Печера ідей - Сомоса Хосе Карлос - Страница 8

^{* Ці останні рядки, поза всяким сумнівом, здивували читача так само, як і мене! Певна річ, це не може бути складна метафора, але й розуміти буквально ці рядки не випадає: це вже буде занадто — вважати, як Монтал, що «численні змії» кубляться на підлозі Гераклової кімнати і що діалог між ним і Діагором відбувається в «місці, де кишить гаддям, що повільно повзає, холодне, по руках і ногах головних героїв, тимчасом як ті, не помічаючи нічого, розмовляють собі далі». (Пояснення, яке пропонує цей видатний знавець грецької літератури, — абсурдне: «Чому б у кімнаті не бути зміям, якщо авторові <i>так заманулося?</i> — каже Монтал. — Адже, зрештою, не нам, а саме авторові належить останнє слово щодо всього, що відбувається у світі його твору»). Але читачеві не варто перейматися: це останнє речення про змій — цілковито вигадане. Звісно, вигадані й усі попередні, адже йдеться про художній твір, але слід добре розуміти: останнє речення — це вигадка, у яку читач <i>не повинен вірити</i>, тимчасом як усім решта, хоч і теж вигаданим, треба <i>йняти віру</i> принаймні доти, доки триває читання, щоб розповідь мала сенс. Насправді єдина мета цього безглуздого закінчення, на мій погляд, — це посилити ейдезис: автор прагне, щоб ми побачили образ, захований у цьому розділі. Утім, це ненадійний хід, адже читач запросто може припуститися помилки й подумати про <i>найочевидніше</i>. Сьогодні вранці, коли мій переклад ще не дістався до цього місця, ми з Єленою несподівано виявили не лише правильний ейдетичний образ цього розділу, а й, гадаю, ключ до всієї книжки. Ми поквапилися розповісти про це Елію, нашому керівникові.}

^{— «Вогка прохолода», «слиз», «звивистий» і «повзучий» рух… Ідеться ж про змію, хіба ні? — припустив Елій. — У першому розділі — про лева, у другому — про змію.}

^{— А до чого тут «голова»? — заперечив я. — Чому поряд із цим словом автор так часто вживає слова «численні», «багато»?}

^{Елій стенув плечима, даючи змогу мені самому відповісти на моє ж запитання. Тоді я показав йому маленьку статуетку, яку приніс із дому.}

^{— Ми з Єленою гадаємо, що знайшли відповідь. Бачиш? Це фігурка гідри, міфічного чудовиська з багатьма зміїними головами, які виростали знову, якщо їх відрубували… Саме тому поїдання інжирин описується як «стинання голів»…}

^{— Але це ще не все, — втрутилася Єлена. — Перемога над Лернейською гідрою була другим подвигом Геракла, героя численних грецьких міфів…}

^{— І що з того? — запитав Елій.}

^{Я із запалом узяв слово.}

^{— «Печера ідей» має дванадцять розділів, і саме дванадцять подвигів, згідно з переказами, здійснив герой, якого греки звали Гераклом. Так само, як звуть головного персонажа твору. Перший Гераклів подвиг — це вбивство Немейського лева… а лев — це прихований образ першого розділу.}

^{— А другого — гідра, — швиденько виснував Елій. — Усе справді сходиться… Принаймні поки що.}

^{— Поки що? — його уточнення мене трохи роздратувало. — Що ти маєш на увазі?}

^{Він спокійно всміхнувся.}

^{— Я згоден із вашими висновками, — пояснив він, — однак ейдетичні тексти — оманливі. Майте на увазі, що ви маєте справу з речима цілковито уявними — навіть не словами, а… ідеями. Викристалізованими образами. Як ми можемо бути певні в тому, яке саме ключове повідомлення автор мав на думці?}

^{— Дуже просто, — відказав я. — Досить лише перевірити нашу теорію. Третій подвиг, згідно з більшістю переказів, — лови Ериманфського вепра. Якщо образом, прихованим у третьому розділі, виявиться вепр, ми матимемо ще одне підтвердження нашої теорії…}

^{— І так аж до кінця, — спокійнісінько додала Єлена.}

^{— У мене є ще одне зауваження, — Елій пошкріб лисину. — У ті часи, коли написано цей твір, Гераклові подвиги не були жодною таємницею. Навіщо приховувати їх за допомогою ейдезису?}

^{Запала мовчанка.}

^{— Слушне зауваження, — визнала Єлена. — Можна припустити, що автор застосував ейдезис у ейдезисі, і Гераклові подвиги своєю чергою приховують інший образ…}

^{— І так аж до нескінченності? — урвав її Елій. — Тоді нам ніколи не дізнатися первинної ідеї. Десь потрібно зупинитися. Інакше, якщо дотримуватися твого погляду, Єлено, кожен текст передає читачеві якийсь образ, той образ, своєю чергою, передає ще один, а той — ще один, і ще один… У такому разі було б неможливо читати!}

^{Обоє поглянули на мене, чекаючи на мою думку. Я визнав, що також цього не розумію.}

^{— Оригінальний текст видав Монтал у своїй редакції, — сказав я, — але незбагненним чином він, схоже, нічого не помітив. Я написав йому листа. Можливо, його відповідь нам чимось допоможе…}

^{— Монтал, кажеш? — Елій здійняв брови. — Гай-гай, боюся, ти змарнував свій час… Хіба ти не знав? Усі про це говорили… Монтал помер торік… Ти теж не знала, Єлено?}

^{— Ні, — зізналася вона і співчутливо глянула на мене. — Оце так не пощастило.}

^{— Авжеж, — кивнув Елій і обернувся до мене. — Монталова редакція первопису — єдина, а твій переклад — перший, отже виявити головний ключ «Печери ідей», схоже, випало тобі…}

^{— Неабияка відповідальність, — пожартувала Єлена.}

^{Я не здобувся на відповідь. Досі не можу викинути це з голови.}