Все - як насправдi (на украинском языке) - Костецкий Анатолий - Страница 5

На цей раз Сергiй Кудлик не спромiгся навiть i нукнути. Вiн пiдскочив до Вiтки, вихопив у неї свого щоденника -- i тiльки дверi за ним грюкнули та бiдолашний песик Бурчик злякано сховався пiд канапу.

Вiтка залементувала, вона кричала йому навздогiн щось про обов'язок допомагати хворому однокласниковi, та Сергiй нiчого не чув i нiсся вниз, перестрибуючи через три сходинки, наче тiкав вiд скаженої собацюри.

А вдома, коли трохи вiдiйшов, Сергiй сiв за стiл i почав малювати на Вiтку карикатуру. Спершу вiн намалював товстого дядька в окулярах, батька Птурської, потiм -- руду й кирпату Вiтку, а коло неї купу цегли. "Вiкторiє, не їж камiння", -- казав батько до Вiтки, а вона, -так намалював її Сергiй, -- накидалася на купу цегли й жадiбно ковтала цеглину за цеглиною.

Сергiй трохи посидiв, розглядаючи свiй витвiр, а тодi ще пiдписав пiд малюнком вiршик:

Птурська Вiтка -- навпакитка:

попрохайте щось у Вiтки -

зразу зробить залюбки,

але тiльки -- навпаки!

Карикатуру вiн узяв до школи, на великiй перервi приколов до дошки й вiдiйшов, даючи дорогу третьокласникам, якi з'юрмилися в нього за спиною.

Третьокласники голосно реготали, хапаючись за животи, й насмiшкувато зиркали на Вiтку, яка незворушно сидiла за партою, їла яблуко й удавала, наче їй зовсiм байдуже, чого вони там веселяться. Та ось її все-таки здолала цiкавiсть: що ж там такого смiшного утнув цей пришелепкуватий Кудлик? I вона гордою ходою пiдiйшла до дошки.

Очi її забiгали по малюнку, i коли вона дочитала напис до кiнця, -- вся спалахнула, заверещала, наче кiшка, якiй наступили на хвiст, i кинулась на Сергiя! I, мабуть, таки добряче пошкрябала б його, та однокласники заступили їй дорогу.

-- Ну, вiршомазе! -- гукнула вона до Сергiя через їхнi голови. -Тепер тремти! Вiйна не на життя, а на смерть!

Саме пiсля цього випадку й почала вона робити отi дошкульнi капостi Сергiю, про якi ви вже знаєте.

Отакi складнi стосунки були в Сергiя Кудлика з Вiкторiєю Птурською, однокласницею та сусiдкою.

6

Поки Дiма дрiмав, Сергiй устиг зганяти в магазин, купити величезного "Київського" торта i тепер вертався додому.

Вiн уже був узявся за ручку дверей пiд'їзду, аж раптом за спиною в нього щось просвистiло, гупнуло щосили в спину i ляпнуло на асфальт. Сергiй озирнувся й побачив на тротуарi розiрваний пакет вiд кефiру, що тим часом величезною бiлою плямою поволi розтiкався по Сергiєвiй спинi i всотувався в його нову вельветову куртку.

Сергiй хутко зиркнув угору i встиг помiтити, як зачинилися балконнi дверi Вiтчиної квартири.

Першою думкою Сергiя було вхопити каменюку й пожбурити Вiтцi у вiкно. Вiн навiть рвучко нахилився до землi, але уявив собi, скiльки здiйметься галасу, i, спересердя плюнувши, побрiв додому.

"Чорт iз нею, -- вирiшив Сергiй, -- не псуватиму собi день народження. Але помщусь обов'язково -- iншим разом".

Дверi йому вiдчинила бабуся: вона вже повернулася з базару й готувала обiд. Тiльки-но Сергiй зiбрався повiдати їй про Вiтчину пiдступнiсть, як бабуся замахала на нього руками й приклала до рота палець.

-- Тсс! -- прошепотiла вона. -- Тихенько, Дiма ще спить.

Сергiй навшпиньки пройшов за бабусею на кухню i вже там розказав про Вiтку.

-- Не звертай уваги, -- заспокоїла його бабуся. -- Знiмай швиденько куртку, я зараз вiдмию! -- I вона з курточкою в руках поспiшила до ванної.

Тут хтось подзвонив у дверi, i Сергiй кинувся вiдчиняти.

На порозi стояв Олег.

-- Тсс! -- просичав до нього Сергiй так само, як i бабуся. -Проходь на кухню, тiльки тихо.

Вони вмостилися за кухонним столом, Олег вручив друговi свiй подарунок -- прекрасно видану книгу казок -- i поцiкавився:

-- А чого ви шепочете всi, хто там у вас?

-- Ходiм, побачиш, -- запропонував Сергiй, i вони тихцем заглянули до нього в кiмнату.

Там у крiслi безтурботно спав Дiма. Олег вiдразу побачив його, -це страшенно порадувало Сергiя!

-- Непогана лялька! Мабуть, закордонна.

-- Сам ти лялька! -- образився за Дiму Сергiй. -- Вiн справжнiй.

-- Кажи! -- не повiрив Олег, i не встиг Сергiй перепинити його, як той пiдскочив до крiсла i смикнув Дiму за бороду.

-- Ой! -- вереснув дiдок i, мов на пружинах, пiдлетiв у крiслi, сонно лупаючи своїми зеленавими оченятами. -- Ти чого причепився? Зараз я-ак врiжу! -- I вiн замахнувся на Олега своїм маленьким, сухим кулачком.

Олег аж за боки схопився.

-- Оце так штука. Диви, навiть стрибає й говорити може! -- Вiн намiрився був удруге шарпонути Дiму за бороду, але дiдок щосили ляснув його по руцi.

-- Ой! -- зойкнув на цей раз уже не Дiма, а Олег i вiд несподiванки сiв на пiдлогу. -- Таки, здається, справжнiй!

-- "Справжнiй, справжнiй"! --перекривив його Дiма. -- А то ж який iще?! От лясну ще разочок, знатимеш тодi, хулiган!

-- Вiн зовсiм не хулiган! -- заступився Сергiй за друга. -- Це вiн так, вiд несподiванки. А взагалi вiн дуже хороший. Навiть вас бачить. А ви ж самi казали, що поганi люди вас не бачать, лише хорошi!

-- А може, вiн -- виключення? -- Дiма тицьнув пальцем в Олега, який розгублено сидiв на тому ж мiсцi, де сiв, i лише клiпав очима.

-- Вибачте його, будь ласка! -- пробелькотiв Сергiй. -- Вiн справдi хороший.

-- Гаразд уже, -- полагiднiшав Дiма, -- вибачаю!

Вiн злiз iз крiсла й пiдiйшов до Олега.

-- Давай знайомитись: Дiма!

-- Олег!.. -- вiдказав той, ледь приходячи до тями. -- Олег Пчiлка! -- повторив вiн i ще тремтячою рукою потис ручку Дiми.

-- От i все, -- зрадiв Сергiй, -- мир i дружба!

-- Ох, i здорово, що ви завiтали до нас! -- вигукнув Олег, коли Сергiй розповiв йому все про Дiму. -- А можна й менi завтра з вами до лiсу? -- несмiливо поспитав вiн.

-- Як устанеш о п'ятiй -- можна! -- поблажливо згодився Дiма.

-- Ура! -- зрадiв Олег. -- Обов'язково встану! Я тата попрошу -вiн розбудить.

-- Їсти ще не схотiлося? -- зазирнула до кiмнати весела бабуся. -Обiд, мiж iншим, уже готовий! Так що вперед! Та й курточка твоя, онучку, -- знов як новенька!

Бабуся хотiла ще щось проказати, та тут знову хтось подзвонив. "Невже Вiтка? -- скривився Сергiй. -- Невже ця нахаба пiсля всього насмiлиться припертися?!"

На превеликий жаль, Сергiй не помилився: на порозi стояла Птурська власною персоною i єхидно шкiрила зуби.

-- Здрасть, iменинничку! -- солодким голосочком проспiвала вона, нiби годину тому хтось iнший, а не третьокласниця Птурська пожбурила з четвертого поверху пакет кефiру в Сергiя. -- З днем народження, вiдмiнничок майбутнiй! А от i подарунок.