Вигнанець і перевертень - Кокотюха Андрій Анатолійович - Страница 38

Назустріч уже сунуло щось темне. Аж тепер Чечель усвідомив — не мав нічого для захисту. Міг би свічник прихопити, все ж не з голими руками. Напружив ноги, стаючи міцніше й готуючись відбивати напад. Та наступної миті розгледів перед собою управителя. Носок стискав сокиру-колун, важко дихав і так само збирався дати відсіч імовірному нападнику.

— Пане Чечель, я…

— Дай! — Платон потягнувся до сокири.

Носок завів правицю за спину.

— Хрін із тобою! Дорогу!

Згори засяяло — це Мухортов вийшов, несучи у свічнику дві запалені свічки. Повернувся й Ковалевський, войовничо махаючи «зауером».

— Пусти! — повторив Чечель.

Носок послухався, ступив убік. Платон нарешті дістався до спальні господаря, штовхнув. Двері не піддавалися. Копнув, хоч без того зрозуміло: замкнуті зсередини. Вивалити з розбігу теж не вдалося, Чечель тільки сильніше забив плече.

— Ламати! — закричав, відступивши від дверей. — Сокира!

— Наказу від хазяїв не було…

— ЛАМАТИ!

Це кричала Серафима — не зважаючи ні на кого, уже злітала сходами.

— Стійте! — крикнув Платон, згадавши, хто є хто. — На місці стійте!

— Мартине, ламай! — повторила господиня, все ж зупинившись посеред передпокою.

— З дороги! — тепер керувати почав управитель.

Чечель дав йому місце. Носок діяв зі знанням справи — рубонув одразу туди, куди треба. Гупання сокири струшувало весь будинок, згори знову скрикнула налякано якась жінка. Після трьох ударів управитель вгатив узутою в чобіт ногою. Не допомогло, важкі двері лиш зойкнули. Голосно й люто вилаявшись, Носок залупав знову. Тепер вистачило двох ударів — нарешті подолав замок.

Зсередини війнуло морозом і вітром.

— Геть! — наказав Чечель і першим переступив поріг.

Місяць світив крізь вивалену дірку в шибі.

Звідти ж вітерець-бешкетник жбурляв сніжинки.

Два тіла на підлозі.

Одне — біля ліжка, на спині: Едвін Мілкус у халаті. Поруч — рушниця. Запах пороху ще не вивітрився.

Друге — ближче до розбитого вікна, недалеко від крісла. Незграбне, на боку, довкола — темна пляма: Семен Лавров.

— Боже! — це управитель став у проймі.

— Світло сюди! Світло! Хто-небудь, світло! — вигукнув Чечель.

— Пане Мухортов! — почув ззовні заклик Серафими.

Платон ніколи не був у Африці й не бачив стада слонів. Та міг закластися: Федір Федорович тупотів, наче слонячий гурт. Поки добіг, відхекуючись, одну свічку все ж загасив. Та Чечелю вистачило, аби переконатися — лікар лежить у калюжі власної крові.

Нахилився ближче, присів.

Обережно перевернув тіло на спину.

Горло розпанахане. Точно так, як у Григоренка біля стайні.

— А-а-а-а-а!

Зойк зовсім близько. Серафима вже зайшла в спальню. Тепер стояла поруч із Носком та Мухортовим, трималася за плече полковника, найближчого до себе. Дивилася на вбитого, вклякнула.

— Вам не можна тут, — кинув Платон, розпрямляючись.

— Це спальня мого чоловіка!

— А з ним що? — Запитання Мухортова було логічним.

— Присвітіть.

Чечель передав йому свічник. Федір Федорович уже отямився остаточно. Діловито відсторонив Серафиму. Вийняв згаслу свічку, підпалив від іншої. Стало світліше, троє чоловіків дружно схилилися над Мілкусом.

— Крові не бачу, — мовив Платон.

— Дихає, — додав Носок.

— Живи-ий! — задоволено протягнув Мухортов.

Серафима розштовхала трійцю.

— Едвін! — Одразу перейшла на німецьку, впала перед чоловіком на коліна, потермосила за плечі, легенько ляснула по щоках. — Едвін! Едвін!

Господар застогнав голосніше.

— Та не стійте ви, беріть його! — Серафима була за крок до істерики.

— Ану, пустіть, — закректав Мухортов. — І свічку тримайте.

— Винесіть його звідси! Не треба тут, я боюся!

