Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв (на украинском языке) - Костецкий Анатолий - Страница 15

А Максим вiв далi:

-- Тепер давайте розробимо стратегiю i тактику пошукiв релiктової iстоти, до яких, на мою думку, належить ваша крилата ящiрка. Заходьте сюди! -- Максим розсунув густi комишi понад самою водою, i дiти побачили за ними невеличкий зручний столик iз неструганих свiжих дощок, на яких мiсцями ще проступала живиця. Столик був завалений паперами й книжками, лежали на ньому збiльшувальнi скельця i стояв справжнiй мiкроскоп -- як у шкiльному кабiнетi бiологiї.

-- Не дивуйтесь, будь ласка, -- посмiхнувся сторож, коли побачив видовженi обличчя дiтлахiв, -- це мiй потаємний робочий кабiнет-лабораторiя. Ви розкрили менi свою таємницю, от я й розкриваю вам свою, бо бачу: люди ви надiйнi. Максим вiдсунув на край столика папери, звiльнивши мiсце, i запросив дiтей сiдати просто на стiл. Сам вiн звично сiв на землю, де лежала невеличка подушечка, майстерно сплетена iз висушеного очерету, i почав розповiдати:

-- Ви вже знаєте, що звуть мене не товариш Вася, а Максим Максименко, i сторож я тимчасовий. Насправдi ж я -- аспiрант Iнституту кiбернетики останнього року навчання. Моє навчання кiнчається восени, от я й вирiшив усi матерiали своєї наукової роботи звести докупи. Та в мiстi, ще й улiтку, зробити це дуже важко. А тут мiй колишнiй однокласник -- та ви його добре знаєте, це ваш дiльничний Крутивус -сказав, що в Круглику звiльнилося мiсце сторожа. Я i згодився посторожувати до жовтня. По-перше, -- на свiжому повiтрi й тихо. По-друге, -- не так далеко вiд Iнституту кiбернетики. Та головне, -я тут ближче до живої, а не до лабораторної природи. Адже я вивчаю взаємодiю природи та людини.

-- Щось тут не так уже й часто зустрiнеш людей! -- зауважив нiби мiж iншим Олег, натякаючи, що Максим залякав дачникiв, i нiхто не наважується й носа поткнути до озера.

-- Пусте! -- посмiхнувся сторож, бо чудово зрозумiв його натяк. -Людей менi для роботи i так вистачає, а от природи замало. Та й працювати на самотi краще. Тому й довелося влаштувати невеличкий маскарад. Тепер ви все знаєте про мене, а я -- про вас, -- пiдвiв пiдсумки колишнiй товариш Вася. -- А зараз -- до дiла: шукати вашого, як ви кажете, дракона Мiнiмакса!

Максим Максименко не дуже вiрив в iснування драконiв, але сподiвався, що така дивовижа, як крилата ящiрка, дуже прислужиться науцi. А може, й випаде зробити якесь вiдкриття!

Але тiльки-но трiйця пошуковцiв вибралася з кабiнету-лабораторiї, як просто з-пiд Олегових нiг вистрибнув... прокатний кiт Петька Психолога!

Виявляється, вiн теж не марнував часу. Коли Олег примчав з Рексом на дачу i довiдався, що зник Мiнiмакс, то, зрозумiло, про кота вiдразу забув, а той скористався з цього i дременув на озеро.

Вiн давно вирiшив позбутися своєї принизливої ролi прокатного кота, оселитися на березi озера, ловити рибку й полювати iншу дичину, а з часом перетворитися на справжнього дикого сiамського котяру, якими були його предки до одомашнення. I ось нарештi випала слушна нагода.

Рекс страшенно перелякався, побачивши, що на нього насувається троє людей, i вистрибнув iз своєї засiдки в комишах, щоб дати дьору. Та Максим виявився спритнiшим за нього. Одчайдушним смiливим стрибком вiн догнав кота i встиг ухопитися за ланцюжок, який досi телiпався на Рексовiй шиї.

