На дальних берегах. Том первый (СИ) - "sgtmadcat" - Страница 137

Звякнуло переговорное устройство. Капитан принял вызов, послушал и кивнул.

— Я сча поднимусь в радиорубку — меня там хочет кто-то. Давай может, заодно, еще что на закуску, кроме сала, захвачу?

— Це як вам буде завгодно. Я тут посиджу, якщо ви не проти?

— Ага. Я мигом.

Капитан сжевал еще кусочек сала и вышел. Михай, как только за ним закрылась дверь, метнулся сперва к ней, чтобы послушать, потом к сейфу. Достав из протеза инструмент, он вскрыл замок, быстро просмотрел тетради и папки, после чего нашел пакет с документами, которые передал Коваль и перебрал конверты с информацией на членов команды. Не найдя ничего про себя, Михай вернул все как было, запер и сейф и с облегчением бухнулся обратно на диван. Капитан вернулся неся копченую рыбину и тарелку с овощами.

— Вот так оно красивше будет. А то сало — оно конечно хорошо, но больно уж по поджелудочной бьет. Доктор ругаться будет.

— Добре. Мени теж вже про здоровья думати треба. На чому я зупинився?

— Прибить вам кого-то надо было.

— Точно. Ну там розповидати особливо нема про що. Та людина двирником працював. Я походив навколо, подумав… Ворота в будинку були здорови, важки. Ми з Стецом и ще парою хлопцив ти ворота ломом пидняли и пару гайок пид петли пидклали. Вин ворота видкривати почав, вони зирвалися и його прибили. Нещасний випадок.

— Это как? Я че то не понимаю, как они от пары гаек сорваться могли?

— Ось и полиция не зрозумила. Валяються якись гайки и валяються. А там все просто: гайки то вони шестигранни! Якщо покласти их на ребро миж вухом, яким ворота на штир надягають и кильцем на штири, на яке це вухо лягае, то коли ворота почнеш видкривати, гайка почне котиться. И встане на ребро. А в ребрах вона ширше, ниж по площинах. Якщо правильний розмир пидибрати, то вона в цей момент вухо зи штиря скине.

— Хитро! Серьезно — я бы не додумался.

— Нихто не додумався. Стець розповив, як ми його… У всих очи повилазили. Я разом найкрутишим спецом у цих справах зробився. Ну и понеслося… Всього переказувати не буду — багато, та й гордиться особливо ничим. Але мени тоди подобалося. Вси мене поважали, говорили, який я розумний, хитрий та винахидливий. А я, дурень, слухав… «Лихом» якраз тоди мене прозвали.

Заткнув себе рот пучком лука, Михай некоторое время меланхолично жевал, заново переживая прошлое.

— А потим викликае мене до себе Сучко и каже: «Хлопець ти хороший, справжний, багато для нас всього зробив, але все одно е сумненья. Кажуть, що раз ти наполовину кшездец, то и вири тоби немае». Я вид такого аж пидстрибнув. Кажу: «Ось ти раз! Ти мене гонють, бо я наполовину приполець, ви — бо я наполовину кшездець. Це що взагали таке робиться?» Сучко рукою махнув: «Е така справа, яка видразу всим покаже, на який ти сторони». Я, само-собою: «Яке?» А вин мени: «Батьку твого треба вбити — Князя Корецького». Я аж охнув: «Це-ж, хороший чи поганий, а всеж батько!» А Сучко мени: «Так. Ось тому, писля цього, питань ни у кого не залишиться. Виришуй — за кого ти?»

— Отказался?

— Треба було… — схватив бутылку, Михай налил только себе и быстро выпил, не предлагая Капитану и не закусывая, — Тильки вони мени щильно на вуха сили. И Сучко и Стець. Нагадували, як князеви люди мене вбити намагалися, скильки всього хорошого вони для мене зробили. Уломали, вобщем.

— Нда… Я теперь понимаю, что ты про те дела так рассказывать не любишь… Ладно — раз такое пошло, то можешь на этом остановится.

— Не — ви повинни все знати. Тим бильше, що це мене, можна сказати и врятувало. План у мене був простий — зробили мени пиддельнии документи, рекомендацийни листи, а потим водиеви князя ребра намяли, так щоб працювати не змиг. И я до князя новий водием найнявся.

— Погоди — ты же к нему приходил? Он тебя что — не узнал?

— Та мене до нього жодного разу и не пустили. А ти, з ким я розмовляв, мене тильки по одягу запамьятали. Там таких прохачив, як виявилося, на дню чоловик сто. Переодягнувся, вуса по модному завив и ось уже не Михай Доля, а пан Михайло Трандишевич! А план вбивства у мене був ще простиший, — Михай грустно усмехнулся, — Дочекався дожжу и з дороги на швидкости в дерево зьихав. Князь убився, а на мене, знову, нихто и не подумав. Я ж теж в машини був, теж постраждав. Правда, на час розслидування, пид охорону взяли, поки я в ликарни був, але потим все вщухло и мене вигнали просто на вси чотири сторони.

— Погоди — а как так вышло, что князь убился, а ты нет? Я понимаю, что все решили, что просто повезло. Но ты то же точно не только на везение рассчитывал?

