Хіба ревуть воли, як ясла повні? - Мирний Панас - Страница 64

— Що ж усе танцювати та танцювати, — крикнула одна реготуха: — якби ви нас, дяче, повозили ще!

— Бач, чого сучі дочки захотіли! Бач, чого їм заманулося! — взявшись у боки, каже дяк: — Шукайте санчат, повожу вже... Один тому час, що батько в плахті!

Де взялися й санчата. Витягли дяка з шинку надвір, запрягли; насідало молодиць повнісінькі санчата, ще й зверху; дяк аж угинається та самотужки пре, а молодиці — співають та вигукують, як на весіллі... А це одна як схопиться, як підбіжить до дяка:

— Нема, дяче, місця! нема, дяче, місця! Ну, я сяду верхи! Повози й мене!

— Сідай, бісова! — кричить дяк, перегнувши спину. Молодиця скочила; дяк не здержав, поточився, впав; молодиця зверху... Другі позскакували з санчат, та й собі туди — пхаються, падають... А чоловіки: «мала купа! мала купа! на купу! на купу!..» Навалило молодиць стільки, що трохи дяка не задавили. Витягли його — ледве дише... Регіт, ґвалт... Здуріло село!

Гульня розв'язала язики, розбуркала зомлілі, пригнічені душі, розкорписала ті врази, що глибоко крилися в серці... Серед гульні згадали піщани й за два роки...

— А що ж це воно, братця? — заводить хто з кріпаків: — це так — два роки робили та й дурно?!.

— Авжеж дурно!

— Чого ж дурно? Адже цар дав волю: живи, де хоч, роби, що знаєш... Ну, щоб, бач, уже не зовсім і їх обійти — неситу ту прожир: — «поробіть, мов, люди добрі, ще два роки, — хай уже вони звикнуть за цей час з думкою, що вас не буде!» Так як же він дума: ми йому ці два роки дурно робили? дурно втрачалися?.. Адже якби я до хазяїна став, то рублів би сотню заробив... А в його як?

— А так: робив-робив, та й виженуть з двору в три вирви...

— Ні, чорта з два! Мені рощот давай... он що! Ми знаємо ваші каверзні... Буде того, що над нашими дідами та батьками знущалися та з нас воду виварювали... Заплати ж мені хоч за ці два роки!

— Заплачу... наставляй кишеню! — сміявся другий, тверезіший.

— Чого ти смієшся?.. І заплатить! Піду, скажу:

давай рощот! — і дасть...

— По гамалику...

— Чого по гамалику?.. А в Побиванці? га, в Побиванці?.. Адже дав? Хати дав, грунти дав... Затялись в одну шкуру: давай рощот! — і дав... Брат рідний дав; а наш би то й ні?.. Еге! Якби ми не такі дурні... А то — сидимо собі мовчки, мов не про нас річ... Рощот давай! в одно слово: рощот!

— Толкуй...

— Дурню, а не толкуй!

— Ти сам дурень... Залив очі та сам не знаєш, що верзеш...

— Що ж я верзу?.. кажи: що? — сучиться п'яний.

— А то... що як почує хто, та шепне туди... Ти знаєш, яка він сила?.. Буде ще!

— Що ж мені буде? Нічого не буде, бо правда! А ти все-таки дурень...

— Не дури лишень, бо щоб сам не здурів.

— А що, битимеш, може? Битимеш? Ну, бий!

— Хай тебе лиха година поб'є без мене! Одчепись, сатано!

— Ні, бий!.. Сякий-такий сину, бий!.. . Та й підставляє лице. Супротивник осувається назад, наставивши обидві руки, щоб, бува, з п'яних очей, це креснув зачепа...

Люди збігаються з усіх боків: оступлять, дивляться — що далі буде.

— Бий, кажу!.. — кричить перший та хвіть другого по —лиці... Той — здачі. Зчепилася бійка... Крик-гвалт... Насилу розборонили люди, та й ведуть знову в шинок «мирову пити», щоб справді не дійшло, бува, до того... Хто винуватий, хто правий? гаразд не знав ніхто... У кожного була думка, що добре б і рощот одібрати; був і острах того... «А як не дасть, та ще... не доведи боже, щоб гірше не вийшло!»

Одначе горілка взяла своє. Чим далі, то все більше в дужче виступала правда першого; а острах другого нехаяли, як легкодухого чоловіка. Зашуміло село, як на пригру бджоли: сміливий і несміливий збиралися в купи, гомоніли, радились, змагались... І ходили до жида в шинок могоричу пити...

Минуло водохрестя. Час би за роботу братись... Та чи до роботи, коли день у день зберуться або в шинку, або й так де, та одно тільки й чути: рощот, та й рощот... Піймали раз одного з Побиванки. Розпитують: чи дав двори? чи подарував хати?.. — Дав, подарував!..

— Бач!.. — в один голос:— значить наш дурить! Коли ж так, — не діжде!..

На завтра, ще чуть стало сіріти, зібралися коло волості та взяли старшину з собою і пішли до пана в Красногорку.

Прийшли; стали в дворі коло ганку — повнісінький двір, нігде голки просунути; послали просити лакея, щоб сказав панові; обіщали навіть «на табак» лакеєві, коли швиденько панові скаже.

Василь Семенович ще спав і з ліжка почув щось за гомін, за топіт. Він подзвонив лакея; розпитав, що то. Той сказав. Наче хто голкою шпигнув вельможного пана, так він прожогом скочив з ліжка; звелів подавати мерщій убрання; випив нахватку стакан чаю і, не глядя на те, що жінка, ламаючи руки, благала не виходити, вискочив з хати — червоний, сердитий...

Він догадався, що це недаром ціла піщанська громада присунула, — та думав своєю сміливістю зразу її осадити.

— Що вам треба, піщани? — сказав він, хоч грізно, але здержуючись.

Піщани поздіймали шапки; кланяються.

— До вас, пане...

— Чого?

— За грішми, пане...

— За якими грішми? — скрикнув пан і глянув гостро на громаду.

— Що два роки служили, пане...

— Дураки! Ви ж повинні були ці два роки служити...

Мовчать передні, кланяються.

— Як повинні? — обізвався хтось зсередини. — За плату ж, то й служили...

— За яку плату?.. Закон велів!

— Закон? — знову викрикує зсередини: — то ви самі настановили такий закон!..

— Хто там озивається? — питає пан. — Ану, виходь сюди, та побалакаємо...

— А чорта! давай гроші!

— Хто озивається, сякі-такі сини? — кричить уже на все горло пан. — Хто сміє бунтувати? — Та й підскакує до передніх.

— Ми не бунтуємо, пане, — кажуть, кланяючись, передні: — ми тільки прийшли просити плати...

— Якої плати? за що плати? Я вам дам!.. — уже навсправжки лаявся пан...

— Не цвікай!.. годі... не боїмося!.. — знову зсередини.

— Хто там, сякі-такі?.. Давай мені того, хто озивається! давай зараз!.. Давай... а не то — я вас всіх у тюрму запру... на Сибір попру!

— Не дуже! не дуже! не скачи так! Ач, який прудкий! давай лиш гроші!

— Кажіть: хто там озивається?.. — аж розлягається пан до передніх.

Передні мовчать; зступаються ближче один до одного, кланяються...

— Ага? так ви не хочете бунтовщика видати? не хочете?.. Так ви бунтувати?.. га?.. Постійте ж, я вас побунтую! — кричить пан, розпалившись, і з криком біжить до себе в горниці.