Рекс заплющив очi, прощаючись iз життям, i вирiшив битися за своє котяче право на свободу до останньої шерстиночки на хвостi.

Але замiсть нещадних ударiв кулаками кiт вiдчув нiжнi й теплi долонi, котрi заспокiйливо гладили його по наїжаченiй вигнутiй спинi й чухали за притиснутими до крутолобої голови вухами.

Кiт обережно розплющив очi -- i побачив над собою веселе й лагiдне бородате обличчя в окулярах, за скельцями яких промiнилися добрi очi.

I бiдолашний Рекс, який все своє котяче життя бачив самi лише погрози, побої та знущання, зараз сьомим котячим чуттям зрозумiв: перед ним не ворог, а друг!..

Вiн не помилився.

Сторож-аспiрант, не полишаючи пестити ошелешеного й приголомшеного кота, звернувся до нього:

-- Чого, дурненький, тiкаєш i сердишся? Я тобi лиха не заподiю. Гляньте, який красень! -- пiдняв Максим рознiженого Рекса на руки i притиснув до себе. -- От i заспокоївся, дурнику. Так-то воно краще! -Аспiрант пустив кота на траву, а Рекс, замiсть того, щоб тiкати, пiдiйшов до Максимових нiг i вдячно й вiддано потерся об них своєю великою i розумною головою.

-- Невже це Рекс?! -- не впiзнала Лiзка кота, про якого наслухалася страшних iсторiй.

-- А що, -- сказав Олег, -- вiд такого собачого життя, як у нього, будь-хто розбишакою став би. А насправдi вiн, мабуть, дуже лагiдний i добрий. Правда ж, Рексику?

Кiт уважно слухав Олега, все чудово розумiв i страшенно хотiв би вiдповiсти, подякувати за такi добрi й чуйнi слова, та розмовляти вiн поки що не навчився, тож тiльки махнув своїм пухнастим хвостищем i вдячно муркнув..

-- Слухай, -- звернувся до кота Максим, коли Олег розповiв йому про нещасну Рексову долю. -- Лишайся жити у мене! Я тут пробуду ще мiсяць, до жовтня. А коли похолодає i я поїду додому, то вiддам тебе моєму друговi Крутивусу. Згода?

Кiт аж завертiвся дзи?ою на мiсцi вiд несказанного щастя, яке так несподiвано звалилося на його багатостраждальну голову! Адже вiн, як i всi поряднi коти, кожною шерстинкою хвоста вiдчував, що пiд мiлiцейською формою Крутивуса ховається нiжне серце.

Майбутнє, щедро змальоване котовi новим хазяїном i другом, неабияк влаштовувало Рекса, тож вiн знову голосно, як тiльки мiг, нявкнув, щиро висловлюючи своє захоплення.

-- Бачу, ти згоден, -- всмiхнувся Максим. -- Тодi бiжи поки що погуляй, а ми шукатимемо дракона...

Та вiдновити пошуки їм не довелось i цього разу.

Вiд Круглика раптом долинуло гучне пронизливе виття сирен пожежних машин.

Усi чотири голови -- Максимова, Олегова, Лiзчина i, звичайно, Рексова -- водночас повернулися на звук i скрикнули: над Кругликом здiймався величезний -- пiд самiсiньке небо! -- стовп густого сiрого диму чи куряви. I цей стовп, як здалося Олеговi, виростав усе вище та вище. Причому вiн пiднiмався з того мiсця, де знаходилась дача Валяйкiв!

Олег перелякано зойкнув -- i перший щодуху помчав до села. За ним кинулась i Лiзка.

9. ВСЕ З'ЯСОВУЄТЬСЯ

Олега та Лiзку зустрiв збуджений натовп, що юрмився навколо трьох пожежних машин бiля паркану Iзольдиної садиби.