Котигорошко - Кожелянко Василь - Страница 41

— Ви вільні! — проголосив голова КУУУ генерал-полковник Котигорошко. — Я розпускаю Верховну Раду України. Але вам, шановні, гарантую зарплату і пільги, які вам належали, до кінця каденції. А тепер ви справді вільні.

Нардепи заремствували, але спецняки без парламентських церемоній почали виштовхувати народних обранців із зали.

За півгодини приміщення ВРУ було цілком очищено, і бунчужний Мотузяк замкнув вхідні двері парламенту, повісивши на них великий інтендантський замок.

Засівши у приміщенні колишньої адміністрації президента України на вулиці Банковій, Котигорошко почав зміцнювати владу. Він і не думав збирати КУУУ у повному складі, а якщо й радився з кимось, то це з полковниками А.Г.Ріппою і Глеком, які дуже швидко стали генералами, та начальником управління «М» Генштабу ВНУ генералом Доброзолом.

Першим чином Котигорошко розпорядився, аби в усіх краях, містах і повітах України було утворено місцеві управління КУУУ, які б перебрали на себе владу на місцях. Після цього Котигорошко почав кадрові перестановки.

Він скасував посаду прем'єр-міністра і сам очолив уряд. А позаяк Котигорошко був надто заклопотаний важливими державними справами, то поточну урядову роботу доручив вести міністрови фінансів Капшучникови.

Він ліквідував своє дітище — НКВЗ, а структуру переформував у інформаційно-аналітичний інститут, підпорядкувавши його управлінню «М» Генштабу ВНУ.

Він зняв поліційного міністра Концентратюка, а на його місце призначив молодого полковника поліції Дротяника.

Він поміняв керівника ТАДЕПО, начальником призначив генерала А.Г.Ріппу, а Буху Копитовича відправив у спецлікарню — на примусове лікування від алкоголізму.

Він призначив командиром полку бойової магії осавула Пта-Пташника, якого виписав з Єгипту, присвоївши попутно тому звання «полковник».

Він викликав свого однокурсника сотника прикордонної служби Ткаченка з північно-західного кордону, що зупинився у кар'єрному зростанні і ледве не спився, несучи службу в санітарному поясі, що відділяв цивілізований світ від величезної, страшної, випаленої радіацією зони, і призначив його начальником особистої охорони в чині полковника.

Він відправив на пенсію свого тестя — генерал-гетьмана Жовтовод-Водяника, а його посаду розділив надвоє. Військовим міністром Котигорошко призначив генерала Глека, а начальником Генерального штабу — генерала Доброзола. Для керівництва управлінням «М» було мобілізовано професора окультних наук полковника запасу Побивана.

Він вигнав зі свого кабінету обох патріярхів офіційної церкви, які прийшли просити голову КУУУ, аби він довершив те, чого не встигли зробити «чорні колобки», — тобто перестріляв усіх телесиків. Котигорошко сказав патріярхам, що хоча й поки що в Україні церква не відділена від держави, проте Конституція України Гарантує громадянам свободу віросповідання (а він же ж уже Гарант Конституції, дію якої, щоправда, тимчасово довелося обмежити), а потім хай панове патріярхи спочатку подолають розкол у своїй церкві, якщо вже претендують на провідну духовну роль у країні, а потім поговоримо, а поки що йдіть собі геть. Не заважайте займатись наведенням порядку, зміцненням законности і ліквідацією наслідків злочинного узурпатора Вернидуба.

Він нарешті знизив податки і суттєво скоротив бюрократичний апарат. (Забігаючи наперед, необхідно зазначити, що з часом, по мірі зміцнення особистої влади Котигорошка, той самий апарат не лише успішно регенерувався, а й збільшився проти початку Котигорошкового правління вдвоє).

Аби завершити свої, як він вважав, прогресивні реформи, Котигорошко задумав укласти дружній договір, ну, там про мир і ненапад, з Атлантидою, але з того нічого не вийшло, — на заваді стала війна. Україно-атлантидська.

Усе розпочалося з невеличкого острівця у середній частині Атлантичної протоки. Номінально цей острів, що називався Туле, був незалежною державою, а фактично — сателітом Атлантиди. Державну незалежність цій території гарантувало те, що князівство Туле було неофіційним центром світового окультизму і забобонні вожді Атлантиди просто боялись зазіхнути на хай формально-декоративний, але суверенітет Туле. При владі були втаємничені найвищих ступенів посвячення: на вершині — князь-іпіссимус, міністрами — ієрофанти, губернаторами провінцій — маги, навіть головами сільрад там були знахарі, ворожбити і чаклуни-аматори.

Після того, як до влади в Україні прийшов Котигорошко, а разом з ним відомі в світі езотерики, такі, як панове-майстри Доброзол, Побиван, Пта-Пташник, А.Г.Ріппа, Верховний Синкліт Туле та особисто князь-іпіссимус Дія VI-й Воліяні проголосили про зміну вектора зовнішньої політики князівства Туле: переорієнтацію з Атлантиди на Україну. Котигорошко знав, що за цим має йти, тому, не чекаючи офіційного запрошення князя-іпіссимуса, послав до берегів Туле 7-й Атлантичний флот ВМС України. Те саме зробила й Атлантида. Біля острова Туле вони зустрілись і влаштували Грандіозну морську битву. Ніхто не переміг, але відчутних втрат зазнали обидві сторони. Війна розпочалась.

Голова КУУУ генерал Котигорошко видав указ про переведення всієї економіки держави на воєнний режим і оголосив часткову мобілізацію резервістів.

Поки що бойові дії точились на морі та в повітрі, але після кількох місяців такої війни атлантидські війська несподівано напали на дружній Україні Китай, змусивши таким чином послати в цю країну сто українських дивізій — згідно зі статтями Багдадського військового пакту. Не встиг Котигорошко як слід оговтатись від цієї біди, як атлантидці напали на не менш дружнє Україні Перу. І туди Україна змушена була послати два корпуси війська, згідно уже з умовами Тенічтотланського оборонного союзу.

Українські вожді зрозуміли тактику противника: хитрі і підступні атлантидці, завдаючи удари по дружніх Україні державах у різних куточках світу, намагаються розтягнути найбоєздатніші українські війська, аби — що зробити? Правильно, вдарити в саму Україну, коли значна кількість її війська буде розкидана по планеті. Питання лише, яким чином буде спрямовано вістря головного удару — через Гелію, через Арабію чи, може, Скандинавію або Африку?