Пригоди Спецназу І Дочок Богов - Рыбаченко Олег Павлович - Страница 4

  Свого роду це короткочасне втручання з волі російських богів з метою зміни світової історії.

  Битва була вкрай спекотна, дівчата наступали. Але й російський загін спецназу зазнав відчутних втрат. А ворогом виявилося дуже багато, тож тут в одному місці Орклія, Тролльнція, Хоббітське королівство і Фурція зібрали значні сили. Вони хотіли взяти перелом над російською армією, що настає з метою розблокування Ревастополя.

  З чотирьох російських танків три вже підбиті, і становище тих, хто бореться, здається критичним.

  А ось з відкритого люка розбитого та підпаленого Т-64 почав вести вогонь наймолодший учасник цієї феєричної битви.

  Але справді, що робити на сучасній війні дитині? На це може відповісти лише він сам. У всякому разі, дванадцятирічний московський школяр, Едік Осетров вирішив, що він не може відсиджуватися в якомусь із комфортабельних дитячих санаторіїв у щедрій Росії. Захоплений неповторною романтикою війни, втік на фронт. А бігати далеко не довелося: супротивник стояв під Фронецьком і нещадно розстрілював місто.

  Майже на очах у Едуарда Осетрова впала, після влучень із системи залпового вогню "Ураган", школа. Кілька дітей, які не встигли втекти, виявилися похованими під руїнами, а Анастасія Петрова, подруга Едіка, отримала страшні опіки. Вона вмирала довго і дуже болісно. Десять днів пекельної агонії... А потім важкі снаряди рознесли і багатоквартирний будинок, де мешкали родичі Едуарда Осетрова.

  Молодий воїн стріляє та робить це дуже влучно! Фактично, у нього немає промахів, і ось чергові сім набоїв витрачені, і хлопчик діловито їх сипле в мішечки.

  Підхід великих сил з узбережжя та свіжих полків десанту, знову хитнув чашу терезів у бік союзної армії. Дивно, що стільки сил переправили обидві могутні європейські імперії до Фриму. І якщо з трольцузами воювати звично, то оркгличани ворог новий. Взагалі, "Фримська війна" - це єдиний в історії випадок, коли Росія та Орктанія воюють офіційно. До цього, Орглія, загалом вважалася досить доброзичливою країною, зокрема, була союзником у битві з Аваполеоном. Але зараз, це лютий і амбітний ворог, який побоюється російської експансії, що росте.

  Едуард Осетров підкинув гільзу босою ногою. Цього разу він трохи змінив звичку боротися, метаючи ногами диски. Але нічого, і зі снайперської гвинтівки можна вести напрочуд влучний вогонь.

  У димі ворогів розглянути не так просто, а осіб і поготів не видно. Тому, загиблі, чиї передсмертні крики розчиняються з безліччю інших, не викликають негативних емоцій. Немов ти на комп'ютері проходиш "стрілялку", або в тирі лупиш електронними моніторами.

  Ось якщо відчуваєш, що не потрапив, то це вже викликає роздратування!

  А противник, користуючись чисельною перевагою, тисне захисників Ревастополя. Луплять і безперервно цвяхають легкі, досить скорострільні та влучні польові гармати оргглічан. Теж одна з причин, чому Росія з часів 1618 року (майже чверть тисячоліття росіяни не програвали воєн, а зазнавали поразок лише окремих битвах!) змушена була поступитися.

  Відокремлене відділення спецназу з танками, войовниця чорних сил Вікторія наказала перегрупувати та максимально економити патрони. Транспортери, їх лише два, спішно прикривали мішками з піском (це трофеї) і використовували встановлені на них кулемети для відстрілу.

  Більшість бійців спецназу, витратила всі свої магазини, ну, загалом, зрозуміла історія. Тепер доводилося пускати в хід захоплені у ворога гвинтівки, щоб відбитися.

  Звичайно, в ході такого інтенсивного бою ці обойми випльовуються дуже швидко. А на одному піхотинці багато ріжків не помістиш, заважатимуть.

  Щоправда, на самих броньових транспортах є ще ящики із запасом. Ось їх і використовувати слід економно.

  На ногах із п'ятдесяти чоловік залишилося близько, та близько, ще пара людей з тяжкими пораненнями витягнута з поля бою, половини. Серйозні втрати відділення з двадцять першого століття.

  Потрібно берегти своїх людей, тим більше, їм попався відважний супротивник, який не розбігатиметься при перших, навіть не надто насичених залпах.

  Полковник, що допомагає російським військам, Михайло Царьков теж поранений, але поки що на ногах. Найголовніша проблема, в азарті бійці занадто багато витратили набоїв, через що дуже важко відбиватися від переважного чисельного переважаючого ворога. Щоправда, Царьков, як досвідчений вояка, стріляє ощадливо, і в нього зберігся запас. Наприклад, і одиночними пострілами не гидує.

  Але коли ворог став закидати гранатами...

  Це дуже небезпечно, коли рвуться, нехай навіть і невеликі по розривній потужності, але дуже численні бомби.

  Хлопчик-воїн Едік начитає метати босими ногами гострі диски. Але це, наче мертвому припарку

  Хоч цього Вікторії і не хочеться робити, але життя солдатів дорожче. А пальне... Та Бог із ним! Були б м'ясорубки, а пальне до них знайдеться!

  Голос дочки Чорнобога, що віддає металом, командує:

  - Підняти гелікоптери у повітря!

  Треба сказати, що літальні апарати, це не тільки забійна сила - все ж таки у вертольота боєкомплект обмежений, але ще й моральний вплив. Для дев'ятнадцятого століття те, що літає і стріляє в дивину. Отже, є шанс...

  Захисники Ревастополя вже відходять до зовнішніх редутів міста-цитаделі. Загалом, їхня поведінка правильна - поклади всіх солдатів у боях на підступах до твердині, фортецю захищати стане нікому. А тоді й зовсім у війні настане клин. Взяття Ревастополя стане сигналом вступу у війну для ельфстрійців і перців.

  А так, зібравши всі сили в кулачок, орггличани, трольнцузи і турки атакують...

  Едік, холоднокровно беручи ворога в приціл, теж почав нервувати. Хлопчик розумів, що битва ними програється, і єдина надія пов'язана з тим, що встигнуть підійти війська Феньшикова, що сильно відстали.

  А наступного дня, на хлопців чекали справжнісінькі випробування. Щойно вони встигли поснідати, як почувся сипкий гомін, рух ворожих танків. А це означає, що дитинство остаточно закінчилося, і мала бути битва. Деякі хлопчаки вже мали досвід боїв і поводилися холоднокровно. Але частина хлопців, особливо ті, що молодші, почали метушитися.