Три пари рук підняли паралітика. Мілкус поки лиш стогнав, не говорив нічого. Серафима викотила крісло, господаря посадили туди вже в передпокої. Полковник тут же повернувся, підібрав із підлоги рушницю.

— Де в нього набої?

— Mein Goth[26], я звідки знаю! — Серафима нарешті обійняла чоловіка, швидко обмацала тулуб. — Цілий! Цілий! Живий!

— Куди його? — Управитель теж оговтався.

— У спальню, до мене! — Господиня відсторонилася.

— Nein![27] — хрипко каркнув Мілкус, закашлявся. — Nein!

— Він не хоче до вас у спальню, — пояснив Мухортов.

— Warum?[28] — запитала Серафима.

Господар заговорив. Спершу — повільно, мовби викашлюючи слова, через короткі відрізки переводячи подих. Та скоро й він опанував себе, слова давалися легше. Господиня слухала, наче забувши про те, що поруч інші люди. Переклала, щойно закінчив.

— Лікар зробив укол, біль у хребті зняв. Стало легше, Едвін задрімав. Не бачив, як усе почалося. Думав: розбите скло йому сниться. Коли розплющив очі, побачив щось велике й темне. І холодно стало. Каже — не одразу зрозумів, що вікно без скла. Свічки горіли. — Серафима перевела подих. — Едвін говорить: та потвора тримала лікаря над підлогою, згребла обома… лапами.

— Яка потвора? — Чечеля здивував власний тихий голос.

— Не знаю. Повторюю, як сказав чоловік. Називає це потворою. З лапами. — Серафима судомно ковтнула, немов проштовхуючи всередину глевку грудку. — Едвін без того незграбний, ви знаєте. А тут, каже, немов усього паралізувало, вище пояса. Наче справді спав і бачив кошмар. Потім… — вона глянула на Мілкуса, — потім воно вдарило пана Лаврова. Один раз, навідліг. Коли той упав, потвора повернулася до Едвіна. — Господиня заговорила жвавіше: — Він каже, аж тоді нарешті отямився. Рушницю тримав поруч. Щоб можна було рукою дістати. Потягнув до себе.

— Той, кого називає потворою, стояв і дивився?

Серафима переклала запитання Чечеля, а йому та іншим — відповідь господаря:

— У нього таке враження, наче на нього дивляться з цікавістю. Чогось очікують. Граються, щось такого. Рушниця заряджена, Едвін пальнув з обох дул. Одразу скотився з ліжка, думав заповзти під нього. Коли почув дзенькіт скла, рушниця сама випала з рук. Зомлів. Отямився, коли почув голоси. Це допоможе вам, Платоне Яковичу?

При світлі двох свічок Чечель побачив — на нього спрямовані чотири пари очей.

І очі господаря теж.

— Мені? — перепитав здивовано.

— Едвін нагадує: ви взялися знайти того, хто вбиває. І захистити всіх нас. — Перш ніж Платон хотів освіжити їй зовсім недавню розмову, Серафима мовила твердо: — Угода в силі, хіба не зрозуміли? Тільки тепер точно відомо: серед присутніх у нашому домі вбивці нема. Він прийшов ззовні, пане Чечель. Тому Едвін не хоче перебиратися до моєї спальні. І взагалі не радить нікому лишатися на першому поверсі.

Мілкуса підняли нагору, перемістили до бібліотеки.

У цьому була якась дивна іронія. В іншому Платон вважав би обставину пікантною. Але зараз думав про інше: як діяти далі.

Ольга Янівна Лаврова після страшної новини закричала вголос. Майже одразу впала на ліжко без сил. Ніхто не знав, що з нею робити, адже труп єдиного медика в компанії лежав поверхом нижче. Чечель звелів до смерті переляканій Параскеві бути біля барині постійно й без дозволу з кімнати не виходити. З Люсі вийшло інакше: відмовилася відчиняти будь-кому, забилася в нірці; це влаштовувало як Платона, так і все товариство. Дружина Мухортова, не просячи нікого з мужчин про допомогу, перетягнула до бібліотеки крісло зі своєї кімнати, заявила Серафимі:

— Як хочете, мила моя, але буду тут, із вами, поки ми всі в одному човнику!

— Дуже ціную, Наталю Дмитрівно, — відгукнулася та. — Тільки я в такому вигляді… Вибігла, в чому встигла. Одяг внизу, а там страшно.

— Федір Федорович з вами сходить. — Мухортова кивнула на полковника.

— Завжди готовий! — Той показав рушницю.

— Не заряджена, — нагадав Чечель.