Повiя - Мирний Панас - Страница 28

"Людей труїти гнилою чехонею!" - подумала Христя, важко зiтхнувши. Помостилась на лавi, загасила свiтло й собi лягла.

Темна, непроглядна темнота обняла її зразу; хоч око виколи - нiчого не видно. Чутно тiльки глухе шепотання з третьої хати… То хазяїни богу моляться чи шепочуться про баришi? їй яке дiло? Вона, наморена ходою трохи не цiлого дня, випадками сьогоднiшнього вечора, зразу закрила натомленi очi. Сонне забуття обхопило, обняло її.

Христя вiдразу заснула. I не снилось їй нiчого, нiщо не тримало її тихого покою. Пригорнувши болячу руку до грудей, вона спала. На те й нiч, щоб усiм спочивати. Та чи усiм? А то що за свiт колишеться у малiй хатинi? Ось вiн уже в кiмнатi, серед його ясної хвилi чорнiє чиясь постать висока… Хто то? Чого? То Загнибiда, босий, роздiтий, з свiчкою у руках, тихо, наче кiт той, викрався з кiмнати, увiйшов у кухню i, озираючись на всi боки, покрався у сiни. Злегка надавив вiн клямку, щоб не стукнула, одчинив дверi, високо над головою держачи свiтло.

У кутку на лавi лежить Христя, спить. Темна тiнь вiд неї ходе-труситься по стiнi… У Загнибiди очi заблищали, як вiн її зобачив. Тихо на пальчиках пiдiйшов вiн до неї, пiдняв свiтло угору так, щоб свiт падав саме на голову Христi… З темноти вийшло кругле покiйне лице її з чорними бровами, з закритими очима, з трохи розкритим ротом. Тихе зiтхання ледве-ледве почувається, то пiднiмає, то опускає її високi груди. Очi у Загнибiди аж засвiтили, рука злегка затiпалася… Довго вiн стояв над нею, дивився, напувався чарами красної вроди. Се… тихо послав уперед руку, подержав над нею, як держать над жаром, коли змерзне, i… тихо опустив… Христя кинулась. Свiтло в одну мить згасло… Темнота знову облягла кругом. Спросоння Христя не розiбрала, чи то їй снилося, чи справдi вона бачила свiтло. Натомлена, вона перекинулась на бiк i знову заснула. Вона не чула, як нешвидко пiсля того щось в темрявi зашамотiло; як стукнули дверi в хатинi; як Олена, прокинувшись, спитала: "Хто то?" - "Се я", - важко дишучи, одказав Загнибiда.

- Чого ти?

- Ходив довiдатись, чи засунено.

Грузько вiн лiг на лiжко, аж воно зарипiло, довго ворочався, поки не заснув. Зате Олена цiлу нiч не спала.

"Христос воскрес! Христос воскрес! Христос воскрес!" - одно носилося, одно ходило по хатах у Загнибiди на другий день великоднiх свят.

На сей день у Загнибiди завжди бенкет… Цiлий рiк турботи та клопоти, купування та перепродування, сварка та згоди… Три днi великоднiх свят та гри днi рiздвяних - тiльки й свята. Та й то через те, що нiхто у сi три днi не торгує. Злiсть спочинку справляються бенкети то в того, то в другого… Цiла зграя назбирається людей з близьких i далеких країв; сунуть усi до одного в господу; наб'ється - пальця просунути нiкуди; говiр-гомiн - наче вода в лотоках шумує й клекоче; спiрка i регiт; випивання та пiдкушування… Так воно здавна заведено, так i досi ведеться.

