Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Проти переконань - Мак Ольга - Страница 7
— Він обіцяє платити на дитину скільки я забажаю, але дитини не хоче знати, — сказала вона несподівано, не слухаючи, що говорить Березовський.
Видно, була цілковито поглинута пережитим і не могла від нього відірватися. Зазнала удару в житті, якого ніколи не сподівалася, і це її зломило.
— Я раджу тобі, Зоє, якнайменше думати над тим, чого вже не можна вернути, — доброзичливо порадив Ігор, якому стало її жаль. — Ти ще молода і зможеш наново влаштувати своє життя.
(window.adrunTag = window.adrunTag || []).push({v: 1, el: 'adrun-4-144', c: 4, b: 144})— Думаєш, що я сама цього не знаю? Мені тільки просто смішно...
— Смішно? О, тобі, голубко, зараз не до сміху, — подумав Березовський. — Силуєш себе на байдужість, але, видно, що страждаєш глибоко. Де ж твоя самовпевненість? Де ж твоє ігнорування цілого світу? Де ж ота твоя славна девіза: я так хочу, як я хочу! Тепер, навпаки, у твоєму погляді можна вичитати питання за питанням: «Чи я так поставила крок? Чи я добре сказала? Чи я добре граю свою ролю?» Ех, Зоє, Зоє!
Відлижний день хмурився мрякою, в якій втомлено крутилися, спадаючи на землю, зірчасті сніжинки, осідали на чорному хутрі Зої й топилися. Під ногами на хіднику хляпала розмішана сіра кваша, згорнені в кучугури, почорнілі й засмічені купи снігу нагадували недалеку весну, але все ж було якось невідрадно й сумно, принаймні Березовському.
Врешті дійшли до дому, де мешкали батьки Зої й зупинилися. Раніше Зоя сказала б рішучо: «до побачення», або, не глянувши навіть на свого супутника, попростувала б на сходи, давши мовчазний дозвіл, чи наказ, — іти за собою. Тепер же вона жалісно усміхнулася й несміливо попросила:
— Може зайдеш?... Вип’єш склянку чаю з варенням. Маю варення з райських яблучок, а ти ж його так любиш...
Березовський заперечливо похитав головою:
— Ні, Зоє, дуже дякую, але я не зайду більше до тебе ніколи!
— О! — скривилася вона. — Ти ще й досі гніваєшся на мене? Але я думаю, що ми приятелями можемо лишитися й надалі.
— Приятелями? Ні, Зоє, ми приятелями не були ніколи й тепер не будемо. Дружба — дуже гарна річ, але не тоді, коли нею намагаються підмінити інше почування. Я не потребую такої милостині, а тебе прошу — не ображати спробами всяких фальшивок того гарного минулого, хоч би з пошани до того самого минулого.
Зоя очевидно на хвилину забула про те, якою вона є, а може й занадто понадіялася на себе, і примусила своє обличчя до чогось такого, що мало б означати кокетливу усмішку.
— Справді тільки минулого? — спитала багатозначно й обіцяюче, і при тому заграла очима.
Ігоря щось холодно ткнуло в груди. Пригадався йому раптом яструб, якого сусід покарав за виношені курчата, спочатку підстреливши, а потім пообтинавши йому крила. Безвладний яструб качався по землі, пробував знятися вгору, але, підскочивши, знову падав, бився і розпучливо скрикував. Зоя зі своєю кокетливою усмішкою була цілком подібна до того яструба, з тією тільки різницею, що птах викликав жаль, а вона — обридження і ворожість. На що надіялася ще? На крила, замість яких мала криваві рани? Чи не відчула ганебності цієї спроби, якою зневажала в собі ще те одиноке найсвятіше, що їй лишилося: своє недалеке материнство?
Замість відповіді, Березовський пройшов безцеремонним поглядом по її тяжкій фігурі й підняв капелюха:
— Всього доброго, Зоє!..
Не дав промовити більше ні слова, не простягнув руки — обернувся й пішов. Було бридко на серці, сором палив за жінку, що лишилася там десь на хіднику, жаль було колишньої Зої й свого кохання, але одночасно почував невимовне полегшення, позбувшись довготривалого болю. Тепер був вільним, так, вільним! Мав таке відчуття, як людина, що скине з ніг тісні черевики. Тільки «черевик», що його мучив без малого два роки, був не на нозі, а на серці. Тому, звільнившись від нього, відразу почав вільніше дихати, тому похмурий день перестав видаватися похмурим, тому брудні й засмічені купи снігу виразніше свідчили про весну. Ех, Боже, скрізь і всюди мусить колись скінчитися тиск, а на зміну зимі прийде весна. І тепер Ігор був у тому найглибше переконаний...
