Чарiвна круговерть (на украинском языке) - Наумов Евгений - Страница 2

Нiхто не поворушився.

Тодi вiн спустив праву ногу. I знову тихо.

Вiн злiз зовсiм i ступив до дверей. Пролунало верескливе р-р-рипiння! То зарипiла пiдлога.

З сусiднього лiжка пiдвелася голiвка цiкавої Варвари, i в Малька-Ванька уп'ялися великi очi.

Дiвчинка була такою цiкавою, що навiть спала сторожко, боячись прогавити щось незвичайне.

Коли пролунало рипiння, Варя прокинулась i побачила, що бiля дверей чарiвної кiмнати стоїть Малько-Ванько й простягає руку до ключа. Озирнувшись, вiн вiдразу ж вiдсахнувся.

Та було пiзно: цiкава Варвара скочила з лiжка.

Малько-Ванько заступив собою ключ i замахав на неї руками:

- Тс-сс-сс! Тихiше! - сичав вiн i насторожено позирав довкола. На його щастя, нiхто бiльше не прокинувся - усi мiцно спали.

- Ти чого? - теж пошепки спитала Варя. - Ти навiщо?

Вона хотiла запитати: "Ти чого встав? Ти навiщо йдеш до чарiвної кiмнати?", та спросоння не могла вимовити все. Проте Малько-Ванько дуже добре зрозумiв її.

- Я нiчого, - забурмотiв вiн. - Це я хочу... води напитись.

Але обманути цiкаву Варвару було не так просто! Тим бiльше, що вона вже прокинулась.

- А вода в коридорi! - проспiвала вона глузливо i спробувала зазирнути за спину Малька-Ванька. - Там ключ, у дверях, так? Я бачила, бачила!

- Забирайся геть! - нагримав вiн на Варю. - Немає чого тобi тут робити. Йди спати...

- Не пiду! - затялася Варя.

- Пiдеш! - Малько-Ванько штовхнув її.

- Сам iди!

- Ну ось, я тобi зараз... - почав вiн рiшуче. Та Варя наблизилась до нього, витрiщила очi й пiдкреслено прошепотiла:

- Я ось як заверещу!

Малько-Ванько зацiпенiв. Коли Варя вищала, навiть Яквас тiкав i ховався у своєму кублi. У дитсадку зчинялася тривога, всi - малi та старi - поспiшали Варi на допомогу.

Ось i зараз вона звично наморщила носика й трохи вiдкрила рота.

А що як справдi завищить?

Дiти схопляться...

Прокинеться Олеся Василiвна!

- Нi, нi! Ти тiльки смирною будь, - хлопчик схопив Варю за руку.

- Буду смирною, якщо вiзьмеш i мене з собою, - швидко пообiцяла Варя.

Ну що ти з нею вдiєш?

Взагалi Малько-Ванько i Варя частенько гралися разом, дiлились ласощами, їх навiть мали за друзiв, якщо можна назвати друзями дiвчинку й хлопчика, у яких такi рiзнi вподобання. Коли Варя шила платтячко для своєї ляльки Катрусi, Малько-Ванько майстрував автомашину. А коли Малько-Ванько лiз на шовковицю, Варя тягла його до басейну. Та все ж вони доходили спiльної думки i тодi разом лiзли на шовковицю або хлюпалися у теплiй водi басейну.

Але одне дiло гратися у басейнi, i зовсiм iнше - розкрити Велику таємницю чарiвної кiмнати!

Малько-Ванько важко зiтхнув.

- Гаразд, - вiн щосили намагався насупити бiлi бровенята. - Тiльки ж гляди менi!

А якщо говорити щиро, то вiн був навiть радий, що не сам пiде до чарiвної кiмнати. Бо невiдомо, що там за дверима...

ОСЬ ТАК ЧУДАСIЯ!

Вони обережно зайшли до кiмнати й зупинились.

Дверi за ними повiльно зачинилися.

Клацнув зловiсно замок.

З переляку дiти здригнулись.