— Розумна людина николи на везиння не розраховуе. У мене ремени були.

— Ремни?

— Так. Як у льотчикив. Я соби зробив портупею и нею до сидиння пристебнувся. Так що князь, вид удару, назовни вилетив, а я соби тильки обличчя об руля розбив, та ребра поламав трохи.

— Серьезно? Просто ремни?

— Так. Я, по правди кажучи, сам здивувався, як вони добре спрацювали, тому як швидкисть була вище той, що я планував. Тому в ликарни повалятися з мисяць довелося… И поки я лежав, багато всього думав. Наприклад, правда, що мене батька вбити намагався? Навищо мене бити було, якщо можна було просто ножем ткнути? И як Стець з хлопцями так вдало там опинився? И що до тих, кого я за наказом Сучко вбив? Вин говорив, що вони вси донощики, та урядови агенти, тильки от, чомусь, вони все ще, або проти його авторитету шли, або гроши з ними дилити доводилося. Або ще, як-то, його интереси зачипали… А панив, проти яких ми воювали, вважай никого, крим князя, и не чипали.

Багато питань я йому хотив задати… Але не успил. Стець прибиг, блидий весь. Каже: «Бигти нам треба!» Я запитую: «Що сталося?» А вин мени: «Сучко вбили! И усих хто с ним быв — теж». Я спершу не зрозумив, чому и чого, а Гаврило мени все пояснив. Сучко мени князя не просто так заказав. У них збори мали бути, де голову всього Руху за Незалежнисть вибирати будуть. И йому козир був потрибний. Будуть питати: «А що ти зробив?», а вин им: «Поки ваши хлопци сопли на тин мотали, ми ажн цилого князя Корецького, члена Сейму поришили!» А це серйозна заслуга. Могли-б и вибрати. Хтось из конкурентив про це прознав и здав його. И цим питанням вже не полиция зайнялася, а «Кабинет». Це як ваше ГБ, тильки зи своими играшками.

— «Кабинет по вопросам государственной важности»? — уточнил Капитан вскинув бровь.

— Вин самий. Пидгадали, поки Сучко и инши зберуться, и поришили всих. Адже у них теж на служби твари таки е, що не дай бог перетинатися. Тильки Стець вижив, бо в печку сховався. И я… Я, на допити, сказав, що з дороги вилетив, бо мени в лоб грузовик ихав. Старий прийом — чим то важким машину з дороги скинути и добити тих, хто вижив. Ось я вид себе пидозри видвив, а Сучко, з иншими, мабить и згубив.

— Да брось ты во всем себя-то винить!

— А кого ще? Я, писля цього всього, в принцип взаемности увирував. Ти видняв — у тебе виднимуть. Ти падлу зробив — тоби так видгукнеться, що не дай боже. Я чужих вбивав — моих всих перебили. Ни, товариш капитан — ви якщо людина безбожна, то може вам це и не страшно, а я дуже цього боюся.

— Ладно — как знаешь. Ну так и чем все закончилось?

— Почали ми зи Стецем думати, куди бигти. Ну тому що треба бегти — це и ежаку зрозумило. Виришили в Порто. Мисто велике, вильне, там нас точно шукати не будуть. Тильки грошей немае. Тут вин мени и каже: «А ти сейф зламати зможеш?» Я йому: «Та я, зараз, що хошь зламаю, аби подали звидси звалити».. А вин мени такий: «Знаю я мисце, де у Сучка схрон був на такий випадок. Сейф закопаний. Там гроши е, и документи ризни, и пистолети. Тильки коду вид сейфа не знаю». Ну я йому: «Показуй! Я його зубами готовий прогризти!» Приводить вин мене в лис, а там и справди, в яру, сейф захований. Я инструмент достав, замок розкрив, кажу Гаврили: «Готово!» А вин мени такий: «Ну и молодець!» И дубиною по голови як трисне…

Замолчав, Михай поднял бутылку, задумчиво посмотрев на остатки жидкости в ней.

— Оклемався… Пиднимаюся-озираюся… Стець поруч лежить… Стонеть… У сейфи самострил насторожений стояв. Вин внутрь полиз, йому картеччю в черево и бахнуло. Я його запитую: «Ах ти скотина… Ми-ж, вважай, братами були? А ти мене хотив в такий момент кинути!» А Стець мени: «Николи ми не будемо братами! Не можна бути припольцем наполовину. Якщо ти наполовину жид — ти весь жид. Якщо ти наполовину кшездец — ти весь кшездец. Коли тоби запропонували твого батька вбити, ти надовго задумався. А чому? А тому, що вин для тебе теж свий. А раз вин свий, значить ми — чужи». И так мени вид цього обидно стало… Питаю його: «А що ж ти видразу мени про це не сказав? Що-ж ти зи мною з одного посуды ив, з одного кухля пив?» А вмн мени: «Нужний ти був, ось и пив. Сучко приказав. Сказав: „Таким вертити легше. Такий, щоб доказати нам, що вин свий, що хочеш зробить, навить ридного батька вбье.“ И ти вбив…»