За яких два тижні він попросту ожив. Запопадливо читав і вчився, мав прекрасний апетит, ночами спав, як забитий, а в листі до матері написав, що вже «здоровий» і що приїде на вакації знову таким, як був давніше. Мати не відкладала відповіді й висловила свою глибоку радість, а при тому написала, що нічого дивного в його «хворобі» не бачила, бо ж у молодих людей ніколи не обходиться без душевних драм...
* * *
Було ясне, але холодне пополуднє. По тій стороні вулиці, куди впиралося сонце, шуміли потічки й парували хідники; по сторонах тіневих усе було сковане морозом і припорошене інеєм, а серединою гасав їдкий холодний вітер, завзято обороняючи прав обезсиленої зими.
І цього соняшного, але пронизливо-холодного дня Березовський зустрів несподівано Марусю. Йшла в сірому кролячому хутерку, в такій самій шапочці, мружачись від сонця й вітру. Юна й розрум’янена холодом, виглядала так свіжо й привабливо, що він не міг пройти мимо, не зачепивши її.
— О, Марусю, ви виглядаєте, як справжня снігурочка на весні: почорнів ваш кожушок, — пожартував Ігор і зупинив дівчину.
Маруся зашарілася ще більше, поспішно висмикнула свою руку, але, хотячи показатися відважною, різко підкинула голову вгору й так вульгарно розсміялася, що Березовському стало соромно за неї.
— Тато мене називає попросту кріликом, — відповіла Маруся, пересміявшись.
— Кріликом?
— Атож, по одежі. Добре, що не міг на каракулі здобутись, бо тоді була б я вівцею.
Знову підкинула голову вгору і, свідомо, чи несвідомо наслідуючи Варю, розсміялася тим самим різким, штучним сміхом, від якого у Березовського зашкребло на душі.
— Марусю, — сказав безпардонно, — не закидайте так голови і не регочіть так голосно, бо це вас дуже псує: стаєте подібні до Варі.
Дівчина відразу урвала сміх і, близька до плачу, розгублено видивилася на Ігоря.
— І ніколи не жартуйте так грубо, — продовжував менторським тоном невблаганий Березовський. — Де ж це видано, щоб така гарна дівчина могла сама себе називати вівцею? Соромтеся!
Маруся з рожево-рум’яної стала зовсім фіалковою, прикусила губи і, минаючи Ігоря, зробила крок, щоб відійти. Видно було по всьому, що от-от розплачеться.
Березовському стало її жаль, і він загородив дорогу.
— Чекайте, Марусю, — заговорив примирливо, — не гнівайтесь на мене. За правду і добру пораду ніколи не треба гніватися, навіть коли вони бувають дуже неприємними.
— Пустіть! — вистогнала дівчина. — Мені треба йти...
— Так спішитеся? Ну, то я піду з вами, — рішучо сказав Ігор і пішов поруч неї.
Вона не відповіла нічого, тільки приспішила ходу, але Ігор не відставав, дотримуючи їй кроку, і скоса поглядав на її обличчя. Зауважив знову той дивний вираз її очей, який він помітив ще тоді, по виході з цвинтаря: зосереджено-безтямний, ніби сліпий, байдужий до всього довколишнього світу. Було навіть страшно, що дівчина могла зачепитися, послизнутися і впасти, бо такими очима не можна було нічого бачити. І цей тупий погляд у поєднанні з яскравою і живою красою решти обличчя разив, як щось протиприродне і загадкове.
— Марусю, — по якомусь часі обізвався Ігор, — ви гніваєтеся на мене?
— Н-ні — перемагаючи тремтіння уст, відповіла вона, далі задивлена вперед своїм безтямним, чи тупим поглядом.
— Справді не гніваєтеся?
— Ні, — ще раз відповіла вона, так само дивлячись у ніщо.
— А чому ж ви такі набундючені? — чіплявся Березовський.
— Бо мені соромно! — вибухнула гаряче дівчина, врешті повертаючи до нього обличчя, й очі її стали відразу живими, видющими і повними жалю. — Я на кожному кроці роблю дурниці, — признавалася з розпучливою відвагою, як на сповіді. — Коли тільки поступлю так... ну, проти своїх переконань — виходить щось страшне!.. От і тоді, на цвинтарі, думаєте, я хотіла вас зачіпати? Не хотіла, але мене Варя підмовила — і вийшов скандал. Або тепер: думаєте, що мені приємно було головою махати, чи показатися дотепною? Зовсім нічого подібного! І... Ат, не хочу говорити!
(window.adrunTag = window.adrunTag || []).push({v: 1, el: 'adrun-4-145', c: 4, b: 145})- Предыдущая
- 7/83
- Следующая
