Наталка Полтавка - Котляревский Иван Петрович - Страница 6

Н а т а л к а. Так то вам здається, а ніхто не віда, хто як обіда.

Т е р п и л и х а. От так все вона - приговорками та одговорками і вивертається; а до того іще як придасть охання та сльоз, то я і руки опущу.

В ы б о р н ы й. Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дівка, не дитя. Кого ж ти дожидаєшся? Чи не із города ти таку примху принесла з собою? О! там панночки дуже чваняться собою і вередують женихами: той не гарний, той не багатий, той не меткий; другий дуже смирний, інший дуже бистрий; той кирпатий, той носатий, та чом не воєнний, та коли і воєнний, то щоб гусарин. А од такого перебору досидяться до того, що послі і на їх ніхто не гляне.

Н а т а л к а. Не рівняйте мене, пане виборний, з городянками: я не вередую і не перебираю женихами. Ви знаєте, хто за мене сватався. Чи уже ж ви хочете спхнути мене із мосту та в воду?

В ы б о р н ы й. Правда, замуж вийти - не дощову годину пересидіти; але мені здається, якби чоловік надежний трапився, то б не треба ні для себе, ні для матері йому одказовать; ви люди не багаті.

Т е р п и л и х а. Не багаті! Та така бідність, таке убожество, що я не знаю, як дальше і на світі жити!

Н а т а л к а. Мамо! Бог нас не оставить: єсть і біднійші од нас, а живуть же.

Т е р п и л и х а. Запевне, що живуть, але яка жизнь їх!

Н а т а л к а. Хто живе чесно і годується трудами своїми, тому і кусок черствого хліба смачніший од м'ягкой булки, неправдою нажитої.

Т е р п и л и х а. Говори, говори! А на старості гірко терпіти нужду і во всім недостаток. (К выборному). Хоть і не годиться своєї дочки вихваляти, та скажу вам, що вона добра у мене дитина; вона обіщала для мого покою за першого жениха, аби б добрий, вийти замуж.

В ы б о р н ы й. Об розумі і добрім серці Наталки нічого і говорити; всі матері приміром ставлять її своїм дочкам. Тілько нігде правди дівати, трудненько тепер убогій дівці замуж вийти; без приданого, хоть будь вона мудрійша од царя Соломона, а краща од прекрасного Іосифа, то може умерти сідою панною.

 Т е р п и л и х а. Наталко! Чуєш, що говорять? Жалій послі на себе, а не на другого кого.

Н а т а л к а (вздыхает). Я і так терплю горе!

В ы б о р н ы й. Та можна вашому горю і пособити; (лукаво) у мене єсть на приміті чолов'яга і поважний, і багатий, і Наталку дуже собі уподобав.

Н а т а л к а (в сторону). От і біда мені!

Т е р п и л и х а. Жартуєте, пане виборний!

В ы б о р н ы й. Без жартів, знаю гарного жениха для Наталки. А коли правду сказати, то я і прийшов за його поговорити з вами, пані Терпилихо.

Н а т а л к а (с нетерпением), А хто такий той жених?

В ы б о р н ы й. Наш возний, Тетерваковський. Ви його знаєте... Чим же не чоловік?

Н а т а л к а. Возний? Чи він же мені рівня? Ви глумитеся надо мною, пане виборний!

Т е р п и л и х а. Я так привикла к своєму безталанню, що боюся і вірити, щоб була сьому правда.

В ы б о р н ы й. З якого ж побиту мені вас обманьовати? Возний Наталку полюбив і хоче на ній женитись; що ж тут за диво? Ну, скажіте ж хутенько, як ви думаєте?

Т е р п и л и х а. Я душею рада такому затеві.

В ы б о р н ы й. А ти, Наталко?

Н а т а л к а. Бога бійтесь, пане виборний! Мені страшно і подумати, щоб такий пан - письменний, розумний і поважний - хотів на мені женитись. Скажіте мені перше, для чого люди женяться?

В ы б о р н ы й. Для чого? Для того... а ти буцім не знаєш?

Н а т а л к а. Мені здається, для того, щоб завести хазяйство і сімейство; жити люб'язно і дружно; бути вірними до смерті і помагати одно другому. А пан, которий жениться на простій дівці, чи буде її вірно любити? Чи буде їй щирим другом до смерті? Йому в голові і буде все роїтися, що він її виручив із бідності, вивів в люди і що вона йому не рівня; буде на неї дивитися з презирством і обходитися з неповагою, і у пана така жінка буде гірше наймички... буде крепачкою.

Т е р п и л и х а. От так вона всякий раз і занесе, та й справляйся з нею. Коли на те пішло, то я скажу: якби не годованець наш Петро, то й Наталка була б як шовкова.

В ы б о р н ы й. Петро? Де ж він? А скілько років, як він пропада?

Т е р п и л и х а. Уже років трохи не з чотири.

В ы б о р н ы й. І Наталка так обезглузділа, що любить за пропастившогося Петра? І Наталка, кажеш ти, добра дитина, коли бачить рідну свою при старості, в убожестві, всякий час з заплаканими очима і туж-туж умираючу од голодної смерті, - не зжалиться над матір'ю? А ради кого? Ради пройдисвіта, ланця, що, може, де в острозі сидить, може, умер або в москалі завербовався!..

В продолжение сего монолога мать й дочь плачут. 

Т е р п и л и х а. Дочко моя! Голубко моя! Пригорнись до мого серця, покорность твоя жизні і здоров'я мені придаєть. За твою повагу і любов до мене бог тебе не оставить, моє дитятко!

Н а т а л к а. Мамо, мамо! Все для тебе стерплю, все для тебе зроблю, і коли мені бог поможеть осушити твої сльози, то я найщасливіша буду на світі, тілько...

В ы б о р н ы й. А все-таки "тілько"! Вже куда не кинь, то клин. Викинь лиш дур з голови; удар лихом об землю, - мовчи та диш!

Т е р п и л и х а. Так, дочко моя! Коли тобі що і наверзеться на ум, то подумай, для кого і для чого виходиш за возного замуж.

Н а т а л к а. Так я сказала уже, що все для тебе зроблю, тілько щоб не спішили з весіллям.

В ы б о р н ы й. А нащо ж і одкладовать в довгий ящик; адже ми не судді.

Т е р п и л и х а. Да треба ж таки прибраться к весіллю: хоть рушники і єсть готові, так іще дечого треба.