Байки Харківські - Сковорода Григорий Савович - Страница 15

Тiльки забачили Сову пташки, як почали її наввипередки клювати.

— I не злить вас, панi, — спитав Дроздик, — що на вас, безневинну, нападають? Чи не дивно вам це?

— Анiтрохи,— вiдповiла та.— Вони й помiж себе завжди роблять, те саме. А щодо озлостi, то я й через те не маю, що хоч мене сороки й ворони з граками клюють, та Орел з Пугачем не чiпають, при тому й афiнськi громадяни мають мене в пошанi[14] .

С и л а.

Лiпше з одним розумним та добрим душею жити в любовi та шанi, анiж з тисячею дурнiв.