У кiмнатi нiчого не було. Тобто - нi стола, нi стiльцiв, нi лiжка - геть нiчого, що буває у звичайних кiмнатах. Навiть телевiзора.

Але зате тут було...

...МIСТО!

Велике iграшкове мiсто починалося бiля самих нiг Варi та Малька-Ванька й розкинулося на пiдлозi в усi кутки кiмнати. Срiблясте мiсячне сяйво заливало його з вiкон.

Будинки були маленькi-маленькi, але, як i в справжньому мiстi, одно- та багатоповерховi.

Дивне мiсто перетинали вулицi - не ширшi за стрiчечки у Вариних кiсках.

Окремо височiли корпуси заводiв з трубами завтовшки з олiвець.

Мов дротинки, виблискували трамвайнi колiї, на яких позавмирали трамваї завбiльшки з сiрникову коробку.

Вулицi були забитi нерухомими крихiтними машинами - вантажними, легковими, автобусами, тролейбусами...

I над усiм цим сяяли величезнi блакитнi лiтери. Малько-Ванько й Варя вже вмiли читати i тому без особливих труднощiв розiбрали слова:

ЧАРIВНА КРУГОВЕРТЬ

- Мабуть, так мiсто називається, - мовив Малько-Ванько.

- Яке гарне мiсто! - прошепотiла Варя i присiла, щоб краще роздивитися. - Онде стадiон, кiнотеатр, пам'ятник. Дивись, дивись, тут навiть магазини є!

Та хлопчика магазини не цiкавили. Коли вiн побачив автомобiлi, вiдразу ж потягся до них, бо дуже любив розбирати iграшки. Щоправда, пiсля того як Малько-Ванько розбирав автомашину, зiбрати її вже нiхто не мiг...

Та цi автомобiлi чимось рiзнились вiд iграшкових. Усе в них було, як у справжнiх, i навiть здавалося, що там, у темних кабiнах, сидять справжнi водiї. I хоча Мальку-Ваньку дуже кортiло взяти якусь машину в руки й розiбрати її, все-таки його щось стримувало. Нарештi вiн примостився навпочiпки бiля Варi й обережно потягся до найближчого автомобiля.

Раптом йому здалося, що вiн рушив з мiсця. Рука Малька-Ванька завмерла в повiтрi.

Та нiчого не сталося. Машина стояла на мiсцi. Тодi хлопчик доторкнувся до неї i трохи пiдштовхнув.

Десь угорi щось жалiбно забринiло, нiби лопнула струна. Дiти вп'ялися одне в одного великими очима.

- Що це?

- Не знаю... Дивись, машина!

Автомобiль легко їхав по вулицi. Вiн прискорював хiд! Малько-Ванько спробував було схопити втiкача, але той припустив швидше!

Дiти отетерiли. Iграшковий автомобiль щодуху мчав вулицями такого ж iграшкового мiста!

Ось у машини засвiтились фари i, мов крихiтнi свiтлячки, попливли по мiсту. Й там, де вони пропливали, спалахували iншi вогники, їх ставало дедалi бiльше.

Усi автомашини в мiстi зарухались!

Дiти злякано сахнулися.

- Зараз з будинкiв лiлiпути повискакують, - хрипко сказав Малько-Ванько.

- Правда? Ой, як цiкаво! - прошепотiла Варя.

Та вiкна в будинках були темними, i нiхто з квартир не вискакував.

- Сердешнi! - загримiв нелюдський металевий голос. - Ви увiмкнули без дозволу пекельний механiзм Чарiвної Круговертi! Горе вам, горе! Горе всiм мешканцям мiста!

А з будинками коїлося щось незрозумiле.

Вони росли на очах!

- Зараз стелю проб'ють! - вжахнулася Варя.

Малько-Ванько задер догори голову, але стелi не побачив!

Куди ж вона подiлася? Угорi щось невиразно синiло - нiби небо лiтнього вечора.

- Дверi! Дивись... тiкають дверi!

Дверi швидко вiддалялись. Пластмасова ручка, наче ракета, злетiла вгору. Стiн уже не видно, а там, де ранiше були вiкна, пливли по небу свiтлi хмаринки.