Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Іван Вишенський - Франко Иван Яковлевич - Страница 5


5
Изменить размер шрифта:

напасті, і брехві, й зрада

нас підкопують і рвуть.

Відреклись нас сильні світу -

і князі, і воєводи,-

кинули Христова стадо,

[за мамоною біжать.

Наші пастирі духовні

поробилися вовками,

шарпають Христове стаде]

і отруту в душі ллють.

Мов голодний лев пусїииі,

так ричить у нашій горі

голос лютої наруги:

«Де ваш бог? Де ваша міць?»

Тим-то ми, маленький човпик

серед хвиль отих бурхливих,

з молитвами і сльозами

раду радити зійшлись.

Тямлячи сдова Христові:

царство боже - труд великий,

і трудівники одпі лиш

завойовують його,-

тямлячи твою науку,

що, як пастирі нас зрадять,

треба нам, самому стаду,

про свое спасіння дбать,-

обмірковували разом,

як би нам від сеї бурі

хоч малесевьким оплотом

церков божу захистить.

І прирадили азбрати

в «даю огяшие всі сиди,

щоб велике, спільне діло

поспівало і росло.

І отеє шдемо до тебе,

чесднй батьку наш Іване,

своїх братчиків з благанням і

будь ти вашим стерником.

Поверни ти на Вкраїну,

зігрівай вас своїм словом,

будь між нами, мов та аатра

у кошарі пастухів.

Ватра, що холодних гріє,

дає світло серед ночі

і лякає злу звірюку,

душі радує живі.

Будь ти вам духовим батьком,

будь нам прикладом високим,

будь молитвою душ наших,

нашим гаслом бойовим.

Поміркуй: тяжку негоди

насаждають в душах злобу,

ненастаннії наруги,

замуровують уста.

Поміркуй: неправда й кривда,

як та хижая вовчиця

у своїм гнізді смердючім,

родить хижих вовченят.

Поміркуй: лукавство й зради

убивають правдомовність,

а в кого затруте серце,

той отрутою й плює.

Батьку, батьку! Люте горе

вже калічить наші душі;

вовченята, хоч беззубі,

вже повзають серед нас!

Батьку, батьку! Від ударів

гнуться наші чола й спини,

і отрутою страшною

накипає нам душа!

Покажися тут між нами,

як старий борець незламний!

Один вид твій нас, похилих,

напростув, покріпить.

Слухай, рідна Україна,

стара мати-жалібниця,

голосом плачливим кличе

свое любеє дитя.

Время йде на неї люте,

перехресная дорога

перед нею - хто покаже,

яким шляхом їй іти?

Не згордуй же сим благанням!

Поспішай спасати матір!

Може, голос твій і ум твій

все поверне на добро».

А на верхнім боці карти

припис був: «Післанці руські

ждуть на відповідь до завтра,

завтра будуть на скалі».

XI

По печері ходить старець,

хрест до груді притискає,

молитви тихенько шепче

і не думає про лист.

«Хрест - моє добро єдине,

хрест - одна моя надія,

хрест - одно моє страждання,

одинока вітчина.

Все, що понад ним,- омана

і чортячая спокуса;

лиш один тут шлях правдивий

і спасенний - шлях хреста.

Що сей лист і що сей голос?

До кого? До старця Йвана.

Старця Йвана вже немає,

він умер, умер для всіх.

Що мені до України?

Хай рятується, як знає, -

а мені коли б самому

дотиснуться до Христа.

Адже я слабий і грішний!

Я не світоч, не месія,

Їх від згуби не відкуплю,

сам із ними пропаду.

Ні, не зраджу свого бога,

не зламаю заповіту

і ярмо хреста отсього

до могили донесу.

Близько вже. Мабуть, для того

б'є на мене вял остатній

і остатня часть дороги

так болюща і важка.

Вже недовго. Боже! Боже!

Облегши мені тягар мій!

Просвіти остатню стежку,

що мов губиться у млі!»

Усю ніч молився старець,

обливав лице сльозами,

до хреста старечі груди,

мов до матері, тулив.

Вів ридав, шептав і кликав,

та було довкола темно,

і в душі страшенно темно,

і просвітлення не йшло.

А коли воскресло сонце,

він сидів і ждав тривожно,

поки камінь загуркоче,

голос ізтори озвесь.

Ось гуркоче глухо камінь,

старець разом стрепенувся,

та рука не простяглася,

він на знак не відізвавсь.

«Старче Йване! Старче Йване!» -

кличе голос, і здається,

що се крик тривоги, болю,

що рятунку просить він.

«Старче Йване! Старче Йване!

Се посланці з України,

се твої убогі діти.

Старче Йване, відізвись!»

Старець слухав, дух заперши,

його ухо жадно ссало

український любий голос,

але він не відізвавсь.

«Старче Йване! Старче Иване!» -

довго кликали посланці,

а внизу лиш море вило,

та не відізвавсь Іван.

XII

Вечоріє. Наче сизий

килим, тінь лягла на море,

а з-поза гори проміння

скісно в морі порила.

Золотистий шлях простягся

від тих морських хвиль рухливих

до верха гори Афона,

під скалою море гра.

У печері в самім вході

згорблений сидить пустинник

і письмо раз в раз читав

і сльозами полива.

«Слухай, рідна Україна,

стара мати-жалібниця,

голосом плачливим кличе

своє любеє дитя».

«Любеє, нема що мовить!

Що в найтяжчую годину,

в непрозору, люту скруту

свою матір покидаї

Що в засліпленні безумнім

сам лише спастися хоче,

а братів тривожних, бідних

без поради покида!

І яке ж ти маєш право,

черепино недобита,

про свое спасения дбати

там, де гине міліон?

Чи забув слова Христові:

«Добрий пастир власну душу

віддає за своє стадо»?

Ти хіба не пастир їх?

Чи забув слова Христові: