Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Мiй прадiдусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке) - Крюс Джеймс - Страница 5


5
Изменить размер шрифта:

-- Сiдай. Зараз я тобi розкажу ще одну оповiдку. Я сiв на корковi пластини, а прадiдусь примостився на вершi й почав таку оповiдку:

"СI" та "ЙО",

або ЧУДОВI ДНI НЕАПОЛЯ

Ця пригода сталася понад сто рокiв тому. Отже, вона, мабуть, правдива. Крiм того, розповiдав її моряк. А моряки, як вiдомо, не брешуть нiколи чи майже нiколи.

Отже: понад сто рокiв тому жив у Гамбурзi хлопець на iм'я Андреас. Вiн був великий мастак латати вiтрила, найкращий в усьому портовому мiстi. Тому його залюбки брали в плавання на великi трищогловi кораблi. На тих кораблях вiн не мав iншої роботи, як латати вiтрила, а коли корабель розвантажувався тиждень й бiльше в чужоземнiй гаванi, Андреас мiг сходити на берег i роздивлятись там усе досхочу.

Якось вiн поплив на вiтрильнику "Любонька" до Неаполя. Вiтер був ходовий, днi погожi. Тiльки на широтi Бiскайської затоки попали в шторм, i Андреаса вдарило об гострий край даху рубки, вiд чого в нього лишився шрам на лiвiй щоцi.

Коли вони через тиждень увiйшли до неапольської гаванi, капiтан Карстен Петерсен сказав молодому латальниковi вiтрил:

"Ми простоїмо тут два тижнi, Андреасе. Коли хочеш, можеш трохи повештатись по Неаполiтанському королiвству".

"Гаразд!" -- вiдповiв Андреас, узяв свою матроську торбу, в якiй зберiгав сувенiри з багатьох рейсiв, i зiйшов на берег.

Коли вiн вийшов на площу, яка називається П'яцца Вiтторiя, то побачив там силу людей, що, за iталiйським звичаєм, дуже галасували. На п'єдесталi богинi квiтiв Флори стояв якийсь чоловiк у розкiшному барвистому мундирi й щось кричав до тих людей по-iталiйському.

Андреас пропхався крiзь натовп аж до статуї, бо хотiв краще роздивитися пишно вбраного чоловiка. Ну, й випробувати, чи зрозумiють його самого, коли вiн заговорить по-iталiйському. Бо вiн знав двоє iталiйських слiв. Одне слово -- "сi", що означає "так", а друге -"йо", що означає "я".

Андреас дочекався слушної митi, й коли чоловiк на п'єдесталi неначе запитав щось таке, на що нiхто не мiг вiдповiсти, голосно гукнув: "Йо!"

А вся рiч була в тому, що неаполiтанський король помер, i його син, принц Анджело, вже два тижнi як десь пропав. Нiхто не знав, де його шукати. Тому окликач питав людей, чи не знає хто, де принц. I коли Андреас вигукнув: "Йо!" -- кожен подумав, що цей юний моряк знає, де можна знайти принца.

"Вiн у Неаполi?" -- спитав окликач.

Андреас вiдповiв: "Сi!" А це означає: "Так!"

Окликач дуже здивувався й спитав: "Може, вiн тут, на майданi?"

"Сi!" -- гукнув Андреас.

"Але хто ж тут принц?" -- почали питати люди й стали оглядатись на всi боки, шукаючи його.

"Йо!" -- гукнув Андреас. А це означає: "Я!"

Юрба здивувалась i спершу не повiрила. Проте пишно вбраний окликач спустився з п'єдесталу, пiдiйшов до Андреаса, обдивився його з усiх бокiв i сказав: "Чорнявi кучерi зробились бiлявими. Дивно! Але в нього на щоцi довгий шрам, достоту як у нашого королевича. Отже, це напевне принц Анджело!"

"Сi!" -- вiдказав юний моряк, бо розiбрав тiльки iм'я "Анджело" й вирiшив, що так буде "Андреас" по-iталiйському.

А люди вже тиснулися з усiх бокiв, щоб роздивитись вiднайденого принца зблизька. Андреас подумав, що неаполiтанцям просто цiкаво подивитись на матроса-чужоземця. Тому вiн казав то "сi", то "йо", потiм розв'язав свою матроську торбу й став показувати всiм сувенiри, якi привозив з кожного рейсу. Показав невеличкого костяного слоника з Iндiї, намисто з горiхових шкаралупок, добуте на Ямайцi, ебенового сфiнкса з Єгипту та перламутрову люльку з островiв Фiджi. Але найбiльше враження на глядачiв справив ляльковий матросик iз Гамбурга, що вимовляв: "Агов!", коли йому натиснути на животик. Коли неаполiтанцi побачили тi коштовностi з матроської торби, в них розвiявся будь-який сумнiв у тому, що Андреас -- це принц Анджело. Його провели до королiвської карети, що стояла на краю майдану, i сказали обшитому золотими позументами вiзничому, що це вiднайдений королевич, який привiз зi своєї подорожi повну торбу коштовностей.

"Сi, йо!" -- гукнув Андреас i пiд радiсний крик люду сiв у карету, яка негайно вiдвезла його до палацу. Там його перевдягли в розкiшнi шати, начепили йому на груди двадцять сiм орденiв, так що його аж хилило наперед, а потiм вивели на балкон, щоб вiн показався народовi.

Андреас не дуже розумiв, що означає все це, але йому було страх весело, i вiн хутенько вийняв iз торби лялькового матросика, який так сподобався людям на майданi. I коли двоє надзвичайно вишуканих слуг вивели його на балкон, вiн хутенько надавив ляльцi на животик. Матросик слухняно гукнув до люду перед палацом своє "Агов!"

Слуги з довгими й ще довшими чорними вусами стримали усмiшку, бо королiвськi слуги мусять лишатися завжди поважними. Та коли Андреас удруге надушив на животик матросиковi й той удруге пропищав: "Агов!", тодi й вуса помiтно затремтiли, а довгi обличчя розтягла вшир усмiшка. Поважнi лакеї пирснули й зареготали так, що їхнi золотi позументи та шнури зателiпались, мов кiнцi корабельних линв на вiтрi.

Натовп, що стояв перед палацом i дививсь угору на балкон, теж оглушливо зареготав -- таким кумедним видався всiм новий король з обома слугами. В жiнок текли по щоках сльози, а огряднi чоловiки тримались руками за черево, боячися, щоб воно не луснуло вiд смiху.

Нареготавшись досхочу, люди попiднiмали руки й загукали: "Хай живе король Анджело!" А Андреас милостиво махав з балкона рукою, гукав "сi" та "йо" й знову натискав на животик матросиковi, а той вискав: "Агов!" Люди знову починали реготати, i врештi весь натовп перед палацом хором заволав: "Хай живе король Анджело Агов! Хай живе король Анджело Агов!"

I Андреас пiд iм'ям Анджело Агов справдi став неаполiтанським королем. Щодня вiд десятої до першої години вiн мусив правити королiвством. А що вiн завжди казав тiльки "сi" або "йо", то його мiнiстри були дуже ним задоволенi. Бо мiнiстри люблять, коли королi кажуть "так".

Дванадцять днiв Андреас прожив у розкошах та радощах. Коли камердинер уранцi питав по-iталiйському, чи бажає його величнiсть поснiдати, Андреас вiдповiдав "сi!", i йому зразу приносили на золотiй тацi чашку шоколаду, грiнки з бiлого хлiба, яблучне желе, грейпфрути, оливки, шинку, сир пармезан i смаженi анчоуси.