Яйцепос. Книга 3 - Брунька Дюк - Страница 27

Перший харківський фотосалон Альфреда Костянтиновича був у будинку № 6 на Полтавському Шляху. Потім Альфред Костянтинович переніс салон в інший будинок – № 18, на тій же вулиці. А згодом салон знову перемістився – на Сумську вулицю, у будинок № 3. Свій перший фільм Федецький зняв із вікна другого салону. Тепер цей будинок є Харківським театром для дітей та юнацтва. А будинок першого його салону згодом згорів у пожежі. І на його місці заповзятливі брати Боммер, французи, побудували кінотеатр, назвавши його без зайвої скромності «Боммеръ». І цей харківський «Боммеръ», безцінний читачу, став найпершим у Російській імперії будинком, зведеним спеціально для показу кіно. До цього кіно в імперії крутили в орендованих залах, побудованих для інших цілей, у тому числі звичайних театрах, ресторанах, каварнях тощо. Кінотеатр «Боммеръ» продовжує існувати в Харкові й у наш час, будучи найстарішим діючим кінотеатром Східної Європи. Тому якщо який-небудь турист, приїхавши до Харкова, сходить туди на кіносеанс, то потім, повернувшись додому, зможе хвастатися перед земляками, що мав честь дивитися кіно в найпершому, найдавнішому в цій частині світу кінотеатрі.

За дванадцять років потому, як Альфред Федецький зафіксував на кіноплівці хресний хід із Курязького монастиря у Свято-Покровський, аналогічний хресний хід з тією ж чудотворною іконою на тій же вулиці знову був знятий на кіноплівку. Цього разу зйомку здійснив кінооператор кінотеатру «Боммеръ». Справа в тому, що кінотеатр «Боммеръ» не тільки демонстрував фільми, але й знімав фільми, будучи одночасно й маленькою кіностудією. Як кінохроніку (і короткометражну, і повнометражну), так і ігрові картини, зокрема екранізації творів української літератури.

Але Автор забіг уперед. Повернемося в 1896 рік.

Після того, як за три дні до початку вищевказаного року брати Люм'єр у Парижі, в «Ґран-кафе» на Бульварі Капуцинів улаштували перший у світі комерційний кіносеанс, спромігшись продати на нього аж 35 квитків, кінематограф почав свій тріумфальний хід світом. Альфред Федецький, котрий дуже цікавився подібними винаходами, забажав теж знімати кіно за допомогою апарата братів Люм'єр. Але брати принципово нікому не продавали ні свій апарат, ані його креслення. Продавали лише свої фільми. Тому Федецькому довелося купити не камеру братів, а камеру Жоржа Демені, одного з їхніх конкурентів. Адже Люм'єри були далеко не єдиними винахідниками кінематографа. У той же час кіноапарати винайшли й інші ентузіасти в різних країнах. Але, оскільки й апарат Люм'єрів, і зняті за його допомогою фільми, були в технічному відношенні трохи якіснішими, ніж у конкурентів, то саме брати одержали репутацію основоположників. Апарат Жоржа Демені дещо поступався апаратові Люм'єрів, але був ліпшим за решту. А Федецький, будучи високим фахівцем щодо фотографічної техніки, покупку ще удосконалив, зробивши більш хорошою.

Отже, знявши за допомогою цього апарата хресний хід, Федецький потім створив ще кілька маленьких фільмів. У тому числі, наприклад, «Відправлення поїзда з Харківського вокзалу». Як би відповідь братам Люм'єр, серед перших стрічок в яких була і «Прибуття поїзда на вокзал Ла-Сьота».

Другого грудня того ж таки 1896 року, тобто менш ніж за рік після першого публічного кіносеансу на Бульварі Капуцинів, у Харківському оперному театрі (що мав місце за адресою Римарська вулиця, будинок 21) давали комічну оперу композитора Джоаккіно Россіні «Севільський цирульник». Публіка була попереджена, що по закінченню опери буде сюрприз, тому після, у буквальному значенні, «фініти ля комедії» глядачі не розходилися. На заднику сцени був повішений білий екран, у залі погашене світло, і Альфред Федецький показав кілька фільмів, як куплених іноземних, так і пару своїх, знятих у Харкові. Публіка була в дикому захваті. Отут Автор знову змушений ужити слово «найперший». Так, це був найперший в Україні та у всій Російській імперії публічний кіносеанс із вітчизняними кінострічками.

