Україна у вогні (скорочено) - Довженко Олександр Петрович - Страница 2

Я заморю голодом твоїх батьків, щоб не було в тебе імені.

Я спалю твої старовинні міста, щоб не було в тебе історії.

Я знищу пам'ятки твоєї культури, щоб не було в тебе душі.

А народ твій я замучу тифозною вошею і каторжною працею, щоб залишилась від нього лито купка рабів, наймитів моїх.

На землі твоїй я поселю 25 мільйонів німців, датчан, голландців...»

Годі! Генуг!

І полилася кров.

Вся тупість, вся жорстокість, все безумство ніцшеанствуючих єфрейторів, моральних і фізичних дегенератів — все звалилося на нас.

Земле моя українська, яка погань повзе по тобі!

Садисти, що живцем спалюють, тисячі людей наших закопують живих у землю, мучать полонених, ховаються в боях за спиною жінок наших. Кати, які спорудили тисячі шибениць по всій Україні.

Буде суд. Він не за горами. Буде судитися теперішнє в минулим, буде судитися світло з мороком.

З усіх кінців світу мільйони розтерзаних, задушених, повішених, спалених, утоплених, отруєних, закатованих, розстріляних, зарізаних, заколотих, роздертих чоловіків, жінок і дітей — жертв безумної гітлеріади — встануть із закривавленої землі і простягнуть свої страшні руки.

Товариші мої, сини мої! За нашу українську радянську культуру — вогонь! Бийте фашистів нищівно, по-запорозьки!

Весна йде. Іде наша більшовицька весна, наша перемога.

Пильно дивіться вперед. Ось вони сунуть у психічну атаку, п'яні вбивці ваших добрих, привітних матерів. Ось вони, мерзотники-дикуни з джунглів фашистської Німеччини, кривава пляма ганьби й занепаду людства — фашисти, гітлерівська банда.

Скорботними і сповненими надії очима дивляться на схід наші рідні, вони кличуть нас і шлють нам з своїх покраяних горем сердець свої благословення, свої надії. Вогняними птахами летить їх поклик до нас, кружляє над нами.

«Діти мої, — пише одна мати, — бажаю вам швидко перемогти і повернутися додому, до своїх сімей, до своїх дітей, до своїх батьків, а особливо до матері, у якої серце обливається кров'ю від люті до ворога. І приходить та мить — відчуваєш слабкість свого здоров'я, але думаєш, коли б пустили на фронт, то, здається, сама знищила б цілі ворожі дивізії, а Гітлера роздерла б па шматки, а його паскудне м'ясо повісила б на сухе дерево, щоб по оскверняти його поганим тілом надр нашої землі, щоб чорні птахи клювали йому очі.

Чекаю я, мої діточки, вісті від вас, що Гітлер повішений на гілляці українського старого сухого дуба, того, що в Чорному лісі. Я сама посадила його років п'ятдесят тому.

Мила моя Україно, я знаю, що Союз наш Радянський непереможний».

Так за матерів наших, за наших дорогих — вогонь! Вогонь до самого неба, хлопці! Щоб не лишилася марною жодна прожита материнська сльоза, щоб сяяла вона, як кранля священного вогню, щоб освітлювала вона ваші лицарські серця і підносила дух ваш до найвищих вершин благородного гніву і ненависті, до найвищої готовності на безсмертні подвиги і на саму смерть, кому доведеться вмерти. І якщо вмерти, то вже так, як уміють вмирати тільки герої-більшовики, молоді віком і великі душею товариші наші.

Нічого, нічого не шкодувати: ні праці, ні ненависті, ні тягаря бою, ні страху бою, ні натхнення бою, ні самого життя!

Все, все віддати, все вичерпати, коли вже на те пішло. Всю свою бездонну слов'янську українську душу, щоб тисячі років люди читали ваші безсмертні імена стоячи, щоб гриміли вони, як громи.

Будьте ж безстрашні й щедрі! Не бійтеся героїчної смерті! Не бійтесь!

Воїне, сину мій дорогий! Вогонь за Леніна, за великого Леніна, який поставив тебе першим під свій червоний прапор, просвітив тебе і вивів у перші ряди гідних народів людства.

Брате мій дорогий, колгоспнику, шахтарю, агрономе, вчителю, інженере, студенте!

Вогонь по ворогу культури Радянської України, по вбивцях і душителях російського, українського, білоруського, єврейського народів, по обманщиках, по зрадниках і продажних душах, що торгують народом України!

Небачений вогонь за Україну, за Радянську Україну! За Радянський великий Союз і за все слов'янство!

Вогонь за урожай на землі нашій, политій кров'ю нашою і славних прадідів наших — запорожців!

За чистосортне насіння, за племінних корів і коней, за кращі в світі, прекрасні колгоспні сади, за пасіки, за квіти, за псе, що цвіте!

За колгоспні наші, рідні, вічні, неосяжні народні українські ниви, кращих, радісніших за які немає ніде в світії

Вогонь!

За все вистраждане і завойоване дідами й прадідами нашими, за все побудоване нашими благородними, чесними руками — вогонь, рідні мої, вогонь!

Ненавидьте гітлерівське рабство, як смерть! Любіть Радянський Союз, як життя! Життя перемагає, життя переможе! Хай живе і красується земля наша українська, радянська!

Хай живе і процвітає великий Радянський Союз! І хай безсмертними стануть ваші дорогі імена!