруди скоріш.

І будемо тоді з тобою квиті».

Та втямив Костя: на лжеці вінець!

Сказавши: «Згодний!», рушив працьовито,

готуючи монархові кінець.

Король же надзирателя приставив

механікові: пильно ту вартуй

роботу над грифоном із металу,

і повсякдень про те мені звітуй.

Тож підглядав один, трудився другий:

писав, клепав, варив, гвинтив, кував,

і бризкав піт, не покладав він руки...

Король ті звіти слухав – і чекав...

Коротше кажучи, грифона він зварганив –

вродливець із металу, як живий.

Він рухає вухами та ногами,

хвостом, крильми, і дзьобом голови.

Та змайстрував наш Костянтин солдата:

був створений грифон той для боїв!

У його грудях міститься гармата!

Будь-котрих може він розбити ворогів!

Механік осідлав оту машину,

натиснув важіль; та як воїн-спец

враз дзьобнула наглядача у тім'я,

і той упав, і став миттєво мрець.

Керуючи крилатим механізмом,

наш Костя полетів, немов орля.

З висот ландшафти оглядів, донизу

знову кинувся – до замку короля.

І в апартаментах монарха збивши вікна,

грифон залізний усередині вже був

кімнатин королівських; тільки пискнув

настраханий володар і здриґнув,

і кликнув стражу. Та його сторожу

нещадно механізм придав землі.

І королю тоді слова ворожі

сказав наш Костя: «Швидко, не юли,

негайно говори, мою Наташу

ховаєш де? Інакше мій метал

тебе подзьоба». – «В тій високій башті», –

розкрив брехун слізьми свою печаль.

І Костя на грифоні прямо к башті

спурхнув, і через ґрати там він вздрів

свою кохану та омріяну Наташу,

і важелем наказ грифону звів:

грифон кігтями оті ґрати видер.

Наташа к Кості із віконця – ох! –

скакнула на грифона, і гармидер

отак скінчився, бо грифон обох

поніс на південь, далі від корони...

Король від струсу враз дістав інфаркт.

І помер він. А спадкоємця трону

лише порадував оцей-от славний факт.

Не знаю, правда або тільки слухи:

наступник Костю і нагородив...

Механік Костя – золотії руки –

з Наташей жив, грифон же їм служив.

Кінець балади. Вірю я та знаю:

добро сильніше зла, це джерело звитяг!

Закінчую співати й всім бажаю,

щоб було так завжди, завжди отак!

Ростислав. Браво! Гарна пісенька!

(window.adrunTag = window.adrunTag || []).push({v: 1, el: 'adrun-4-145', c: 4, b: 145})

Леонід. Ви, Романе, перепишіть мені, будь ласка, слова та акорди. Я теж вивчу й буду співати.

Фелікс. Але в цій пісні грифон прекрасно літає, та ще з пасажирами на спині, хоча справжні грифони, як уже говорилося...

Роман. Ну, тут-от це виправдано: грифон-то був не справжнім, а крилатою машиною, на зразок літака або гвинтокрила.

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Яйцепос. Книга 3 - Брунька Дюк - Страница 52