Щоправда, незадовго перед цим Федецький улаштував кіносеанс у своєму фотосалоні. Але, оскільки глядачами на ньому було вузьке коло харківських журналістів і фільми були показані на маленькому екрані, то про нього, як правило, не згадують, на відміну від сеансу в Харківській опері, де й глядачів було багато, і екран був за тодішніми мірками просто величезний.

Потім було ще кілька кіносеансів Федецького в тій же опері, причому на них було усе більше й більше стрічок, знятих ним у Харкові.

Повідавши все це, Автор вважає, що час перейти до справ терентопських, до Великої Яєчної Експедиції, тобто до лицарських мандрівок.

Але до теми «Харків і кінематограф» Автор у цьому розділі ще повернеться.

☼ ☼ ☼

– Дай угадаю, – просить Автора його Ліва мозкова півкуля.

– Даю, – дозволяє Автор, – угадуй.

– У заголовку розділу названа кіностудія «Задфільм». Якщо кіностудія «Мосфільм» іменується так, оскільки перебуває в Москві, а кіностудія «Ленфільм» – оскільки має місце в колишньому Ленінграді, то я роблю висновок, що кіностудія «Задфільм» знаходиться в Задвірполі, тому що в Терентопії немає інших міст, які починаються на «Зад...» Логічно?

– Логічно, – погоджується Автор.

– У тридцять другому щосі «Карти на стіл» сказано, що Задвірполь виявився в тринадцятому секторі. Так?

– Так, – підтверджує Автор.

– А ще там сказано, що тринадцятий сектор для пошуків дістався лицареві Юрію Тигровому й графові Василеві. Правильно?

– Правильно, – не заперечує Автор.

– А крім того, там сказано, що Юрій Тигровий відправився в мандрівки верхи на коні Ядвізі, а граф Василь – на коні Мамаї. Із усього цього я роблю висновок, що героями цього щося будуть Юрій Тигровий на Ядвізі та Василь на Мамаї.

– Правильно, Ліва. У тебе непогано з логікою.

– А тепер, дай я вгадаю, – напрошується й півкуля Права.

– І тобі даю: угадуй.

– Оскільки згаданий лицар Юрій носить прізвисько Тигровий, то я роблю логічний висновок, що його панцир розмальований смужками. Тому що в тигрів шкіра смугаста. Угадав?

– Ні, Права, ти улучила пальцем у небо. Серед лицарів Напівкруглого Столу дійсно був лицар, чий панцир був розфарбований у смужку. Його так і називали – Смугастий Лицар. Але він жив наприкінці сімнадцятого й початку вісімнадцятого століть, будучи соратником Жориків Першого та Другого. Тоді ж був і лицар, чий панцир був розфарбований квадратами, за що його кликали Картатим Лицарем. А в Юрія Тигрового панцир однотонний, сірий, без усяких смужок.

– Тоді чому ж він Тигровий? – вигукує Ліва півкуля, випередивши Праву.

– Тому що його улюбленою книгою був грузинський віршований епос дванадцятого століття «Витязь у тигровій шкірі» поета Шота Руставелі. Юрій Костянтинович Хвіртка так часто згадував цю книгу в розмовах з колегами, що ті дали йому прізвисько Тигровошкірий. Але згодом воно скоротилося до слова Тигровий. А необхідність дати йому прізвисько виникло через те, що в колективі Напівкруглого Столу був ще один Юрій. Йому дісталося прізвисько Капітальний. Оскільки це слово йому подобалося.

А у графа Василя, який під час Великої Яєчної Експедиції супроводжував Юрія Тигрового, прізвисько було відсутнім, оскільки в прізвиську не малося необхідності: цього Василя не можна сплутати з іншим Василем, бо ніякого іншого Василя в колективі лицарів Напівкруглого Столу в ці часи не існувало. Повне ж його ім'я Василь Блеоберісович Гуляйпротяг.

– Якщо ти, громадянине Авторе, маєш намір дотримуватися вже сформованої традиції, – каже Права півкуля авторського мозку, – то даси опис зовнішності цих двох, їхніх щитів і їхніх коней.

– Так, традиція, яку я сам же собі нав'язав, змушує мене вчинити саме таким чином, – приречено киває Автор і дає опис:

Лицар Юрій Тигровий – двадцятишестирічний русявий здоровко зросту вище середнього, з шиєю дещо довгою, але міцною, що називається, атлетичною. Голений, тобто безвусий і безбородий. Граф Василь – сорокасемирічний блондин нижче середнього зросту, дещо щуплявий, з короткою і тонкою шиєю. Бородатий і вусатий. Але і борода і вуса у нього короткі, акуратно пострижені.