Другий день великоднiх свят - Загнибiдин день. Про те знали i свої близькi, i стороннi, i самi хазяїни. Збиралися завгодя. Завгодя скуповувались, пекли-варили… Цiлий тиждень Христя за приводом хазяйки, наче в каторжнiй роботi, коло печi крутилася, уриваючи пiсляобiднiй зайвий час на пiдмазування, витрушування, пiдмивку-побiлку. У суботу усi хати наче в сорочки бiлi нарядилися; по кутках з-за оберемкiв роблених квiток у блискучих шатах визирають образи; обличчя святих аж усмiхаються; невеличкi лампадки крутяться перед ними на тоненьких ланцюжках; по вiкнах узорчатi запони; сонце пробивається крiзь їх невеличкi кружальця… По столах, накритих бiлими, як снiг, скатертинами, наїдкiв-напиткiв - нiжки гнуться… Всюди достаток, розкiш, багатство…

Христю дивували такi запаси… "Господи! - думала вона. - Одному даєш он скiльки, а другому… Коли б моїй матерi хоч десята частина того, що тут е, яка б вона була щаслива!.. А то?.."

Вона глянула кругом себе. Виходячи з села i сподiваючись на хазяйську одежу, вона свою новiшу зоставила дома. I от тепер, у чому прийшла - у тому i свято справляє… Старенька дерга - покороткувата, заяложена керсетка на плечах розлiзлася. Спечена рука не пiджила. Щоб не роз'ятрювати, Христя пов'язала її лихенькою ганчiркою; ганчiрка та коло кочерг та рогачiв замазалася, сажею взялась… I ото вона, обiрвана, обшарпана, серед такої багатої обставини! Їй самiй у вiчi б'є все те. А хазяїнам байдуже! Хазяйка якось спитала:

- Ти не брала нової одежi з дому?

- їй i у цiй добре, - одказав хазяїн, усмiхаючись… i бiльше нiчого. "Наймичка! Наймичка!" - думала Христя, i коло серця її як огнем пекло. Дiждали великодня. Коли б се на селi було - знала б Христя, що їй робити, куди пiти, де погуляти. А тут?.. Тиняється по двору; слухає гомону, що доноситься з улицi; вийде й за хвiртку; подивиться на людей… Розодiтi та нарядженi йдуть вони на гулянки та на колиски - її минають. А коли хто й запримiте, то хiба на те, щоб поглузувати.

- Де се така чорногузка взялася? - пита парубок у мiщанському уборi другого, витрiщивши на неї баньки.

- З села! не бач? - одказує його товариш.

Христя мерщiй тiкає у двiр; а за нею слiдом погукування та вигукування…

- А крижаста яка! Чи бач, як вивiрчує… - I несамовитий регiт несеться улицею.

"Чужi, чужi!" -думає Христя, тiкаючи в хату. А там - тихо, хазяїни полягали спати. Тихо та сумно, як у домовинi. А в селi тепер? - дiвчата гуляють, спiвають; пiдходять хлопцi, домагаються христосатись… Спiрка, жарти, регiт… Насилу дiждала вечора.

- Лягай ранiше, висипляйся, бо завтра чи i вночi доведеться спати, - каже їй хазяйка.

"О, добрi якi!" - думається їй. I про неї таки згадали, i її не забули! На другий день почалася збiрка з самого ранку. Першi прийшли близькi сусiди - пiдганяти хазяїнiв до церкви.

- Пора до божого дому! - гукали, заглядаючи в хату.

- Ще поспiємо. Заходьте! Заходьте! - запрохував Загнибiда. Поки збирались-наряджались, починалась розмова. Розказували, як хто стрiвав свято, як провiв перший день, що чутно по городу. Жiнки тим часом обдивлялися запаси, дивувались хлiбовi святому, що вiн у Олени Iванiвни завжди i пухкий i високий; розпитувалися - у кого брали борошно, як учиняли, чим завдавали… Звiснi празниковi речi!

Аж ось i хазяїни зiбралися. Загнибiда нарядився у новий сукняний убiр, надiв сорочку з манжетами, пов'язав шию шовковим платком, чоботи до вакси, на рипу - пан паном! Олена Iванiвна одяглась у блакитне шерстяне плаття,, покрила плечi тонким кашемiровим платком, вив'язала голову шовковою хусткою; у вухах сережки блищать, на руках - золотi перснi…